В) Межі та обмеження, передбачувані для АТ, створених в процесі приватизації, покликані враховувати специфіку правового статусу цих юридичних осіб, що виникають у своєрідний спосіб для «роздержавлення» власності, внаслідок чого встановлюється публічно-приватний порядок їх створення. Такими межами є наступні:
1) заборона подальшого відчуження окремих частин пакета акцій до повного виконання покупцем умов договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, а також подальшого відчуження приватизованого об'єкта без збереження для нового власника зобов'язань, визначених умовами конкурсу, аукціону чи викупу;
2) заборона АТ та державним органам приватизації до виконання плану приватизації (розміщення акцій), якщо передбачається закріплення у державній власності пакетів акцій або до розміщення акцій у кількості, що становить 75 відсотків загальної кількості акцій:
- відчужувати майно (необоротні активи), що належить АТ, та здійснювати операції з борговими вимогами та зобов'язаннями (факторинг), якщо на дату укладення відповідного правочину балансова вартість таких активів або зобов'язань перевищує суму, еквівалентну 14000 EUR за курсом, встановленим НБУ, або перевищує 10 відсотків підсумку балансу АТ;
- приймати рішення про злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення АТ;
- змінювати номінальну вартість або кількість акцій без зміни розміру статутного капіталу АТ;
- приймати рішення про збільшення або зменшення статутного капіталу, крім випадків збільшення статутного капіталу на суму збільшення вартості власного капіталу АТ (ст. 140 ЗУ «Про Державну програму приватизації» [67] );
3) припис про обмеження розміру пакета акцій, що вноситься до інших господарських товариств, об'єднань юридичних осіб та промислово-фінансових груп 20 відсотками статутного капіталу АТ у разі прийняття рішення загальними зборами АТ про участь у них до виконання плану приватизації (розміщення акцій) (ст. 142 ЗУ «Про Державну програму приватизації» [67] );
4) обов'язок АТ здійснити оцінку своїх активів, виходячи з балансової вартості, та викуп акцій акціонерів, які вимагають цього, в разі, якщо ці акціонери голосували проти прийняття загальними зборами рішень про укладення правочинів або кількох взаємопов'язаних правочинів щодо відчуження майна (необоротних активів) АТ та здійснення операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями (факторинг), якщо на момент укладення відповідного правочину балансова вартість таких активів або зобов'язань перевищує суму, еквівалентну 14000 EUR за курсом, встановленим НБУ, або перевищує 10 відсотків підсумку балансу АТ, у порядку, встановленому органом приватизації (ст. 144 ЗУ «Про Державну програму приватизації» [67] ).
Обмеженнями прав АТ є:
1) встановлення обов’язку нового власника на виконання зобов'язань, визначених договором купівлі-продажу об'єкта приватизації, та можливості застосовування до нього органом приватизації в разі їх невиконання санкції згідно з із законом (ст. 130 ЗУ «Про Державну програму приватизації» [67]);
2) обов’язок визначення умовами договору купівлі-продажу пакетів акцій при приватизації порядку внесення інвестицій з розподілом за роками та кварталами (ст. 132 ЗУ «Про Державну програму приватизації» [67] ).
Вказане приводить до висновку про наявність специфічних обмежень права власності АТ, створеного в процесі приватизації, при наявності у держави пакета акцій порівняно зі звичайним режимом майна АТ.
Г) Інші межі також можуть мати місце і є жорсткими приписами виконувати певні вимоги закону, а не діяти на свій розсуд. Прикладом може бути встановлення обов’язку АТ, які проводять відкриту підписку на акції, щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом (ч. 5 ст. 152 ЦК).
Обмеження акціонерів у правах стосовно їх об’єкта права – акції
Їх характеристика зумовлюється загальноприйнятим поділом прав акціонера на «права на акцію» та «права з акції». Перші є правами на акцію як на певну річ, тобто акціонер як власник має право володіти, користуватися та розпоряджатися акцією як будь-яким іншим об’єктом права власності. Другі ж являють собою ті права, які надаються акцією. Вони мають як майновий, так і немайновий характер. До майнових прав належать право на дивіденди, на одержання майна ліквідованого АТ, що залишилося після розрахунків з його кредиторами, на переважне право на акції додаткового випуску та на викуп акцій у певних зазначених вище випадках. Немайновими правами з акції є право на участь в управлінні АТ та право на інформацію. Слід відмітити, що здійснення прав з акції і є фактично здійсненням права на користування як правомочністю власника, тобто складовою права на акцію [183] [352].
При цьому ми вже не будемо торкатися питання про межі, встановлювані для певних суб’єктів, яким заборонено мати у власності акції, наприклад, реєстратору та його учаснику, які не можуть прямо чи опосередковано володіти акціями емітента, реєстр власників іменних цінних паперів якого веде цей реєстратор (ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» [81] [353]). Про такі заборони зазначалося вище.
А). Межі та обмеження в правах на акцію.
Акціонер є власником акцій, але постає питання: з якого моменту? Від відповіді на нього залежить й відповідь та питання про межі та обмеження, що встановлюються для акціонерів. Розглянемо це питання з двох позицій: 1) при створенні АТ або придбанні акцій у відкритій підписці при додаткових емісіях акцій та 2) при придбанні акцій на фондовому ринку.
