Нестача має місце тоді, коли перевізник видає одержувачеві вантаж у меншій кількості, ніж його було прийнято від відправника за одним транспортним документом. Нестача може бути наслідком крадіжок вантажів під час перевезення чи зловживань з боку відправника, який недовантажує перевізний засіб, тощо.
Псування – це хімічні або біологічні зміни вантажу, а пошкодження – механічні зміни (поломка, руйнування), що спричинюють зниження цінності вантажу внаслідок зменшення ефективності використання за призначенням. Причини пошкодження, псування вантажів полягають у порушенні температурного режиму під час перевезення вантажів, які швидко псуються, у неправильному розміщенні їх на транспортних засобах тощо.
Отже, за загальним правилом, умовою відповідальності перевізника за несхоронність вантажу є його вина, яка презумується (припускається) [49, c. 70]. Перевізникові надається можливість спростувати цю презумпцію, довести свою невинність, зокрема зіслатись на обставини, які він не міг би відвернути чи усунення яких від нього не залежало. В транспортних статутах і кодексах дається перелік цих обставин, а саме: вина відправника або одержувача; особливі природні властивості вантажу; недоліки тари чи упаковки, які не могли бути поміченими за зовнішнім виглядом під час приймання вантажу до перевезення, чи застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу, встановленим стандартом, при відсутності слідів пошкодження тари в дорозі; здача до перевезення вантажу без зазначення у накладній його особливих властивостей, які потребують особливих умов або запобіжних заходів для збереження вантажу при перевезенні; здача до перевезення вантажу, вологість якого перевищує встановлену норму.
В транспортних статутах (кодексах) можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. Так, перевізник звільняється від відповідальності, якщо:
1. вантаж прибув у справному вагоні (контейнері) і зі справними пломбами відправника або на справному відкритому рухомому складі без перевантаження в дорозі, зі справним захисним маркуванням або справною зв’язкою чи за наявності інших ознак, які свідчать про схоронність вантажу;
2. нестача, псування та пошкодження сталися внаслідок природних причин, пов’язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;
3. вантаж перевозився в супроводі провідника вантажовідправника чи вантажоодержувача;
4. нестача не перевищує норм природної втрати;
5. зіпсований вантаж, що швидко псується, виявлений у вагоні, що прибув без порушення встановленого режиму перевезень;
6. втрата, псування або пошкодження вантажу сталися внаслідок:
· таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення;
· завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція);
· здачі вантажу до перевезення без зазначення у накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення;
· стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало (ст. 111 Статуту залізниць).
Особливості перевезення вантажів морським транспортом пов’язані з мореплавством. Небезпеки і стихійні явища зумовили розширення кола таких обставин. Це, зокрема: непереборна сила; небезпека та випадковості на морі; рятування людей, суден і вантажів; пожежа, що виникла не з вини перевізника; дії або розпорядження влади (затримання, арешт, карантин тощо); військові дії та народні заворушення; страйки чи інші обставини, які спричинили зупинення або обмеження роботи (ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства).
ЦК України відступів від презумпції вини перевізника не передбачає, тобто перевізник звільнятиметься від відповідальності за втрату, нестачу, пошкодження чи псування вантажу, якщо доведе, що це сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти або усунення яких від нього не залежало (п. 1 ст. 924).
Випадки, коли вину перевізника в несхоронності вантажу повинен доводити відправник або одержувач, не завжди однотипні, в них проявляється й специфіка окремих видів перевезення [57, c. 22]. Не виключена можливість, що, наприклад, у псуванні вантажу винними є частково і відправник, і перевізник, і одержувач. Тоді збитки від псування розподіляються між ними пропорційно ступеню їх вини за принципом змішаної відповідальності (ст. 616 ЦК України).
Розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу визначені транспортними статутами (кодексами) чи законами. Зокрема, за ст. 68 Закону України «Про автомобільний транспорт» за шкоду, заподіяну під час перевезення багажу чи вантажу, перевізник несе відповідальність:
1. у разі втрати або нестачі багажу чи вантажу – в розмірі вартості багажу чи вантажу, який втрачено або якого не вистачає;
2. у разі пошкодження (псування) багажу чи вантажу – в розмірі суми, на яку зменшилася вартість багажу чи вантажу;
3. у разі втрати багажу чи вантажу, зданого для перевезення з оголошенням його цінності, - в розмірі оголошеної цінності багажу чи вантажу.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про транспорт» підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їхньої вини. При чи нестачі вантажу перевізник, крім відшкодування дійсної вартості або оголошеної цінності вантажу, повертає плату за перевезення, одержану за втрачений вантаж, якщо вона не входила у ціну цього вантажу.
Якщо внаслідок пошкодження (псування) багажу чи вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, пасажир має право відмовитися від багажу, а вантажовідправник (вантажоодержувач) – від вантажу і вимагати відшкодування завданих збитків.
