нести видатки, визначені законом.
У Законі вперше запроваджено порядок пропорційного скорочення бюджетних
видатків.
Статтею 31 встановлено: якщо при виконанні бюджету рівень його дефіциту
перевищує встановлений або виникає значне зниження надходжень від доход них
джерел, Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим,
місцеві ради за пропозиціями відповідно Кабінету Міністрів України, Уряду
Кримської автономії та виконавчих органів місцевих рад приймають рішення
про запровадження пропорційного скорочення затверджених бюджетних видатків.
Пропорційне скорочення видатків здійснюється щомісячно до кінця бюджетного
року за всіма статтями бюджету, крім захищених, перелік яких відповідно
визначається радою.
Пропорційне скорочення видатків може бути запроваджено також тоді, коли
внаслідок дефіциту бюджету місцевий орган влади неспроможний фінансувати
передбачені бюджетом заходи.
Окремі зміни щодо здійснення видатків внесено Законом України "Про
місцеве самоврядування в Україні", прийнятим у травні 1997 року. Статтею 64
Закону встановлено, що видатки, які здійснюються органами місцевого
самоврядування на потреби територіальних громад, їхній розмір і цільове
спрямування визначаються місцевими бюджетами цих громад.
В обласних і районних бюджетах передбачено видатки, пов'язані зі
здійсненням районними, обласними радами заходів із забезпечення спільних
інтересів територіальних громад. Ці видатки визначаються відповідними
обласними і районними бюджетами. Закон передбачив виділення у видатковій
частині місцевих бюджетів окремо видатків поточного бюджету і видатків
бюджету розвитку. Крім того, встановлено, що видатки місцевих бюджетів
поділяються на дві частини: на видатки, пов'язані з використанням власних
повноважень місцевого самоврядування, і на видатки, пов'язані з виконанням
делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.
Що ж стосується видатків місцевих бюджетів, то вони відображають ті ж
самі економічні відносини, що і видатки державного бюджету. Це ті
економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованих
грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні місцевих органів влади. В
Законі України “Про бюджетну систему України“ вказано, що кошти місцевих
бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених місцевими Радами
народних депутатів [34, С. 602]. Згідно цього закону із місцевих бюджетів
здійснюються видатки на:
- фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони
здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального
забезпечення і соціального захисту населення, що знаходяться у
підпорядкуванні виконавчих органів влади АР Крим, областей, міст
Києва і Севастополя, а також соціально-культурних заходів відповідно
до покладених на ці органи влади функцій;
- утримання місцевих органів державної влади і самоврядування;
- фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до
складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;
- фінансування інших заходів.
Важливе значення для забезпечення самостійності місцевих бюджетів має
порядок використання вільних бюджетних коштів і повноваження місцевих
органів влади щодо його встановлення.
В обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного
підпорядкування) і районних бюджетах утворюються резервні фонди виконавчих
органів обласних, міських, районних рРад народних депутатів у розмірі до 1
відсотка від обсягу видатків кожного з відповідних бюджетів для
фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час
затвердження зазначених бюджетів.
Вільні бюджетні кошти утворюються в місцевих бюджетах на початку
бюджетного року і не враховуються при затвердженні бюджету поточного року.
Вони включають: вільний залишок коштів; суми, додатково одержані в процесі
виконання бюджету; суми перевищення доходів над видатками в разі збільшення
доходів чи економії видатків або з інших джерел.
Законом про бюджетну систему України встановлено, що вільні бюджетні
кошти не може бути вилучено органами державної виконавчої влади вищого
рівня. Рішення про використання їх приймають місцеві органи державної
виконавчої влади або органи місцевого самоврядування. Ці рішення
затверджуються відповідними радами.
Вільні бюджетні кошти може бути використано на господарські заходи, на
купівлю акцій або інших цінних паперів для надання відсоткових чи
безвідсоткових бюджетних позичок, на інші заходи. Гарантії прав щодо
самостійного використання вільних бюджетних коштів збережено і в Законі
"Про місцеве самоврядування" від 1997 року.
Отже, видатки місцевих бюджетів відображають ті ж самі економічні
відносини, що і видатки державного бюджету. Це ті економічні відносини, які
виникають у зв’язку з розподілом централізованих грошових коштів, що
знаходяться в розпорядженні місцевих органів влади.
Слід також зазначити, що видатки всіх бюджетів згідно Закону “Про
бюджетну систему України” поділяються на поточні видатки і видатки
розвитку.