1) Згідно з ч. 2 ст. 155 ЦК всі акції при створенні АТ розподіляються між його засновниками. При цьому слід враховувати таке: по-перше, що засновники АТ після державної реєстрації останнього становляться його акціонерами; по-друге, оплата акцій може відбуватися протягом року після державної реєстрації АТ; по-третє, відкрита підписка на акції може провадитися лише після повної сплати статутного капіталу.
Внаслідок цього може виникнути ситуація, коли акції не оплачені повністю засновниками або особами, які їх придбали у відкритій підписці. Тим не менш і ті, й інші йменуються акціонерами [188] [354]. Але постає питання про обсяг їх прав та про обмеження, які виникають внаслідок цього у акціонерів та у АТ.
З цього приводу можна відмітити, що особи, які не повністю оплатили вартість придбаних акцій, хоч і йменуються акціонерами, але не мають повного обсягу прав, що надаються акцією. Вони не набувають повноцінних прав на акцію як на окремий об’єкт, який має бути й оборотоздатним (ст. 178 ЦК). Та й акції як такі йому навіть не видаються до їх повної оплати, якщо вони мають випускатися в документарній формі. Тобто акціонер не може реалізувати своє право на розпоряджання цим об’єктом права власності.
Крім цього, існують обмеження як наслідок недодержання припису про оплату вартості акцій протягом року. Вони полягають у припиненні корпоративних прав осіб, які не повністю сплатили вартість своїх акцій. Отже протягом року акціонери і так не мали повного обсягу прав, а з його спливом для них настають ще негативніші наслідки. Конкретизація цих наслідків з прийняттям нового ЦК стала неоднозначною порівняно з чинним ЗУ «Про господарські товариства», в частинах другій та третій ст.33 якого встановлюється, що у разі несплати у встановлений строк акціонер, якщо інше не передбачено статутом АТ, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних від суми простроченого платежу. При несплаті протягом 3 місяців після встановленого строку платежу АТ має право реалізувати ці акції в порядку, встановленому статутом товариства. Подібної норми ЦК не містить, а стосовно порушення аналогічного обов’язку учасників товариства з обмеженою відповідальністю сплатити протягом року вартість вкладів передбачає наслідком оголошення товариством про зменшення свого статутного капіталу і реєстрацію відповідних змін до статуту або прийняття рішення про ліквідацію товариства (ч. 3 ст. 144 ЦК). Якщо виходити з того, що подібний механізм має застосовуватися й щодо акціонерів, які не повністю оплатили вартість своїх акцій (що є виправданим), то як відповідно до ЗУ «Про господарські товариства» [65] , так і відповідно до ЦК акціонер позбавляється своїх прав (за зазначеним Законом – через реалізацію його акцій іншим особам, а за ЦК – їх анулюванням).
Порівняно з російським корпоративним законодавством українське більш жорстко та однозначніше ставиться до зазначених ситуацій. Так, за редакцією п. 4 ст. 34 Федерального закону РФ «Про акціонерні товариства» [209] [355], що діяла до 1 січня 2002 р., акція не надавала права голосу до її повної оплати, за винятком акцій, які придбавалися при створенні АТ. Можливим було й відчуження акцій до їх оплати. Такі можливості з прийняттям Закону “Про захист прав і законних інтересів інвесторів на ринку цінних паперів” (п. 2 ст. 5) [210] [356] виключаються. При цьому в літературі відмічається необхідність для покупців акцій цікавитися наявністю доказів повної оплати акцій [101] [357]. В Україні ж Положення про складання адміністративних даних щодо здійснення діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів та подання відповідних документів до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24.06.2003 N 290 [154] [358] взагалі не допускає таких можливостей.
Позбавлення прав на акції також спостерігається в процесі банкрутства АТ, акції якого можуть продаватися іншим особам. Тобто незважаючи на те, що при банкрутстві підлягає розпродажу майно самого АТ, а акціонери не відповідають за його боргами своїм майном (а акції АТ, що їм належать, є їхнім майном), тим не менш ці акції обезцінилися внаслідок банкрутства АТ. Оскільки ж акціонери несуть ризик збиткової діяльності АТ, проявом якого і є обезцінення акцій, то вони мають втрачати право на них. Якщо ж хтось бажає купити не майно АТ, а його акції, цю можливість йому слід надати для того, щоб зберегти існування юридичної особи і задовольнити інтереси як її кредиторів, так і суспільних інтересів. Однак при цьому акціонери будуть позбавлені своїх прав на акції.
2) При обороті акцій слід додержуватися певних вимог щодо оформлення прав на них.
Іменні цінні папери, випущені в документарній формі (якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі), передаються новому власникові шляхом повного індосаменту. Право власності на цінні папери на пред'явника, випущені в документарній формі, переходить до нового власника з моменту передачі цінних паперів. У випадку відчуження знерухомлених цінних паперів право власності переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника в зберігача. Право на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів. Право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника в зберігача (ст. 5 ЗУ «Про Національну депозитарну систему» [81] [359]).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42
