послуг; усі податки повинні бути точно визначені щодо ставки податку,
строку сплати; платники податків мають бути поінформовані урядом, куди
використано кожну копійку сплачених ними податків; нові податки повинні
вводитися лише для покриття відповідних витрат, а не для ліквідації
дефіциту; об'єктом оподаткування може бути лише дохід, а не його джерело й
розмір витрат; податок має бути пропорційним доходові; прогресія
оподаткування, залежно від зростання доходу, не повинна перевищувати
розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу; умови оподаткування мають
бути простими й зрозумілими платникові; податок слід стягувати в зручний
для платника час і прийнятним для нього методом; при цьому слід ураховувати
дешевизну стягування податків.
Економічна сутність податків та їхнє призначення
При введенні податки наділяються певними функціями або призначенням. Кожний
податок виконує передусім фіскальну функцію, тобто забезпечує надходження
коштів до бюджету. При визначенні параметрів податку
закладається його стимулюючий вплив на економічні процеси, що цей податок
зумовлюють. стимулюючі функції можуть бути закладені завдяки зміні або
диференціації ставок податків, або ж повному звільненню від їх сплати. У
цьому разі здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту через
фінансову систему від одних суб'єктів оподаткування на користь інших. Отже,
цей перерозподіл має не лише економічний, а й соціальний характер. Він може
призвести до порушень важливих економічних пропорцій у виробництві та
споживанні матеріальних благ і послуг. Усе це пов'язано з правами та
свободами людини, її економічним і соціальним становищем. Як підтверджує
світовий досвід, надання податкам стимуляційних і регуляційних функцій
потребує тривалого опрацювання порядку їх обчислення, сплати, надання
пільг. Фіскальна й стимуляційна роль податків стає зрозумілішою при
розгляді порядку обчислення й сплати деяких видів податків.
Сутність та склад місцевих фінансів
Наукове визначення місцевих фінансів як сукупності теоретичних положень і
певної суми знань і вмінь остаточно сформувалося наприкінці XIX ст. Це
явище об'єктивне й зумовлене розвитком демократичних засад у суспільстві.
Більшість економічних і соціальних функцій, покладених на державні органи
влади, успішніше здійснюються органами місцевого самоврядування. Вони є
надійною гарантією ефективнішого шляху розвитку суспільства. У сучасних
правових державах світу місцеві органи влади входять до загальної системи
державного управління, їхня компетенція визначається центральною владою.
Простежується також тенденція щодо зростання державних функцій, які
передаються в компетенцію місцевих органів влади. Все сказане дає підставу
стверджувати, що місцеві фінанси — явище об'єктивне, оскільки для
здійснення покладених на місцеве самоврядування функцій потребує наявності
відповідних фондів фінансових ресурсів у їхньому розпорядженні. Місцеві
фінанси є важливою ланкою фінансової системи держави. За своєю економічною
суттю місцеві фінанси — це сукупність форм і методів створення й
використання фондів фінансових ресурсів для забезпечення органами місцевого
самоврядування виконання покладених на них функцій у галузі економічного й
соціального розвитку відповідних територій. В Україні місцеві фінанси
перебувають нині на стадії свого становлення й розвитку. На сьогодні вже
створено певне правове підґрунтя. У Конституції України одинадцять розділів
присвячені місцевому самоврядуванню, де зазначено, що матеріальною та
фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно,
доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є
власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст, районів у містах, а
також об'єкти їхньої спільної власності. Зокрема, Конституцією передбачено,
що органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірних засадах
кошти бюджетів для виконання спільних проектів. Держава бере участь у
формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування та фінансово його
підтримує. Витрати, що виникли внаслідок рішень органів державної влади,
компенсуються державою. Ці та інші положення Конституції України
відобразилися і в Законі "Про місцеве самоврядування в Україні", ухваленому
в травні 1997 р.
Зміст та основи організації фінансів підприємницьких структур
Фінанси підприємницьких структур — одна з основних підсистем фінансової
системи держави. При функціонуванні фінансів підприємницьких структур
встановлюються відповідні економічні відносини та взаємозв'язки при
створенні та використанні фондів фінансових ресурсів як у межах одного
підприємства між підприємством і його працівниками при розподілі прибутку,
залученні коштів працівників через продаж акцій та інших цінних паперів,
так і між окремими підприємствами при наданні комерційних кредитів,
організації спільних виробництв, розрахунків за штрафами тощо, а також між
підприємствами і банками при одержанні кредитів, розрахунках за
користування кредитами. Фінанси підприємницьких структур — це різноманітні
фонди фінансових ресурсів, які створюються й використовуються задля
здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних
галузях економіки. Організація та функціонування фінансів підприємницьких
структур грунтується на відповідних принципах. До них належать: комерційний
розрахунок, господарська та фінансова незалежність, фінансова
відповідальність, матеріальна зацікавленість. Комерційний розрахунок
потребує покриття усіх витрат за рахунок власних доходів і одержання
прибутку. Господарська та фінансова незалежність гарантується
законодавством України. Законами України "Про підприємництво", "Про
підприємства в Україні", "Про господарські товариства" держава гарантує
всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм
підприємницької діяльності, однакові права і створює однакові можливості
для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних,
природних та інших ресурсів. Держава гарантує недоторканність майна і
забезпечує захист права власності підприємця. Держава законодавче
забезпечує вільну конкуренцію між підприємцями. Підприємець зобов'язаний не
завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та інтереси
громадян, підприємств, установ, організацій і держави, що охороняються
законом. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу,
встановлену законом, відповідальність.
