1.2. Джерела транспортного права України
Під джерелом транспортного права належить розуміти юридичну форму зовнішнього вираження загальнообов’язкових правил поведінки в сфері транспорту, які встановлені або санкціоновані державою. Названі правила обов’язкової поведінки містяться у відповідних нормативних актах, в яких закріплюються транспортно-правові норми.
Нормативно-правові акти транспортного права складають відповідну систему, побудовану за ієрархічним принципом. При цьому, кожен з таких актів є джерелом транспортного права, має свої особливості, що зумовлені цільовою спрямованістю і змістом включених в нього норм, їх юридичною силою [26, c. 32].
У складі транспортного законодавства України розрізняються наступні джерела:
1. Конституція України;
2. Цивільний кодекс України (від 16 січня 2003);
3. Господарський кодекс України (від 16 січня 2003);
4. законодавчі акти України (закони, кодекси, статути);
5. постанови Верховної Ради України;
6. укази та розпорядження Президента України;
7. постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;
8. нормативні накази, інструкції та інші документи центральних органів виконавчої влади (міністерств, державних комітетів);
9. нормативні акти (накази, інструкції, правила та інші документи) структурних підрозділів транспорту (Укрзалізниці – Державної адміністрації залізничного транспорту України або Південно-західної, Південної чи Львівської залізниці тощо);
10. нормативні акти державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, якими регулюються транспортні відносини;
11. міжурядові угоди України з іншими державами та міжнародно-правові акти, ратифіковані і визнані Україною;
12. окремі нормативно-правові акти колишніх Союзу РСР та Української РСР, що не суперечать Конституції і законодавству України;
13. санкціоновані звичаї (звичаї ділового обороту).
Зупинимось дещо на характеристиці названих джерел.
1. Визначальне положення по відношенню до всіх інших законів і взагалі нормативних актів займає Конституція України – Основний закон нашої держави. Конституція є джерелом транспортного права, виступаючи в якості юридичної бази його розвитку.
В той же час Конституція містить норми, що стосуються нормативного регулювання усіх форм власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, визначають правові засади і гарантії підприємницької діяльності тощо, що мають безпосереднє відношення і до транспорту та транспортної діяльності [23, c 25].
2. Безперечно, важливим джерелом транспортного права України є Цивільний кодекс України і Господарський кодекс України. Цивільний кодекс сконцентровує в окремій главі 64 норми, що регулюють загальні положення про перевезення: про договори перевезення вантажу, пасажира та багажу, перевезення транспортом загального користування, завантаження та вивантаження багажу, відповідальність перевізника, претензії і позови, що випливають із договору перевезення тощо.
3. Господарським кодексом України досить докладно урегульовані в главі 32 положення, що стосуються саме перевезення вантажів, як виду господарської діяльності: про договори перевезення вантажу, приймання вантажу до перевезення і одержання його в пункті призначення, зміну умов перевезення, відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу, за його втрату, нестачу, псування, порядок вирішення спорів щодо перевезень, договір транспортного експедирування тощо.
4. В системі законів України (чинного законодавства), що регулюють транспортні відносини, базовим є Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р., який визначає економічні, правові, організаційні та соціальні основи діяльності транспорту (преамбула Закону).
Крім названого Закону прийнято цілий ряд законів, що регулюють конкретні транспортні відносини. До них відносяться наступні закони:
· Закон України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р., який визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України та ін;
· Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р., який визначає засади організації та експлуатації автомобільного транспорту;
· Закон України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 р., який визначає правові та соціальні основи дорожнього руху в цілях захисту життя і здоров’я громадян;
· Закон України «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996 р., який визначає правові, економічні та організаційні принципи діяльності трубопровідного транспорту;
· Закон України «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період» від 20 жовтня 1998 р., який встановлює правові та організаційні основи функціонування єдиної транспортної системи в особливий період, виходячи з положень ряду інших важливих законів України;
· Закон України «Про транзит вантажів» від 20 жовтня 1999 р., який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів різними видами транспорту загального користування через територію України;
· Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 р., який визначає правові засади діяльності, пов’язаної з перевезенням небезпечних вантажів різними видами транспорту загального користування.
