може позитивно вплинути на розвиток системи місцевого самоврядування, а
врешті-решт — на використання бюджетних коштів у цілому.
Страхування: призначення, види
Підприємницька сфера та життєдіяльність людини пов'язані з наявністю
постійних ризиків — природних, підприємницьких, фінансових і т. п. У
результаті стихійного лиха чи певної непередбаченої події фізичним і
юридичним особам може бути завданий збиток. При цьому постає питання про
джерело відшкодування втрат. Можливі два варіанти. Перший полягає в тому,
що ці збитки покриваються за рахунок фінансових ресурсів, що знаходяться в
обігу в даного суб'єкта. Другий варіант полягає у створенні спеціальних
цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків — резервних
страхових фондів. Страхування являє собою досить розгалужену систему
відносин. Галузева класифікація страхування здійснюється за об'єктами
страхування. Об'єктом майнового страхування виступає рухоме та нерухоме
майно юридичних і фізичних осіб. Об'єктами особового страхування виступають
життя та здоров'я громадян. Видами особового страхування є змішане
страхування життя (об'єктами виступають одночасно життя і здоров'я),
страхування дітей, весільне страхування і т. ін. Особове страхування
виконує дві функції. Страхова передбачає відшкодування втрат при настанні
страхової події. Нагромаджувальна полягає в тому, що після закінчення
строку дії страхового договору, застрахованому виплачується страхова сума.
У системі соціального страхування об'єктом страхування виступає
працездатність і працевлаштування. Страхування працездатності здійснюється
на випадок її постійної чи тимчасової втрати. Страхування працевлаштування
здійснюється на випадок безробіття. У медичному страхуванні об'єктом
страхування виступає здоров'я громадян. Воно проводиться на випадок хвороби
і може здійснюватись як в обов'язковій, так і додатково в добровільній
формі як через державні, так і недержавні структури. При страхуванні
відповідальності об'єктом виступає зобов'язання застрахованої особи
виплатити відшкодування за завдані збитки третім особам. Найпоширенішим
видом є страхування громадянської відповідальності водіїв автотранспортних
засобів. Об'єктом страхування ризиків є недоотриманий прибуток чи збитки
при здійсненні певних господарських і фінансових операцій, яким притаманний
відчутний ризик. Це ризики з кредитних і заставних операцій Сукупність
страхових компаній і послуг, що ними надаються, формують страховий ринок.
Страхове поле — це наявність потенційних страхувальників з певного виду
страхування. Страхове поле визначає потенційні масштаби страхування.
Страховий портфель являє собою сукупність укладених певною компанією угод
як з того чи іншого виду страхування, так і з усіх видів.
Основні напрями зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування
в Україні
Однією з важливих передумов побудови демократичної держави є самостійність
і незалежність органів місцевого самоврядування. Ступінь фінансової
самостійності місцевих органів влади характеризує незалежність держави в
цілому, потенційні можливості її економічного розвитку, рівень
демократичних прав і свобод громадян. Держава не може успішно розвиватись і
процвітати, не даючи гарантій фінансової незалежності місцевим органам
влади. Основним недоліком правового забезпечення фінансової незалежності
органів місцевого самоврядування є насамперед те, що законодавство не
встановлює конкретного переліку витрат, які повинні фінансуватися з
місцевих бюджетів. У Законі України "Про бюджетну систему України",
прийнятому в новій редакції у 1995 p., питання незалежності органів
місцевого самоврядування знайшло певне вирішення. За місцевими бюджетами
було закріплено доходи, які покривали понад 80 % витрат в умовах 1995 р,
незалежність може бути досягнута на основі проведення реформи бюджетної
системи. За попередніми підрахунками, до місцевих бюджетів має надходити
30—35 % усіх доходів, які мобілізує бюджетна система на цій території.
Чинне бюджетне законодавство слід доповнити положенням про те, що доходи,
закріплені за місцевим бюджетом, не можна вилучати. Законодавчо має бути
зафіксовано також перелік витрат на розвиток місцевого господарства,
соціально-культурної сфери та інших заходів, що фінансуються з місцевих
бюджетів. Економічне обгрунтування розмірів ресурсів, які підлягають
мобілізації до місцевих бюджетів, потребує достовірної інформації про
утворення і рух фінансових ресурсів на певній території. Цього можна
досягти лише при розробці зведеного територіального фінансового балансу,
який відображає джерела ресурсів і напрями використання їх в цілому на
відповідній території, незалежно від форм власності та рівня
підпорядкованості господарюючих суб'єктів. Складання балансу має стати
невід'ємною частиною роботи з формування, розгляду і затвердження бюджету.
Для цього треба налагодити канали і форми надходження планової та звітної
інформації від суб'єктів господарювання. Усі підприємства та організації
повинні подавати за встановленими формами і строками відомості про
прогнозні фінансові показники на наступний рік.
