аппарата управления, разработка методик, инструкций, норм, нормативов и т.
п. Организация финансового механизма отражает также тесную взаимосвязь
между системой финансовых рычагов и финансовыми ресурсами. Эта взаимосвязь
выражается через координацию и регулировании. Координация в финансовом
механизме означает согласованность работ всех звеньев системы механизма,
аппарата управления и специалистов. Регулирование в финансовом механизме
означает воздействие механизма на финансовые ресурсы, посредством которого
достигается состояние устойчивости финансовой системы при возникновении
отклонений от заданных параметров. Планирование в финансовом механизме
представляет собой процесс выработки плановых заданий составления графика
их выполнения, разработку финансовых планов и финансовых программ,
обеспечение их необходимыми ресурсами и рабочей силой, контроль за их
исполнением. Стимулирование в финансовом механизме выражается в
использовании финансовых стимулов для повышения эффективности
производственного и торгового процессов. Финансовый механизм есть
инструмент воздействия финансов на хозяйственный процесс, под которым
понимается совокупность производственной, инвестиционной и финансовой
деятельности хозяйствующего субъекта финансовому механизму присущи свои
конкретные функции, а именно: 1) организация финансовых отношений; 2)
управление денежным потоком, движением финансовых ресурсов и
соответствующей организацией финансовых отношений. Структуру финансового
механизма составляют пять взаимосвязанных элементов: финансовые методы;
финансовые рычаги; правовое обеспечение; нормативное обеспечение;
информационное обеспечение. Фінансове регулювання як підсистема фінансово-
кредитного механізму засновується на правовому регламентуванні розподільних
відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Оскільки фінанси являють
собою розподільні й перерозподільні відносини, то і зміст фінансових
методів регулювання полягає в тому, що вони по суті є методами розподілу.
Відомі два методи розподільних відносин: сальдовий і нормативний. Сальдовий
метод передбачає виділення підсумкового (сальдового) елемента в розподілі
доходу. Нормативний метод розподілу полягає в тому, що всі елементи
розподілу визначаються за нормативами, які встановлюються по відношенню до
об'єкта розподілу. При сальдовому методі головне — виділення підсумкового
елемента. У ньому повинні бути закладені стимулюючі функції, і вони мають
реалізуватися на практиці. Якщо цього нема, то така модифікація сальдового
методу не відповідає завданням фінансового регулювання. При нормативному
методі важливе встановлення оптимального співвідношення між нормативним
регламентуванням та самостійністю юридичних і фізичних осіб у витрачанні
коштів. У складі фінансово-кредитного механізму створюється набір
фінансових інструментів, за допомогою яких здійснюється вплив на різні
сторони суспільного розвитку. Видами таких інструментів є податки, внески і
відрахування. Конкретний склад фінансових інструментів постійно змінюється
залежно від завдань фінансової політики. Чим ширше втручання держави у
фінансову діяльність підприємств і населення, тим більше йому потрібно
інструментів. Розширення самостійності підприємств в умовах переходу до
ринкових відносин привело до звуження кола фінансових інструментів. Нині до
них належать платежі в бюджет і фонди цільового призначення, а також
амортизаційні відрахування.
Сутність державного бюджету, його призначення.
Бюджет держави є дуже складним і багатогранним явищем у суспільстві. Як
економічна категорія бюджет являє собою сукупність економічних відносин між
державою, з одного боку, і юридичним та фізичними особами, з іншого боку, з
приводу розподілу і перерозподілу ВВП з метою формування і використання
централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення
виконання державою її функцій. Відповідно до функцій держави виділяються і
групи видатків бюджету: Права держави в розподілі ВВП засновуються на двох
чинниках. По-перше, на виконанні нею зазначених суспільних функцій. По-
друге, держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб'єктів його
створення, виступаючи власником засобів виробництва у державному секторі,
тобто виконуючи підприємницьку діяльність. Правова характеристика бюджету
пов'язана із його законодавчим регулюванням, як у сфері бюджетних
взаємовідносин, так і у сфері його складання і виконання як фінансового
плану. Бюджет виступає документом, в якому подається розпис доходів і
видатків, що затверджується у формі закону. Структура бюджету як
фінансового плану характеризується складом і питомою вагою доходів і
видатків. Бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль в діяльності
держави. Він визначає її можливості й пріоритети, її роль і форми
реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує фінансову
діяльність держави, робить її конкретною і фінансово забезпеченою. За
матеріальним змістом бюджет являє собою централізований грошовий фонд
держави. Обсяг бюджету характеризує річну суму коштів, що проходять через
цей фонд. Він перебуває у постійному русі: практично щоденно до нього
надходять кошти і проводиться фінансування видатків.
