застосовуватись два підходи: розподіл за територіальною ознакою (за місцем
знаходження об'єкта фінансування); розподіл, виходячи з відомчого
підпорядкування (фінансування ведеться з бюджету того рівня, до якого
відноситься орган управління, якому підпорядкований даний об'єкт
фінансування). Організація взаємовідносин між бюджетами передбачає
виділення їх напрямів, видів та форм. За напрямами взаємовідносини між
бюджетами поділяються на вертикальні — між бюджетами різних рівнів, і
горизонтальні — між бюджетами одного рівня (в Україні тільки вертикальні).
Види взаємовідносин: регламентовані законодавчими та інструктивними
документами; договірні — на підставі угоди між відповідними органами влади
чи управління. Форми взаємовідносин: субсидіювання, вилучення коштів,
взаємні розрахунки; бюджетні позички.
Бюджетна система нашої держави сформована на основі закону «Про бюджетну
систему України». У ньому визначені принципи бюджетного устрою: єдності,
повноти, достовірності, гласності, наочності й самостійності всіх бюджетів.
Однак принципи повноти, достовірності, гласності, наочності належать до
бюджетного процесу, а не до бюджетного устрою і системи. Поєднання
принципів єдності й самостійності просто неприпустиме. Причому принцип
єдності на практиці не реалізується, оскільки єдиний зведений бюджет не
складається. Самостійність же проголошується суто декларативно — реальної
законодавчої бази для неї немає. Відповідно до зазначеного закону бюджетна
система України включає Державний бюджет, Республіканський бюджет
Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети. До місцевих бюджетів
належать обласні, міські, районні, міст, селищ, сіл, районів у містах.
Склад та структурна побудова бюджетної системи України відображена на схемі
22 (жирним шрифтом виділені централізовані види бюджетів, курсивом —
децентралізовані):
Бюджетний період та бюджетний процес
Бюджетний процес — це організація і порядок складання, розгляду,
затвердження і виконання бюджету. Він складається з двох частин: бюджетне
планування; виконання бюджету. Бюджетне планування включає складання
проекту бюджету, його розгляд і затвердження. Це серцевина бюджетного
процесу — виконується такий бюджет, який прийнято. Завдання бюджетного
планування:1) достовірне визначення обсягу та джерел формування доходів
бюджету2) оптимальний розподіл видатків за окремими групами і галузями;3)
збалансування бюджету. Стан бюджету як фінансового плану може
характеризуватись трьома показниками: перевищення доходів над видатками;
бюджетний надлишок; рівновага доходів і видатків; перевищення видатків над
постійними доходами — бюджетний дефіцит. Наявність дефіциту вимагає
встановлення джерел його покриття, якими можуть бути: державний кредит;
емісія грошей. Процедура бюджетного планування — послідовність заходів і
дій зі складання і розгляду проекту бюджету. Вона визначена Законом «Про
бюджетну систему України» і на державному рівні включає такі етапи та
стадії: 1. Складання проекту бюджету: направлення Верховною Радою
Президенту бюджетної резолюції, в якій визначаються основні напрями
бюджетної політики на наступний рік; розробка Міністерством фінансів на
підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального
розвитку прогнозного проекту бюджету; доведення прогнозних показників
проекту бюджету до міністерств, відомств та інших органів державної
виконавчої влади; узгодження показників прогнозного проекту бюджету з
пропозиціями міністерств, відомств та інших органів; розробка
Міністерством фінансів робочого (узгодженого) проекту зведеного та
Державного бюджету і подання його в Кабінет Міністрів; розгляд проекту
бюджету в Кабінеті Міністрів, прийняття рішення про його схвалення і
подання Президенту проекту Закону про бюджет; розгляд проекту Закону про
бюджет Президентом і подання його до Верховної Ради. 2. Розгляд проекту
Закону про Державний бюджет України: розгляд проекту Закону про Державний
бюджет в комісіях і комітетах Верховної Ради; доповідь Міністра фінансів на
засіданні Верховної Ради та співдоповідь голови комітету з питань бюджету;
обговорення проекту Державного бюджету на засіданні Верховної Ради;
прийняття відповідного рішення про результати розгляду проекту Закону про
Державний бюджет: а) затвердити Закон про Державний бюджет України; б)
схвалити у першому читанні і направити на доопрацювання; в) відхилити і
направити на переробку. Виконання бюджету полягає у мобілізації
запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків. Організація
виконання бюджету покладається на Кабінет Міністрів, оперативна робота
ведеться Міністерством фінансів, Державною податковою адміністрацією і
казначейством. Бюджетный период 1.Бюджетный период для всех бюджетов,
которые составляют бюджетную систему, составляет один календарный год,
который начинается 1 января каждый год и заканчивается 31 декабря того же
года. Непринятие Верховной Радой Украины закона о Государственном бюджете
Украины до 1 января не является основанием для установления другого