Призначення та структура фінансового ринку
Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці.
Він виступає забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб'єктів
господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Призначення
фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для
залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Держава
використовує фінансовий ринок в основному для формування своїх доходів на
позиковій основі, хоча певною мірою бере участь і у формуванні його
ресурсного потенціалу. Фізичні особи, навпаки, більше продають тимчасово
вільні кошти, ніж позичають їх, хоча споживчий кредит у сучасних умовах
також досить поширений. За формою фінансових ресурсів фінансовий ринок
поділяється на ринок грошей і ринок капіталів (фондовий). Ринок грошей
являє собою ринок короткотермінових боргових зобов'язань. Ринок капіталів
складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права
власності, та довгострокових боргових зобов'язань. За організацією торгівлі
фінансовий ринок поділяється на кредитний та ринок цінних паперів.
Кредитний відображає ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі
заключения кредитних угод. Він має договірний характер. Ринок цінних
паперів являє собою особливу форму торгівлі фінансовими ресурсами, яка
опосередковується випуском та обігом цінних паперів. Грошові потоки, що
відображають функціонування фінансового ринку, характеризуються досить
складними схемами руху фінансових ресурсів. На кредитному ринку центром
концентрації і координації руху грошових потоків виступає комерційний банк.
На ринку цінних паперів центром торгівлі ними і відповідно ключовим
суб'єктом цього ринку виступає фондова біржа. Комерційний банк виступає в
ролі фінансового посередника. Ключовими суб'єктами ринку цінних паперів
виступають емітенти, які випускають цінні папери, та інвестори, що їх
купують. Фондова біржа, виступаючи центром торгівлі цінними паперами,
координує рух грошових потоків на цьому ринку.
Податок На Додану Вартість
Податок на додану вартість є непрямим податком, який сплачується до
державного бюджету на кожному етапі просування товару від виробництва до
споживання. Платниками податку є як резиденти, так і нерезиденти. Резиденти
— юридичні особи, в тому числі бюджетні організації, суб'єкти
підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи, їхні
філії, відділення, що складають окремий баланс та мають розрахунковий
(поточний) рахунок, здійснюють реалізацію продукції, робіт, послуг на
території України, обсяг яких перевищує 10 неоподатковуваних мінімумів
заробітної плати у розрахунку за календарний місяць. Нерезиденти — іноземні
юридичні та фізичні особи, міжнародні організації, їхні філії, відділення,
які здійснюють реалізацію продукції, робіт, послуг на території України,
включаючи операції по імпорту продукції, якщо реалізація такої імпортної
продукції здійснюється зазначеними нерезидентами через постійні
представництва в Україні. Об'єктом оподаткування податком на додану
вартість є обороти з реалізації продукції, робіт, послуг на території
України, а також за її межами. Під час визначення оподатковуваного обороту
до нього зараховують суму акцизного збору, а також суми надбавок до цін
(тарифів), передбачені чинним законодавством. Податок на додану вартість
включають в ціну (тариф) товарів, робіт, послуг, в тому числі імпортних, за
ставкою у розмірі 20 % до оподатковуваного обороту, що не включає податок
на додану вартість. При цьому податок на додану вартість обчислюють і
сплачують за ставкою 16, 667 % до оподатковуваного обороту, що включає
податок на додану вартість, а під час ввезення імпортних товарів - 20 % до
оподатковуваного обороту. Податок на додану вартість обчислюють за нульовою
ставкою: з товарів, робіт, послуг, що експортуються, зокрема: товари, які
були вивезені з території України і їх вивезення підтверджено вантажною
митною декларацією; роботи, послуги, не призначені для використання та
споживання в Україні, виконані за межами митних кордонів України юридичним
та фізичним особам; послуги з міжнародних перевезень; роботи, пов'язані з
ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Платники податку на додану
вартість реалізують продукцію, роботи, послуги за цінами або тарифами,
збільшеними на суму податку на додану вартість. Суму податку на додану
вартість, що підлягає внесенню до бюджету, визначають як різницю між сумами
податку, одержаного у складі ціни реалізованої продукції, робіт, послуг, та
сумами податку, сплаченими у складі фактичних матеріальних витрат. Платники
щомісяця здійснюють авансові внески податку до бюджету 15-і 25-го числа
поточного місяця та 5-го числа наступного місяця у розмірі 1/3 податку за
останньою податковою декларацією, а не пізніше 15-го числа наступного за
звітним місяця вносять до бюджету різницю між нарахованою сумою та сумами,
сплаченими авансовими платежами. Платники, які сплачують податки авансовими
платежами, щомісяця подають податковим органам за місцезнаходженням
податкові декларації за встановленою формою не пізніше 15-го числа
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
