Питання про те, яким має бути спільний транспорт країн ЧЕС, доволі складне. Слід так його оптимізувати, щоб забезпечити спільну роботу національного транспорту кожної країни і не створювати напруженості, надмірної конкуренції у відношеннях між ними. Суттєвим є такі розмежування власності, функцій і повноважень, які забезпечать щонайменше суперечностей. ЧЕС може стати колективним організатором транспортного і транспортно-експедиторського процесу, координатором транспортних послуг для власників вантажів країн спілки та генеральним перевізником у регіоні.
Для підтримання у робочому стані транспортного комплексу необхідно орієнтуватися на тих, хто реально зацікавлений у збереженні та розвитку транспорту, а отже – і транспортних євро коридорів через Україну [31, c. 100].
На міжнародних перевезеннях вантажів використовують сучасні сідельні автомобілі тягачі: Volvo FH-12, Volvo FH-16, DAF-95XF, IVECO, Scania 112, MAN, MA3-MAN, Renault, Mercedes Benz, які з’єднуються з напівпричепами вантажопідйомністю 30-40 т.
Їх переваги: доставка вантажу одним ДТЗ без перевантажень, забезпечення збереження та зменшення пошкодження вантажу, скорочення термінів доставки вантажу, що важливо для продуктів, які швидко псуються, підвищення продуктивності перевезень, зменшення експлуатаційних витрат на одиницю транспортної роботи.
На перевезеннях
вантажів по транспортному коридору № 12 Україна, Грузія, Азербайджан, країни
Середньої Азії використовують автомобілі КрАЗ-5133 В2, з’єднаний з бортовим причепом
КрАЗ-А181 В2, загальною вантажопідйомністю 20 т, а також сідельний
автомобіль-тягач КрАЗ-6443, який буксирує напівпричіп вантажопідйомністю 35 т.
Їхні двигуни відповідають нормам EURO-2 [40, c. 258]
Висновок
Таким чином, дослідивши інститут транспортних договорів в законодавстві України, дослідник прийшов до наступних висновків.
Відносини, що виникають на транспорті, є досить складними. Вони характеризуються великою динамікою розвитку та охоплюють широку сферу суспільної діяльності. Система транспортних договорів забезпечує регулювання транспортних відносин. Основними її елементами є: договори перевезення, договори транспортного експедирування, договори найму (оренди) на транспорті, договори зберігання та договори страхування на транспорті. Кожний елемент системи транспортних договорів має свою структуру і свої особливості. Так, окремим видом договорів найму (оренди) на транспорті є договір лізингу транспортних засобів, за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування транспортний засіб, що належить на праві власності лізингодавцю, на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Джерелами транспортного права визначаються загальнообов’язкові правила поведінки у сфері транспорту. Особливість джерел транспортного права полягає в тому, що поряд з нормами, які містяться в Цивільному кодексі України, Господарському кодексі України та окремих законах і які мають загальний характер, існують спеціальні норми, які містяться в спеціальних кодексах, статутах і правилах і регулюють діяльність окремого виду транспорту.
Нормативно-правові акти транспортного права складають відповідну систему, побудовану за ієрархічним принципом. При цьому, кожен з таких актів є джерелом транспортного права, має свої особливості, що зумовлені цільовою спрямованістю і змістом включених в нього норм, їх юридичною силою.
На думку дослідника, до джерел транспортного права слід відносити і положення транспортних договорів, адже останні визначають умови виконання договорів, які можуть бути не передбачені в законодавстві. Проте, необхідно не забувати, що такі положення договорів за своєю сутністю не повинні суперечити чинному законодавству.
Транспортне законодавство України є найбільш кодифікованим масивом в національному законодавстві. Норми транспортного права кодифіковані за приналежністю до відповідної підгалузі цієї комплексної галузі (на різних видах транспорту прийняті транспортні кодекси, статути).
Договори перевезення – це основний вид договорів, які регулюють транспортну діяльність. Загальні умови перевезення визначаються міжнародними угодами, законами України та низкою спеціальних нормативних актів. Стаття 908 Цивільного кодексу передбачає можливість визначення умов перевезення самим договором. Проте на практиці це положення має суттєві обмеження, що обумовлені специфікою транспортної діяльності, яка матеріально є складним технологічним процесом, а юридично набуває все більш публічно-правового характеру. Фактично сторони визначають умови конкретного виду перевезення лише в межах норм транспортного законодавства, які позбавляються диспозитивного характеру і набувають імперативності.
