відповідними видами діяльності.
65. Сутність матеріалістичного розуміння історії. (К. Маркс)
Акцент на економічне життя суспільства, на сферу матеріального виробництва;
в основі суспільного розвитку – спосіб виробництва матеріальних благ.
Виробничі відносини визначають усі інші відносини між людьми і становлять
суспільний базис. Матеріальне буття, економічний базис визначають суспільну
свідомість (мораль, право, ідеї, теорії, тощо). Вперше за всю історію
філософії розвиток суспільства розглядається з матеріалістичних позицій.
Минуле і майбутнє людства постає як послідовний закономірний процес зміни
економічного устрою суспільства, розвитку спочатку матеріального, а вже
потім духовного життя поколінь.
Матеріалізм і діалектика дозволили відкрити феномен повторюванності у
суспільних процесах і тим самим довести, що суспільство, а не тільки
природа, розвивається за певними законами, виділити окремі етапи в їх
розвитку, які були названі суспільно-економічними формаціями, по новому
оцінити роль народних мас в історії, дати своє розуміння причин виникнення
і функціонвання держави, соціальних класів, їхньої боротьби між собою,
показати еволюцію сімї та ін.
Суспільно-економічна формація: кожна система виробниціх відносин, що
виникає на конкретному етапі розвитку виробничих сил підкоряється як
загальним для усіх систем, так і особливим, властивим тільки їй одній,
законам виникнення, функціонування та переходу для вищої форми.
66. Розвиток В.І.Леніним марксистської філософії на основі узагальнення
історичної практики і нових досягнень природознавства.
Основа – соціально-економічний розвиток капіталізму, в тому числі в Росії
кінця 19-поч. 20 ст., і духовно-політичні процеси, що мали місце; у науці –
відкриття радіоактивності і електрону (подільність атому).
Використовував філософію марксизму для створення теорії боротьби
робітничого класу. Діалектика – у двох аспектах:
- філософський метод, що адекватно відповідає матеріалістичній
філософії
- метод, що може бути використаний в політичній діяльності.
Питання теорії пізнання - “Матеріалізм і емпіріокритицизм”. Відображення –
суттєва характеристика матерії на рівні неживої, живої природи і на рівні
свідомості суспільства. Пізнання – теж процес відображення; з іншого боку –
складним, суперечливий процес, що функціонує за законами діалектики.
Проблема матерії. Визначальні характеристики : об’єктивність і здатність
відображатися.
Надзвичайна увага – питанням функціонування суспільства і практики
революційних перетворень; підкреслюється роль трудових мас в історії.
Теорія соціалістичної революції.
Нове трактування держави : гол. функція - управління суспільством в
інтересах панівного класу. У майбутньому повинна відмерти.
Марксистська філософія несе ідеологічне навантаження.
67. Філософська думка в Україні. Загальна характеристика.
- докласичний період
а) давні слов’яни – “Велесова книга” – повага до життя людини,
праці, любов до землі.
б) філософія Київської Русі – пов’язана з Християнством. Етична
тематика: протистояння духовного і тілесного, добра і зла. Вища
мета пізнання – Бог, єдиний метод – божествене откровіння.
Соціальна філософія - єдність земель, централізація держави.
“Повість временних літ” (Нестор)
“Слово про закон і благодать” (Іларіон)
“Посланіє” (Климент Смолянич)
- період Відродження
Ранні гуманісти (Юрій Дрогобич, Павло Русич, Лукаш, Станіслав
Оріховський) – антропоцентрізм, самодостатність, незалежність
людини, самопізнання.
Острозька академія (Герасим Смотрицький, Йов Книжницький, Іван
Вишенський)
- самопізнання у нерозривному зв’язку людини з Богом.
Братські школи – ідеї православ’я.
Мелетій Смотрицький – праці суспільно-громадянського спрямування.
Києво-Могилянська академія – філософія викладається окремим курсом –
покликання віднайти істину, причини речей, дослідити життя і доброчсеність.
- Класичний період
- Г. Сковорода – засновник класичної укр. Філософії,
поінтеїстичний погляд. “Пізнай себе” – через віру і любов. Ідея
“сродної” праці – за покликанням.
- “універсалістська” філософія 19 ст. (Орест Невицький, Сільвестр
Гогоуский, Михайло Максимович) – поширення ідей німецької
класичної філософії, особ. Канта, Фіхте, Шеллінга.
- Кирило-Мефодіївське товариство (Костомаров, Куліш, Шевченко) –
протиставлення української філософії російській.
- Соціалістичні мотиви – Драгоманов, Франко.
- Новітня філософія
- Екзистенціально-романтична хвиля (поч. 20 ст.) Бердяєв, Шестов.
- Культурно-філософський підйом 20х років (“розстріляне
відродження”) – Хвильовий, Зеров, Яловий, Плужник та ін. –
спроба зберегти та творчо розвинути українську національну
культуру.
- Мислителі діаспори (Лишенський, Донцов, Чижевський).
68. Києво-Могилянська академія – колиска філософської думки на Україні.
Заснована Петром Могилою. Вперше в Україні викладали філософію окремо від
теології. Філософські курси значною мірою схоластичні. Філософія
розглядалась як система дисциплін чи наук, покликаних віднайти істину,
причини речей.