бюджетного периода. 2.В соответствии с Конституцией Украины бюджетный
период для Государственного бюджета Украины при особых обстоятельствах
может быть другим, чем предусмотрено частью первой этой статьи. 3.Особыми
обстоятельствами, по которым Государственный бюджет Украины может быть
принят на иной, чем предусмотрено частью первой этой статьи, бюджетный
период, являются: 1) введение военного положения; 2) объявление
чрезвычайного состояния в Украине или в отдельных ее местностях; 3)
объявление отдельных местностей зонами чрезвычайной экологической ситуации,
необходимость устранения природных или техногенных катастроф. 4.В случае
принятия Государственного бюджета Украины на иной, чем предусмотрено частью
первой этой статьи, бюджетный период местные бюджеты могут быть приняты на
такой же период.
Сутність та функції податків
Податки являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до
бюджету. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і
членами суспільства. За економічним змістом — це фінансові відносини між
державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного
централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою
її функцій. На відміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають
односторонній характер — від платників до держави. Податок — це плата
суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини
вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби,
без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може. Функції податків
як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси в цілому
виконують дві функції — розподільну і контрольну. Податки безпосередньо
пов'язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості
створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони
виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні
потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію. Фіскальна функція є
основною у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне
призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не просто
достатньо податків, але, головне, — надійних. Податкові надходження мають
бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися в регіональному
розрізі. Поспішність означає, що податки повинні надходити до бюджету не у
вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом
бюджетного року в чітко встановлені строки. Стабільність надходжень
визначається високим рівнем гарантій того, що передбачені Законом про
бюджет на поточний рік доходи будуть отримані у повному обсязі.
Рівномірність розподілу податків у територіальному розрізі необхідна для
забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджетної системи. У сутності
кожного податку закладена регулююча функція. Вона, як і фіскальна функція,
характеризує їх суспільне призначення. Суть регулюючої функції полягає у
впливі податків на різні сторони діяльності їх платників. Суб'єкт, або
платник податку — це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його
сплачує. Об'єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи
іншим податком. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру (фізичного чи
грошового) об'єкта оподаткування. Джерело сплати податку — це дохід
платника, з якого він сплачує податок. Податкова ставка — це законодавче
встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.
Тверді ставки встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування в
натуральному обчисленні.
Процентні ставки встановлюються тільки щодо об'єкта оподаткування, який має
грошовий вираз. Пропорційні — це єдині ставки, що не залежать від розміру
об'єкта оподаткування. Прогресивні — це такі ставки, розмір яких зростає в
міру збільшення обсягів об'єкта оподаткування.
Класифікація податків.
За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й
непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх
розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Регресивні ставки, на
відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об'єкта
оподаткування. Податкова квота — це частка податку в доході платника.
Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для
окремого платника прямо не залежить вiд його доходів. За економічним
змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на
доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних
та юридичних осіб. Податки на споживання сплачуються не при отриманні
доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих
податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого
майна. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони
поділяються на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні податки
встановлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим на всій
території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи
місцевого) вони зараховуються.
Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. За
способом стягнення розрізняють два види податків — розкладні й окладні.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