Як зазначалося раніше, в дослідженні було використано систему розподілу договорів перевезення на основні та допоміжні. На думку дослідника такий підхід є найбільш раціональним, адже він найкраще відображає їх функціональні особливості. На кожному виді транспорту існує велика кількість нормативних актів, які визначають особливості договорів перевезення конкретним видом транспорту. Такий підхід до класифікації договорів перевезення не відображає загальної картини діяльності системи транспорту України. Тому за основу дослідник взяв положення Цивільного кодексу України, в якому договори перевезення розподілені на основні та допоміжні, і який містить норми загального характеру, що є обов’язковими для всіх видів транспорту.
Дискусійним залишається питання щодо співвідношення договорів про перевезення пасажирів та про перевезення багажу. А.Ю. Бабаскін з цього приводу зазначає, що хоча ці два договори об’єднані однією статтею Цивільного кодексу України, це не дає права стверджувати про їх правову єдність. Деякі ознаки цих договорів дещо відрізняються. Так, договір перевезення пасажира – консенсуальним, а багажу – реальний. Письмове оформлення цих двох видів договорів також різне. Укладення договору перевезення пасажира посвідчується проїзними документами – квитками, а здача пасажирами багажу, вантажовідправниками вантажобагажу – багажними або вантажобагажними квитанціями відповідно.
Іншим договором перевезення, який має спеціальне регулювання, є договір перевезення пошти. Особливість цього договору проявляється в спеціальному суб’єктному складі – відправником і одержувачем пошти є підприємство зв’язку. Умови здійснення перевезень пошти врегульовано сумісним Наказом Мінтрансу України та Мінзв’язку України «Про затвердження Правил перевезення пошти автомобільним транспортом» № 32/76 від 12 березня 1997 року.
Ще однією проблемою є визначення поняття договору транспортного експедирування та його місця в системі договорів з надання послуг. Незважаючи на ту обставину, що договір транспортного експедирування мав достатньо широке застосування у вітчизняній практичній юриспруденції, до набуття чинності новим ЦК України, був відсутній закон, який би регламентував договірні відносини з надання транспортно-експедиційних послуг. З набуттям чинності новим ЦК України договір транспортного експедирування набув якості пойменованого. Проте, це у цілому не вирішило питання, що тривалий час вирішується в науці цивільного права, щодо місця цього договору в системі договорів та категорично не спростувало думку стосовно договору транспортного експедирування як змішаного договору, тобто, договору, що поєднує в собі елементи кількох інших договорів. Одним з ключових моментів у визначенні місця договору транспортного експедирування у системі договорів вітчизняного зобов’язального права є питання його співвідношення з договором перевезення. З цього приводу слід відзначити позицію законодавця, який присвятив регулюванню відносин з надання транспортно-експедиційних послуг окрему главу в ЦК України, що свідчить про віднесення договору транспортного експедирування до самостійного виду договорів з надання послуг.
Що стосується договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом, то тут проблемним є питання недосконалого правового регулювання. Статтею 28 «Статуту автомобільного транспорту Української РСР» визначається, що перевезення вантажів автомобільним транспортом здійснюється за планами, при цьому Статут передбачає річне планування перевезень вантажів. Проте відповідно до пункту 3.6 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» перевізник і замовник у межах квартального плану за 10 днів до початку кожного місяця визначають місячні плани із декадними плановими завданнями на перевезення вантажів, тобто Правилами встановлюється місячне планування перевезень вантажів. Слід зазначити, що норми Статуту є дещо застарілими, адже він прийнятий у 1969 році, тобто ще за радянських часів. На сьогодні в Україні змінились умови господарювання, вони торкнулись безпосередньо і транспортного комплексу країни, перевезення вантажів уже не мають такого масового характеру, який існував за часів командно-адміністративної системи, що передбачає зміну умов планування. Безперечно, оскільки транспорт характеризується певною складністю і масовістю, взагалі відмовитися від інституту планування в даних відносинах неможливо, тому на сьогодні, як правило, перевізниками, в тому числі на автомобільному транспорті, здійснюється місячне та поточне (переважно) планування перевезень вантажів.
У зв’язку з цим дослідник вважає за необхідне запропонувати удосконалити законодавство, що регулює питання перевезення вантажів автомобільним видом транспорту шляхом прийняття нового Статуту автомобільного транспорту. Доречи, вже готується проект нового Статуту автомобільного транспорту.
В дослідженні була висвітлена проблема міжнародних автотранспортних перевезень в Україні. Через Україну повинно проходити як мінімум сім транс’європейських коридорів, які забезпечать найкоротші (а отже – найбільш економічні) транспортні шляхи сполучення між багатьма країнами. До зазначених коридорів тяжіють 34 країни, які займають регіон загальною площею 33 млн км. Проте українські міжнародні автотранспортні переходи залишаються найбільш відсталими у Європі. Черги на автопереходах – непорушне правило, змінюються лише їх довжина. Введення в експлуатацію автошляхів, причому таких, що не наближаються до міжнародних стандартів, зменшилося порівняно з 1990 роком в кілька разів. На основних автомагістралях фактичні навантаження на вісь майже у два рази перебільшують розрахункові – шляхи швидкими темпами приходять у поганий стан.