Якщо багаж чи вантаж, за втрату або нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, пасажир має право вимагати видачі йому цього багажу, а вантажовідправник (вантажоодержувач) – цього вантажу з урахуванням відшкодованих збитків. Вартість багажу чи вантажу визначається виходячи з ціни, зазначеної в товарному чеку, товарно-транспортній накладній або передбаченої в договорі про перевезення , а в разі відсутності цих документів – виходячи із середньої вартості такого самого товару в місці та на час видачі багажу чи вантажу згідно з договором перевезення багажу чи вантажу автомобільним транспортом [44, c. 224].
За прострочення доставки вантажу до пункту призначення перевізник несе перед вантажовідправником (вантажоодержувачем) відповідальність згідно з умовами договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом. За договором на перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні відповідальність за прострочення несе перевізник того виду транспорту, з вини якого затримано доставку вантажу. Проте вимога щодо сплати штрафів за прострочення пред’являється до перевізника, який здає вантаж одержувачеві у пункті призначення. Якщо прострочення у доставці вантажу призвело до його псування чи загибелі, то перевізник, крім неустойки за прострочення, повинен відшкодувати заподіяні ним збитки у межах вартості зіпсованого або втраченого вантажу і перевізної плати, що на нього припадає.
Перевізник несе відповідальність за прострочення доставки вантажу, якщо не доведе, що воно сталося не з його вини. Відповідальність за прострочення настає у формі неустойки (штрафу), розмір якої залежить від перевізної плати та тривалості прострочення. Так, на залізничному транспорті цей штраф сплачується у розмірах від 10 до 50 відсотків, внутрішньоводному – від 10 до 50 відсотків, повітряному – від 5 до 50 відсотків плати за перевезення (ст. 116 Статуту залізниць, ст. 188 Статуту внутрішнього водного транспорту, ст. 94 Повітряного кодексу). За прострочення доставки вантажу при міжміських перевезеннях автотранспортні організації сплачують одержувачам штраф у розмірі 12 відсотків перевізної плати за кожну добу прострочення, але не більше як 60 відсотків цієї плати (ст. 138 Статуту автомобільного транспорту).
За договором перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні відповідальність за прострочення несе перевізник того виду транспорту, з вини якого затримано доставку вантажу. Проте вимога щодо сплати штрафів за прострочення пред’являється до перевізника, який здає вантаж одержувачеві у пункті призначення [38, c. 118].
Якщо прострочення доставки вантажу призвело до його псування чи загибелі, то перевізник, крім неустойки за прострочення, повинен відшкодувати заподіяні ним збитки у розмірі фактичної шкоди. Інші збитки, що виникли у одержувача внаслідок прострочення доставки вантажу, за чинним законодавством перевізник не відшкодовує. Відповідно до ст. 923 ЦК України у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов’язаний відшкодувати іншій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо погодженням сторін, транспортними статутами (кодексами) не передбачені інші форми відповідальності.
Транспортними статутами (кодексами) передбачається майнова відповідальність відправників та одержувачів за неналежне виконання обов’язків, які передують чи необхідні для укладення договору перевезення конкретного вантажу або завершують перевізний процес. Наприклад, за неправильне зазначення у накладній найменування ватажу або за пред’явлення вантажу, який заборонено до перевезення чи потребує особливих запобіжних заходів, з відправника стягується штраф за заподіяні перевізникові збитки (ст. 198 Статуту внутрішнього водного транспорту).
За пошкодження вагонів (суден) відправник або одержувач сплачують штраф: на залізничному транспорті – у розмірі п’ятикратної, на річковому – трикратної вартості ремонту пошкоджених (втрачених) частин, а також відшкодовують збитки, завдані перевізникові внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження вантажу на інший засіб (статті 203 і 204 Статуту внутрішнього водного транспорту).
Після прибуття вантажу до пункту призначення відповідальність перед перевізником за одержання конкретного вантажу несе одержувач. Однак він може перекласти на відправника всі суми штрафів, зборів та збитків, які сплачені перевізникові внаслідок неправильних дій відправника з даного перевезення (ст. 205 Статуту внутрішнього водного транспорту).
2.2.2. Договір про перевезення пасажира, багажу та пошти
За договором про перевезення пасажира перевізник зобов’язується перевезти пасажира до пункту призначення , а в разі здачі пасажиром багажу – також доставити багаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання багажу особі; пасажир зобов’язаний сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу – і за його перевезення (п. 1 ст. 910 ЦК України)[7].
Перевезення пасажирів здійснюється залізничним, річковим, морським, повітряним та автомобільним транспортом, а в містах – метрополітеном, трамваями і тролейбусами. Існують автомобільні приміські, міжміські перевезення пасажирів та міські автобусні, а також перевезення маршрутними та вантажопасажирськими таксомоторами. Перевезення за плату пасажирів та їхніх речей громадянами, які здійснюють їх епізодично, регулюються нормами про договір підряду, а не правилами транспортного законодавства.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