Поточні видатки – це витрати бюджетів на фінансування мережі
підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного
року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та
інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних
видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі
перелічених вище об’єктів з зазначенням всіх факторів, які вплинули на
обсяг видатків.
Видатки розвитку – це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та
інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень
виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної
перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов’язані з
розширеним відтворенням.
Нині вже очевидно, що існують певні протиріччя між процесами
формування місцевих бюджетів і їх виконання. Вони полягають в тому, що
чинна практика формування місцевих бюджетів зберегла в своїй основі
попередні державні функції планового керівництва народним господарством,
тоді як виконання місцевих бюджетів здійснюється в реальних умовах ринкової
економіки перехідного періоду зі всіма притаманними їй негативними
атрибутами (зростанням інфляції, підвищенням рівня безробіття, падінням
життєвого рівня населення). В результаті на сьогоднішній день місцеві
бюджети різних рівнів перетворені практично в умовні кошториси, в яких
спостерігається постійне неспівпадання доходної та видаткової частин, що не
сприяє покращенню економічної ситуації та реалізації соціальних програм при
переході до ринку.
Для реального забезпечення принципів самостійності щодо складання і
використання бюджетів усіх рівнів управління необхідно, щоб кожна ланка
бюджетної системи мала чітку, визначену законом доходну базу, а
взаємовідносини між державним і регіональним бюджетом будувались з
урахуванням специфіки і перспектив соціально-економічного розвитку
регіонів.
3. Аналіз доходів і видатків бюджету Волинської області
Одна з основних функцій місцевого самоврядування – діяльність щодо
задоволення суспільних потреб. Насамперед, це діяльність, що пов’язана з
впровадженням в життя соціальної програми держави, до якої, зокрема входить
соціальний захист населення, організація освіти, охорони здоров’я
населення, розвиток культури, спорту, молодіжні програми, а також
діяльність, що пов’язана з наданням послуг та забезпеченням ефективного
функціонування тих господарських одиниць, які надають комунальні, житлові,
транспортні та інші послуги.
Реалізація значної частини цих завдань потребує залучення суспільних
фондів. Основним джерелом фінансування таких завдань є місцеві бюджети,
поряд з якими можуть використовуватися також і ресурси фондів цільового
призначення. Велику роль у цій сфері відіграє правильна система
збалансування місцевих бюджетів, яка забезпечує місцевим радам народних
депутатів право вільного використання власних фінансових ресурсів.
В цілому ж серед доходів місцевих бюджетів можна виділити слідуючі
види надходжень:
- загальнодержавні податки і збори;
- місцеві податки і збори;
- надходження коштів від приватизації майна;
- дотації та субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня;
- інші надходження.
Ситуація, яка склалася нині в економічному розвитку нашої держави,
свідчить про те, що централізація в управлінні країною та її економікою
безперспективна. Без децентралізації функцій у розвитку економіки регіон не
може забезпечити налагодження взаємозв'язків територіальних інтересів із
загальнодержавними. Кожний регіон, враховуючи власні економічні та
соціальні потреби, визначає свою участь у спільному з іншими регіонами
розв'язанні міжрегіональних проблем. Інакше неможливий міжрегіональний
обмін фінансовими й матеріально-технічними ресурсами.
Результативність розвитку і функціонування регіональних систем слід
розглядати з позиції відтворювального процесу, що пов'язано з розмірним
використанням національного доходу для нагромадження, споживання, а також
створеного чистого продукту як результату функціонування системи. Таке
порівняння дає відповідну інформацію про те, чи виробляє регіон більше
національного доходу, чи споживає.
Насамперед слід говорити про бюджет регіону, який є концентрованим
вираженням економічної політики. Для оцінки бюджетної політики як держави в
цілому, так і регіону зокрема можуть бути використані три основних
показники: частка валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється
через бюджет; співвідношення між основними статтями видатків бюджету;
співвідношення між прибутками і видатками регіону.
Частина валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через
бюджет області, визначає рівень централізації фінансових ресурсів державою
з метою забезпечення ринкової рівноваги й стимулювання розвитку окремих
сфер і галузей економіки. Проте показник частки бюджетних доходів у ВВП
регіону не обраховується, оскільки достовірних даних про загальноекономічні
показники, що характеризували б розвиток території, немає. Причина такого
становища відома — це невідповідність цін суспільне необхідним затратам на
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25