Дослідник
пропонує вирішити цю проблему шляхом збільшення державних асигнувань побудови
сучасних автомагістралей, що відповідають сучасним європейським стандартам та
широкого залучення іноземних інвестицій. Також необхідно значно покращити умови
експлуатації та технічного обслуговування автомобільних шляхів.
Перелік
літератури
1. Конституція України від 28 червня 1996 року, Офіційний веб-сайт Верховної Ради України (www.rada.gov.ua).
2. Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 року N435-IV, Офіційний веб-сайт Верховної Ради України (www.rada.gov.ua).
3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року Офіційний веб-сайт Верховної Ради України (www.rada.gov.ua).
4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року, Офіційний веб-сайт Верховної Ради України (www.rada.gov.ua).
5. Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року N2709-IV, Офіційний веб-сайт Верховної Ради України (www.rada.gov.ua).
6. Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 року, Офіційний веб-сайт Верховної Ради України (www.rada.gov.ua).
7. Закон України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 року, Офіційний веб-сайт Верховної Ради України (www.rada.gov.ua).
8. Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року, Офіційний веб-сайт Верховної Ради України (www.rada.gov.ua).
9. Закон України «Про транзит вантажів» від 20 жовтня 1999 року, Офіційний веб-сайт Верховної Ради України (www.rada.gov.ua).
10. Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 1 червня 2004 року, Офіційний веб-сайт Верховної Ради України (www.rada.gov.ua).
11. Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 року, Офіційний веб-сайт Верховної Ради України (www.rada.gov.ua).
12. Кодекс торговельного мореплавства України від 9 грудня 1994 року, Офіційний веб-сайт Верховної Ради України (www.rada.gov.ua).
13. Статут залізниць України від 6 квітня 1998 року № 457.
14. Статут автомобільного транспорту УРСР, затверджений Постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р. № 401.
15. Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України / Державна адміністрація залізничного транспорту України. Головне пасажирське управління. – К.: Транспорт України, 2003. – 156 с.
16. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні. – К.: Укр інформ. – правовий центр, 1998. – 132 с.
17. Бабаскін А.Ю., Боднар Т.В. Цивільне право України. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2006. – 548 с.
18. Бабаскін А.Ю., Безклубий І.А. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2004. – 896 с.
19. Беляневич О.А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти). – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 592 с.
20. Бігун В.А., Білоусов Є.М., Гайворонський В.М. Міжнародне приватне право. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 482 с.
21. Борисова В.І., Баранова Л.М. Цивільне право України: Підручник: У 2 томах / В.І. Борисова (заг. ред.) – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 552 с., Т. 2 – 552 с.
22. Булгакова І.В. Транспортне право України. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2005. – 536 с.
23. Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2005. – 623 с.
24. Войтович М.Г. Транспортне право України. – Л.: Видавництво Львівської комерційної академії, 2005. – 160 с.
25. Гайворонський В.М., Жушман В.П., Глібко С.В. Господарське право України. – Х.: Право, 2005. – 384 с.
26. Галянтич М.К., Трудницька С.В., Юлдашев О.Х. Господарське право України. – К.: МАУП, 2005. – 424 с.
27. Демський Е.Ф. Транспортне право України: Навчальний посібник/Інститут економіки і права «Крок». – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 414 с.
28. Дзера О.В., Боброва Д.В. Цивільне право України: Підручник: У 2 книгах. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 640 с., Кн. 2 – 640 с.
29. Довгерт А.С., Кузнєцова Н.С. Цивільний кодекс України: Постатейний науково-практичний коментар. – К.: Юстиніан, 2005. – 1008 с., Ч. 2 – 1008 с.
30. Доліненко Л.О. Цивільне право України. – К.: Кондор, 2006. – 365 с.
31. Коваленко В.М., Щуріхін В.К. Вантажні автомобільні перевезення. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 449 с.
32. Тертишніков В.І.Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. – Х.: Консум, 2003. – 429с.
33. Харитонов Є.О. Цивільне право України. – К.: Істина, 2005. – 776 с.
34. Шимон С.І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн. – К.: КНЕУ, 2004. – 220 с.
35. Шульженко Ф.П. Транспортне право. – К.: КНЕУ, 2005. – 248 с.
36. Щербина В.С. Господарське право: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 653 с
37. Анцелевич Г.А. Международное транспортное право. – К.: УАЗТ, 1999. – 272 с.
