Удосконалення окремих елементів бюджетного процесу ( чітке розмежування
складових загального і спеціального фондів бюджету, уточнення процедур
складання і виконання розпису бюджету та кошторисів бюджетних установ )
Державний кредит: економічна сутність та роль.
Із розвитком продуктивних сил та ринкових відносин, розширенням економічних
функцій держави ролі, і характер державних позик дещо змінюються. Значна їх
частина, як і раніше, пов'язана з непродуктивними втратами. В той же час
держава починає використовувати позики для регулювання економічного
розвитку. Державні інвестиції, субсидування окремих галузей економіки
фінансують за рахунок державних позик. Внаслідок податкових пільг
інвесторам зменшуються податкові надходження до бюджету, для його
балансування також доводиться випускати нові позики. Для фінансування
капітальних вкладень до державних та змішаних підприємств держава також
може звернутися до ринку позичкових капіталів. У цьому випадку держана
залучає капітал для розширення виробництва, тобто для продуктивного
використання. Держава для фінансування своїх потреб може мобілізувати
фінансові ресурси у формі державного кредиту. У цьому випадку вона є
позичальником, а населення і підприємницькі структури, тобто фізичні і
юридичні особи, — кредитодавцями. Державний кредит має строк повернення і
ціну в формі процента. Державний кредит буває внутрішнім і зовнішнім. У
сфері міжнародних економічних відносин держава виступає в ролі як
кредитора, так і позичальника. Державний кредит відрізняється від
банківського. Він, як правило, використовується для покриття дефіциту
державного бюджету. Джерелом його повернення і сплати процентів є доходи
бюджету, а не прибутки від вигідного розміру кредиту. За своєю економічною
сутністю державний кредит — це форма вторинного перерозподілу валового
внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств
і організацій. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою
мобілізації коштів у розпорядження держави, її доцільність при покритті
дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки
для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за допомогою
грошової емісії. Існування державного кредиту призводить до появи
державного боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених
боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи
видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам,
місцевим органам влади, державним підприємствам.
Місцеві бюджети у системі місцевих фінансів
Місцеві (регіональні) фінанси - це система економічних відносин, за
допомогою яких розподіляється і перерозподіляється національний доход та
використовуються фонди грошових коштів на економічний і соціальний розвиток
адміністративно-територіальних одиниць. Призначення місцевих фінансів: 1.
Проводиться соціальна політика; 2. Здійснюється вирівнювання рівнів
економічного і соціального розвитку територій. Регіональні
фінансові ресурси - це сукупність грошових коштів, що створені і
використовуються на економічний і соціальний розвиток територій. Головний
напрямок використання регіональних ресурсів фінансове забезпечення
соціальної і частково виробничої інфраструктури. Основне джерело
фінансування витрат - бюджетні асигнування і кошти суб'єктів
господарювання. Місцеві бюджети - основна ланка місцевих фінансів. У них
зосереджено понад 80 % всіх фінансових ресурсів, які знаходяться у
розпорядженні місцевого самоврядування. Місцеві бюджети необхідно
розглядати з п'яти позицій: Організаційна форма мобілізації фінансових
ресурсів у розпорядженні місцевих органів самоврядування; Економічна
категорія, що виражає сукупність грошових відносин; Ланка бюджетної системи
України; Головний інструмент у системі фінансів місцевих органів влади і
самоврядування; Фінансовий план утворення і використання фонду грошових
коштів. що належать місцевим органам влади і самоврядування.
Місцевих бюджети: їх сутність та склад.
Ці бюджети виконують такі функції: формування грошових фондів, які с
фінансовим забезпеченням діяльності місцевих органів влади; розподіл і
використання цих фондів між галузями народного господарства; контроль за
фінансово-господарською діяльністю підприємств, організацій, установ,
підпорядкування місцевим органам влади. Склад місцевих бюджетів: обласний
бюджет, бюджети міст обласного і районного підпорядкування; районні
бюджети; районні у містах бюджети; селищні бюджети; сільські бюджети.