Транспортне законодавство України є найбільш кодифікованим масивом в національному законодавстві [18, c. 58]. Норми транспортного права кодифіковані за приналежністю до відповідної галузі цієї комплексної галузі (на різних видах транспорту прийняті транспортні кодекси, статути):
· Повітряний кодекс України, затверджений Постановою Верховної Ради України від 4 травня 1993 р. Визначає правові засади діяльності користувачів повітряного простору України; державного регулювання цивільної авіації; господарської і комерційної діяльності цивільної авіації; встановлює авіаційні правила; визначає правове положення повітряних суден, аеродромів і аеропортів; повітряні перевезення; авіаційні роботи;
· Кодекс торговельного мореплавства України, затверджений Постановою Верховної Ради України від 9 грудня 1994 р. Встановлює правові, економічні та соціальні засади діяльності морського транспорту з питань використання суден для перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, виконання буксирних, криголамних і рятувальних операцій та ін;
· Статут залізниць України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457. Визначає обов’язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян в процесі користування залізничним транспортом. Норми цього Статуту поширюються на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу, пошти.
5. Норми транспортного права також містяться в деяких постановах Верховної Ради України.
Як приклад можна навести такі постанови:
· від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» (зокрема – Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР);
· від 14 лютого 1992 р. «Про управління майном підприємств, установ і організацій, що є у загальнодержавній власності»;
· від 3 лютого 1998 р. «Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб та попереднє погодження місць розташування об’єктів» та ін.
6. Норми транспортного права містяться і в ряді указів та розпоряджень Президента України. Наприклад: від 11 травня 2000 р., яким було затверджено Положення про Міністерство транспорту України [19, c. 74].
7. Досить значна кількість постанов (розпоряджень) Кабінету Міністрів України спрямована на урегулювання транспортних суспільних відносин.
Для прикладу можна навести наступні постанови:
· від 16 травня 1992 р. № 250 «Про заходи щодо підвищення безпеки мореплавства»;
· від 13 лютого 1999 р. № 182 «Про затвердження переліку деяких послуг у сфері транспорту, щодо яких запроваджується ліцензування»;
· від 10 січня 2002 р. № 36 «Про делегування Міністерству транспорту повноважень на затвердження нормативно-правового акта», ін.
8-9. У сфері діяльності транспорту прийнято досить значну кількість різноманітних нормативних наказів, інструкцій, правил, умов та інших документів Міністерством транспорту України, іншими центральними органами виконавчої влади, а також відповідними підрозділами транспорту.
Наприклад, Міністерством транспорту України:
· наказ від 19 лютого 2000 р. № 103 «Про затвердження тарифів на перевезення пасажирів, багажу та вантажобагажу залізничним транспортом у внутрішньодержавному сполученні»;
· наказ від 18 травня 2001 р. № 297 «Про затвердження правил виконання чартерних рейсів» та ін.
10. Як вже було зазначено, в сфері регулювання транспортних відносин можуть прийматись нормативні акти місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.
11. Важливе місце у системі джерел транспортного права України належить міжнародно-правовим актам, ратифікованим й визнаним Україною та міжурядовим угодам України з іншими державами.
Наприклад, таким важливим нормативним актом є Брюссельська Конвенція 1924 р. При цьому Кодекс торговельного мореплавства України в своїх статтях відобразив всі найважливіші положення названої конвенції (зокрема, щодо складання коносаменту та його реквізитів) [54, c. 62]. Прикладом міжурядової угоди України може бути угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації «Про принципи співробітництва і умови взаємовідносин в галузі транспорту» від 26 травня 1993 р. Аналогічні угоди укладені з Республікою Польща, Словацькою Республікою, Угорською Республікою та ін.
При цьому треба мати на увазі, що в ст. 9 Конституції України зазначається, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Якщо ж міжнародним договором, укладеним Україною, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про транспорт, то застосовуються правила міжнародного договору.
12. Серед джерел транспортного права відповідне місце займають кодифіковані акти колишнього Союзу РСР і Української РСР, як наприклад, Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений Постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. № 1801; Статут автомобільного транспорту УРСР, затверджений Постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р. № 401.
Важливим джерелом транспортного права є Цивільний кодекс України, який в главі 64-й сконцентрував норми, що регулюють зміст договору перевезення та відповідальність сторін за неналежне виконання його умов, Господарський кодекс України, який в главі 32 деталізує правове регулювання перевезення вантажів.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