І. Гізель – процес пізнання відповідні до теорії образів. Речі, діючи на
органи чуття посилають їм чуттєві образи. Ці органи відбиваються на органі
чуття і стають відображеннями, які стають об’єктами діяльності внутрішнього
чуття.
Ф. Прокопович – пізнання на основі досвіду і споглядання.
Вчення про матерію: в основі всього лежить певний субстрат, що завдяки
формі перетворюється на певну річ. Рух - як зміна кінцевого стану.Простір і
час – невід’ємні від природних сил. Порожнеча неіснує.
Етика – теоретична (роль людини в світі, сенс життя, свобода волі) і
практична (шляхи і способи досягнення щастя, система виховання).
Сенс життя – у творчій праці, спрямованій на власне і громадське добро.
Розвиток філософії права.
69. Г.С. Сковорода як філософ.
1722-1794. Вихованець Києво-Могилянської академії. Проблеми, спрямовані на
дослідження людини, її існування та щастя. Релігійно-філософський характер
спирається на християнсько-світоглядні категорії.
Реальність є взаємодією 3х світів: макрокосм., мікрокосм.(людини),
символічного світу (Біблія).
Кожен світ є єдністю 2х натур : видимої (зовнішньої) та невидимої
(внутрішньої).
Макрокосм – світ речей і явищ + Бог.
Мікрокосм – людина тілесна + людина духовна.
Біблія – образність символів + розшифровка.
Заклик: “пізнай себе” – свою духовну сутність через віру і любов – таким
чином досягається щастя. Щастя – не в матеріальному задоволенні, а в
пізнанні і праці за свїми здібностями.
3 етапи самопізнання та пізнання:
- пізнання себе як самовласного буття
- як суспільної істоти
- як буття, що створене за образом і подобою Божою.
Основні лінії:
- антеізм (“сродність” людині усього світу)
- екзистенціальність (орієнтованість на неповторне в своїй
окремості людське існування, плюралістичність і в одночас
діалогічна гармонійність реальності)
- кордоцентризм (все ідде від серця)
Засновник класичної української філософії.
70. Філософські мотиви в творчості Т.Г. Шевченка.
Ф. Шевченка – глибоко індивідуальна, особиста і разом з тим грунтується на
національній ідеї українського народу, його ментальності. Ф. Ш. Виростає з
конкретно-узагального ставлення до віри, любові і нації. З любові до
України виникає ф. Пробудження людської гідності, сили протесту і
бунтарства.
Вінець творчості – уславлення свободи, першої і неодмінної умови
людського добробутя і щастя.
Творчість Шевченка – поетично-сиволічно-образна, тобто буквально не
тлумачна.
Україна постає в двох вимірах : як певна соціальна спільність, що
реально втілена в історичній дійсності сьогодення; а також як духовно
ідеальна спільність нашої минувщини, що має відродитись в прийдешньому.
Шевченків бунт заперечує певну несправедливу соціально-економічну
реальність з її порядком, законами, і т.п.; проте це заперечення не ставить
метою утвердження якогось іншого порядку. У творах немає ніякої програми
перетворення суспільного буття. І деальне царство є царством творчого
людського духу, а не букви.
Не можна сказати, що Шевченко був атеїстом, але відкидав з
християнської релігії все те, що заважає вільному розвитку особистості,
перешкоджає задоволенню внутрішніх потреб людини. Проти зловживання
релігією з політичною метою, релігійних війн, інквізиції.
У всій своїй творчості Шевченко постає як екзістенціальний
антеїстичний і кордоцентричний мислитель.
71. Ідеї суспільного прогресу І. Франка, Л. Українки, М. Драгоманова.
Михайло Драгоманов (1841-1895) – мислитель, історик та етнограф.
Центральне у світоглядній позиції – ідея поступу, спрямованого на
здійснення ідеалів лібералізму та соціалізму. Соціалістичний ідеал –
добровільна організація гармонійно розвинутих особистостей, анархістськє
суспільство, шлях – федералізм. Байдужий до національно-політичної
самостійності України.
Мислитель позитивістсько-натуралістичного плану, скептик, навіть атеіст.
Іван Франко (1856-1916)
Всебічно розробляє тему праці і трудової моралі. В центрі філософії –
людина, основний закон людяності – праця; це єдине, що здатне творити і
вдосконалювати людську душу.
Соціаліст, але не приймав ідеї диктатури пролетаріату і класової боротьби.
Соціалістичні переконання базуються на загальнолюдських, а не на класових
цінностях.
Держава не повинна існувати, шлях до соціалізму – “народне відродження”
через культурну та освітницьку діяльність.
Раціоналіст, підтримувава еволюційну теорію.
Леся Українка (Лариса Косач) (1871-1913)
Романтично-екзистенціальна спрямованість.
Міфологічно-антеїстична ідея органічної зрощеності людини з природою,
антропологічної наповненості природи.Оспівування ліризму української душі і
драми її релізації.
Будує філософію синтезу вічних проблем і сучасних запитів.
72. Філософські аспекти історичної концепції М. Грушевського.
М. Грушевський репрезентував зовсім новий, вищий щабель національно-
суспільної думки. І хоча він вважається народником (вважав народ основним
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30