Система централізованих фондів цільового призначення
Фонди фінансових ресурсів цільового призначення є самостійною ланкою
фінансової системи. Необхідність їх створення та функціонування зумовлена
потребою в наданні певних соціальних гарантій населенню у разі досягнення
непрацездатного віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання
стихійного лиха та інших непередбачуваних подій. В економічному аспекті —
це створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення
економічних і соціальних потреб держави, підприємницьких структур та
окремих громадян. В Україні до числа вказаних фондів належать: Пенсійний
фонд, Фонд соціального страхування, Фонд зайнятості, Фонд конверсії,
Інноваційний фонд, а також велика кількість галузевих фондів. Загалом,
принципи організації централізованих фондів фінансових ресурсів можна
сформулювати так: відрахування до фондів централізовано визначаються
державою відповідними законами і є власністю держави; відрахування до
фондів є обов'язковими платежами й можуть стягуватися примусово; витрати з
фондів здійснюються лише на визначені потреби, які передбачені законами
України.
Економічна природа і суть страхування
Страхування — обов'язковий елемент кожної економічної системи. Без
розвинутої системи всіх видів страхування економіка успішно функціонувати
не може. Страхові фонди суспільства або фонди страхового захисту є
централізованими й децентралізованими фінансовими резервами держави, які
виступають гарантами її фінансової стабільності й сталого економічного
розвитку. За своєю суттю страхові фонди — це форма перерозподілу валового
внутрішнього продукту між окремими господарськими структурами та
громадянами з метою підтримання стабільного стану їхньої фінансової
діяльності та суспільного добробуту.
Страхування — складова частина фінансової системи держави, воно
опосередковує рух валового внутрішнього продукту в формі фондів фінансових
ресурсів. Можна стверджувати, що страхування передбачає повернення
мобілізованих до страхового фонду страхових платежів. Страхування —
об'єктивна умова розвитку товарно-грошових відносин і одночасно результат
їх найдосконалішого розвитку. Страхування забезпечує безперервність,
збалансованість і стабільність суспільного розвитку. Із погляду природних
інтересів суспільства та окремих його громадян страхування виникло як засіб
збереження матеріального благополуччя з настанням не передбачуваних, а
також передбачуваних, але небажаних і таких, яких не можна уникнути,
випадків. Економічна необхідність страхового захисту, який грунтується на
акумуляції фінансових ресурсів із метою відшкодування збитків, спричинених
настанням шкідливих для здоров'я та (або) матеріального благополуччя подій
як фізичним, так і юридичним особам. У соціальному плані страхування є
формою (способом) участі держави, роботодавців та громадян у справі захисту
особистих інтересів громадян і створення у такий спосіб умов для
забезпечення соціальної та політичної стабільності в суспільстві.
Передумовою виникнення страхових відносин є ризик, без наявності якого
немає страхування, тому що відсутній страховий інтерес. Зміст ризику і міра
його вірогідності визначають межі страхового захисту.
Взаємозв'язок фінансів з іншими економічними категоріями ринкової системи
Економічна система — це сукупність певних підсистем діяльності, пов'язаних
між собою та спрямованих на створення, розподіл, перерозподіл і споживання
валового внутрішнього продукту відповідно до мети суспільства. Фінанси
виконують свою роль за допомогою форм і методів створення й використання
фінансових ресурсів поряд з іншими економічними категоріями і передусім — з
ціною. Ціна — це грошовий вираз вартості будь-якого товару, тобто ціни, як
і фінанси, здійснюють розподіл валового внутрішнього продукту. Ціна
визначає параметри впливу фінансів на всі процеси, пов'язані зі створенням
та використанням валового внутрішнього продукту. До певної міри це так,
тому що при реалізації товару, роботи чи послуги встановлюється їхня дійсна
вартість і обсяги фондів фінансових ресурсів, які будуть створені по
закінченні виробничого циклу. Це фонди нагромадження, споживання та
відновлення виробничих фондів — основних і обігових. держава,
використовуючи фінанси, може суттєво впливати на структуру ціни через зміну
відрахувань до фонду амортизації, пенсійного фонду та фонду соціального
страхування. У теорії й практиці цінові та фінансові методи часто
розглядаються як рівнозначні щодо регулювання економічних процесів. У
розподільчих процесах поряд з фінансами та ціною бере участь і заробітна
плата. За своєю економічною природою заробітна плата є грошовим виразом
вартості праці. Це фонд грошових засобів, що знаходиться в розпорядженні
працівника й використовується для задоволення особистих потреб. Для виплати
заробітної плати на підприємстві створюється фонд фінансових ресурсів. Це
свідчить про органічний зв'язок фінансів і заробітної плати. Фінанси
створюють умови для функціонування заробітної плати. Фінанси та заробітна
плата перебувають у постійній взаємодії. Так, держава регулює заробітну
плату за допомогою податків, створюючи загальнодержавні фонди фінансових
ресурсів. Фінанси тісно пов'язані з кредитом, по суті, мають однакову
економічну природу. Вони виражають рух вартості валового внутрішнього
продукту. Проте кожна з них має свою специфіку участі в економічних
процесах. Фінанси формують централізовані й децентралізовані фонди
фінансових ресурсів на рівні підприємств і держави
При нестачі у підприємницьких структур коштів для виробничої діяльності та
розширення виробництва вони використовують кредит як джерело формування
фінансових ресурсів. При наявності вільних коштів підприємство їх продає
банку на певний час. Кредит подовжує перерозподільчі процеси, розпочаті
фінансами, ціною, заробітною платою. Взаємовідносини фінансів і грошей
мають свою специфіку та особливу систему зв'язків, яка часто призводить до
їх ототожнення. Фінанси нерідко визначають, передусім у побуті, як певну
суму грошей, що знаходиться у розпорядженні юридичної або фізичної особи.
Будучи тісно пов'язаними між собою, фінанси й гроші не можуть існувати одне
без одного. Тому часто вживається таке визначення, як фінансово-грошові
відносини.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