38. Горев А.Э. Грузовые автомобильные перевозки. – М.: Академия, 2004. – 287 с.
39. Евдокимов Л.И. Судовые перевозки. – СПб.: СПбЛТА, 2001. – 168с.
40. Зеркалов Д.В. Международные автомобильные перевозки. – К.: Основа, 2005. – 395 с.
41. Международные перевозки: Словарь-справочник / Сост. Д.В. Авчинкин. – Минск: Амалфея, 2003. – 320 с.
42. Никодимов А.П. Автомобильные перевозки грузов промышленных предприятий. – Мариуполь: ПГТУ, 2001. – 68 с.
43. Плужников К.И. Транспортные условия внешнеторговых контрактов. – М.: Статут, 2002. – 329 с.
44. Савин В.И. Перевозки грузов автомобильным транспортом. – М.: Дело и Сервис, 2004. – 544 с.
45. Сарафанова Е.В., Евсеева А.А. Международные перевозки: Основные положения. – М.: Ростов н/Д: Март, 2005. – 236 с.
46. Сологуб Д.М. Грузовые автомобильные перевозки. – К.: Аттика, 1997., Ч.1: Основы теории транспортного процесса. – 256 с.
47. Шемякин А.Н., Короткий Т.Р. Правовое регулирование морской перевозки грузов и пассажиров. – О.: ЛАТСТАР, 1999. – 172 с.
48. Правове регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом. – К.: Істина, 2003. – 161 с.
49. Правила перевозки грузов. – М.: Приор, 1997. – 80 с.
50. Международные перевозки грузов. – СПб.: Издательство Михайлова В.А., 1996. – 113 с.
51. Безлюдко І.О. Договір перевезення вантажу повітряним транспортом за цивільним правом України: Дис. канд.юр.наук. – К., 2005. – 63 с.
52. Самійленко Г.В. Договір перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні: Дис. канд.юр.наук. – Х., 2003. – 117 с.
53. Свистун Л.Я. Договори перевезення вантажів автомобільним транспортом: Дис. канд.юр.наук. – К.:2005. – 86 с.
54. Стрєльцова Є.Д. Договір морського перевезення вантажу: Дис. канд.юр.наук. – О., 2002. – 147 с.
55. Рашидов К.К. Договорные отношения перевозки грузов железнодорожным транспортом: Дис. канд.юр.наук. – Ташкент, 1994. – 157 с.
56. Шентура А.Н. Повышение эффективности автомобильных перевозок партионных грузов при переменном спросе на перевозки: Дис. канд.юр.наук. – Х., 2004. – 135 с.
57. Дозорець О. Договір перевезення вантажу різними видами транспорту: правова характеристика // підприємництво, господарство і право. – 2001. - №7. – С. 21-23
- Семинар-совещание «Пути развития и реорганизации магистральной перевозки почты», 19-21 марта 2001 г.: Тез. докладов / Учебно-научный центр «Содействие». – М., 2001. – 86 с.
[2] На окремих підгалузях транспорту договір перевезення пасажира розглядається окремо від договору перевезення багажу, а також виділяється договір перевезення пошти і договір перевезення вантажобагажу.
[3] Таким чином, правовідносини, що виникають на підставі планування, не можна вважати позадоговірними, бо вони уточнюють правовідносини, які встановлені довгостроковими договорами.
[4]А.Ю. Бабаскін серед договорів перевезення морським транспортом виділяє лінійні регулярні перевезення (здійснюються на певних напрямках за твердим розкладом) та трампові (нерегулярні) перевезення (здійснюються на основі вільної домовленості сторін).
[5] Проте з урахуванням специфіки перевезень кожним з видів транспорту в нормативних актах, що закріплюють їх діяльність, дається своє визначення договору перевезення (ст. 22 Статуту залізниць, ст. 133 Кодексу торговельного мореплавства, ст. 61 Повітряного кодексу, ст. 52 Закону України «Про автомобільний транспорт» та інші).
[6] Висловлювалася і думка, що цей договір є договором на користь третьої особи, оскільки відправник сплачує за перевезення, перевізник надає послуги, а результатом користується вантажоодержувач.
[7] Хоча ці два договори об’єднані однією статтею Кодексу, це не дає права стверджувати про їх правову єдність. Деякі ознаки цих договорів дещо відрізняються. Так, договір перевезення пасажира – консенсуальний, а багажу – реальний. Письмове оформлення цих двох видів договорів також різне.
[8] Організатор круїзу також має право відмовитися від договору морського круїзу, якщо до його початку виникли такі обставини, як військові або інші дії, що загрожують небезпекою захоплення судна, затримання судна за розпорядженням влади з причин, не залежних від сторін договору (статті 195-202 Кодексу торговельного мореплавства).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