Місцевий бюджет поділяється на поточний і бюджет розвитку. В основу
побудови поточного бюджету потрібно покласти принципи: забезпечення
достатнього рівня розвитку регіону, міста, селища, села; стабільність
надходження коштів: пріоритетний розвиток соціально-культурної сфери;
наукову обгрунтованість розмірів видатків; обов'язковий характер виконання
поточного бюджету; Структура поточного бюджету передбачає такий поділ:
Доходи: податок на доходи фізичних осіб; податок на власність;
неподаткові надходження; субсидії, субвенції, дотації; плата за землю;
соціальний захист та соціальне забезпечення соціально-культурна сфера;
охорона здоров'я; фізична культура і спорт; житлове господарство; заходи
цивільної оборони, правоохоронні органи; утримання органів влади. Бюджет
розвитку повинен фінансувати розширене відтворення всіх сфер діяльності на
місцевому рівні. Структура бюджету розвитку виглядає так: Доходи: податок
на прибуток підприємств; адміністративні збори та платежі; надходження від
штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження, надходження
сум кредиторської та дебіторської заборгованості підприємств; збір за
забруднення навколишнього середовища. Видатки: капітальні вкладення на
розвиток виробництва і соціальної сфери; витрати на капітальний ремонт.
Основними є такі принципи бюджету розвитку: тісний зв'язок з поточним
бюджетом; зміна бюджетних пріоритетів; виконання в міру надходження коштів.
Доходи і витрати місцевих бюджетів
До доходів місцевих бюджетів належать: власні доходи; закріплені доходи; •
регулюючі доходи; доходи, що надходять у порядку між бюджетного
перерозподілу ресурсів Доходи бюджетів регіонів України і форми фінансової
допомоги з державного бюджету України. Власні доходи - види доходів,
закріплені на постійній основі повністю або часткового за відповідними
бюджетами законодавством. До власних бюджетів відносяться: податкові
доходи, закріплені за відповідними бюджетами державцях
позабюджетних фондів законодавством; неподаткові доходи, а також
безвідплатні перерахування. Регулюючі доходи - державні І регіональні
податки та інші платежі, за якими встановлюються нормативи відрахувань (у
відсотках) в бюджети Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя
або місцеві бюджети на наступний фінансовий рік, а також на довготривалій
основі (не менше, ніж 3 роки) з по різним видам таких доходів. Субсидія -
бюджетні кошти, що надаються бюджету іншого рівня бюджетної системи
України, фізичній або юридичній особі на умовах часткового фінансування
цільових видатків. Субвенція - бюджетні кошти, що надається бюджету іншого
рівня бюджетної системи України або юридичній особі на безвідплатній і
безповоротній основах на здійснення певних цільових видатків. Дотація -
бюджетні кошти, що надходять до бюджету іншого рівня бюджетної системи
України на безвідплатній і безповоротній основах для покриття поточних
видатків. Кошти фонду фінансової допомоги регіонам - виділяються регіонам,
що отримали статус "регіону, який потребує допомоги". Власні і закріпленні
доходи - це не тотожні поняття. Закріплені доходи це доходи, що цілком або
на основі фіксованого відсотка передані з державною в місцеві бюджети на
стабільний або довгостроковій основі у встановленому Законом порядку. У
ст.20 Закону "Про бюджетну систему України" встановлено, що з
республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів
здійснюються такі видатки: на фінансування установ та організацій
освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної
політики, соціальною забезпечення і соціального захисту населення, що
підпорядковані виконавчим органам влади Автономної Республіки Крим,
областей, міст Києва та Севастополя, а також соціально-культурних заходів
відповідно до покладених на ці органи влади функцій; на утримання
органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної
влади і самоврядування; на фінансування підприємств і господарських
організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних
заходів; на інші заходи, що фінансуються відповідно до
законодавств України з республіканського бюджету Автономної Республіки
Крим та місцевих бюджетні.
Державний борг України та механізм його обслуговування.
Державний борг - це економічна категорія, що відображає економічні
відносини між державою — позичальником та її кредиторами з приводу
перерозподілу частини вартості валового національного продукту за умовами
строковості, платності та зворотності. Залежно від сфери розміщення позик
державний борг може бути внутрішнім або зовнішнім. Відповідно до закону
України "Про державний внутрішній борг" державним внутрішнім боргом є
строкові боргові зобов'язання уряду України, гарантовані усім майном, що
знаходиться у державній власності, або у грошовій формі. Державний
внутрішній борг поєднує у собі заборгованість, яка виникла внаслідок
отримання кредитів як безпосередньо урядом України; так і кредитів, що
надавалися під гарантію уряду України. Обслуговування державного боргу слід
розглядати як систему державних заходів, що передбачає сплату відсотків
(доходів) за отримані позики чи кредити, їх погашення, заходи щодо
уточнення та змін умов погашення раніше випущених боргових зобов'язань, а
також визначення умов нових випусків державних боргових зобов'язань. Сплата
відсотків та погашення державних боргових зобов'язань здійснюються за
рахунок бюджетних коштів. У випадку, коли держава виступає гарантом щодо
повернення іноземних кредитів, які залучаються за умовами валютної
самоокупності, юридична особа-резидент перераховує на рахунок Міністерства
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