Система державних фінансів
Склад державних фінансів розглядається за ланками і рівнями органів
державної влади й управління. Ланками державних фінансів, як було вже
показано, виступають: бюджет держави; Фонди цільового призначення;
державний кредит; фінанси державного сектора. За рівнями державні фінанси
поділяються на загальнодержавні й місцеві. Загальнодержавні фінанси
призначені для забезпечення тих потреб суспільства, які мають
загальнонаціональний характер і відображають інтереси держави в цілому.
Через загальнодержавні фінанси здійснюється територіальний перерозподіл ВВП
з метою збалансованого розвитку окремих регіонів. Місцеві фінанси
виступають фінансовою базою місцевих органів влади та управління. Вони
забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах, їх
внутрішньотериторіальний перерозподіл. Функціонування сфери державних
фінансів характеризується такими фінансовими категоріями: державні доходи,
державні видатки, державний кредит. Державні доходи — це сума коштів, що
мобілізується державою на забезпечення своєї діяльності. За рівнем їх
розміщення вони поділяються на централізовані й децентралізовані.
Централізовані концентруються в бюджеті держави і фондах цільового
призначення. Децентралізовані доходи розміщаються на державних
підприємствах. Основне призначення системи державних доходів — створення
надійної фінансової бази для забезпечення фінансової діяльності держави.
Державні видатки — це сума коштів, що витрачається державою в процесі
здійснення її фінансової діяльності. Відповідно до рівня розміщення
державних доходів вони також поділяються на централізовані (з бюджету і
фондів цільового призначення) і децентралізовані. Система державних
видатків призначена забезпечити раціональне розміщення та ефективне
використання державних коштів. Державний кредит характеризує залучення
коштів державою на позиковій основі. Кошти, що мобілізуються за допомогою
державного кредиту, надходять до бюджету. Внутрішні відносини в системі
державних фінансів, що відображаються у грошових потоках, складаються між
бюджетом і фондами цільового призначення. У системі зовнішніх відносин
сфери державних фінансів основне місце займають взаємовідносини з
юридичними і фізичними особами. Це, з одного боку, сплата податків купівля
державних цінних паперів, внески в цільові фонди, з іншого — асигнування і
виплати з бюджету і цільових фондів, повернення боргів та виплата процентів
з позик.
Бюджетний устрій та бюджетна система України
Бюджетний устрій — характеризує, яким чином побудована бюджетна система,
тобто це організація вертикальної структурної побудови бюджету держави за
рівнями влади. Бюджетна система— відображає складові частини бюджету, тобто
це сукупність усіх бюджетів, які формуються в даній країні згідно з її
бюджетним устроєм. Основи бюджетного устрою: встановлення принципів
побудови бюджетної системи; виділення видів бюджетів; розмежування
доходів і видатків між ланками бюджетної системи; організація
взаємовідносин між бюджетами. Принципи побудови бюджетної системи є
визначальною основою бюджетного устрою. Вони визначають характерні ознаки і
риси бюджетної системи кожної країни і встановлюються за двома напрямами.
Перший характеризує структурну побудову бюджету, другий — взаємозв'язок
різних його ланок. Можливі три підходи до структурної побудови бюджету:
створення єдиного для всієї країни бюджету: створення регіональних
бюджетів; поєднання централізованих і децентралізованих ланок. Принцип
єдності означає, що всі ланки бюджету в сукупності становлять єдиний
(зведений, консолідований) бюджет, який складається і затверджується в
загальному обсязі. Принцип автономності означає, що кожний бюджет, що
входить до складу бюджетної системи, є відносно обособленою і самостійною
ланкою. Виділення видів бюджетів засновується на політичному устрої та
адміністративно-територіальному поділі кожної країни. Встановлено два
основних види бюджетів: центральні та місцеві. Україні центральними є
Державний бюджет України і Республіканський бюджет Криму. Склад місцевих
бюджетів відображає територіальний поділ країни: в Україні — області,
райони, поселення. Відповідно місцеві бюджети поділяють на дві групи:
централізовані (обласні, районні, міські) і бюджети базового рівня (сіл,
селищ, міст, міських районів). Розмежування доходів і видатків між
бюджетами є важливим елементом бюджетного устрою. Розмежування доходів може
проводитись на основі двох методів. Перший — закріплення доходів за кожним
бюджетом у повній сумі чи за твердо фіксованими нормативами в умовах
автономності кожного бюджету. Другий метод полягає у встановленні системи
бюджетного регулювання в умовах єдності бюджету, тобто у проведенні
відрахувань до бюджетів нижчих рівнів, виходячи з їх потреб. Розмежування
видатків засновується на призначенні того чи іншого бюджету: з центрального
бюджету фінансуються видатки загальнодержавного характеру, з відповідних
місцевих бюджетів — видатки регіонального значення. При цьому може
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
