§ 199: «у вавілонян .... кожна тубілка жінка зобов’язана раз в житті мати спілкування з іноземцем у храмі Афродіти.... Після спілкування і, отже, виконання священного обов’язку щодо богині (Афродіти) жінка повертається додому і з цього часу не можна її мати ні за які гроші. Подібний звичай існує й у деяких місцях на Кіпрі».
У цих свідченнях первісний гетеризм є у виглді переживань, але ці переживання не уявляються тільки спогадами про минуле, а ще живими залишками. Колишні звичаї живуть і діють, хоча поруч з ними з’явилися вже нові і навіть отримали перевагу. Особливо ясно відзначають перехідний час звістки про массагетів і насамонів (кн. 1-а, § 216 і кн. 4-а, § 172): тут можна спостерігати спільне існування двох протилежних начал — гетеризму і шлюбу (індивідуального) — без видимої переваги того чи іншого; інші ж свідчення говорять про гетеризм, як звичай, що відживає, який однак ще виконується, як заповіт старовини, нерідко священний і бажаний богам; але поруч з ним виріс звичай йому протилежний, у силу якого жінка стає надбанням свого чоловіка і для сторонніх чоловіків уже недоступна.
Такі відомості одного з незвичайних істориків древності. Не можна не визнати, що його свідчення досить ясно і виразно підтверджують гіпотезу про первісний гетеризм в деяких, якщо не в усіх, народностей тодішнього часу, що стояли на низькому ступені культури; вони настільки реальні і рельєфні, що справляють таке враження, начебто це знімки з натури; чи спостерігав Геродот сам особисто описувані ним звичаї, чи він відтворив їх за повідомленнями інших, у всякому разі його описи носять на собі відбиток життя дійсного, а не вимислу. Сумніви, що існували щодо вірогідності переказувань Геродота усуваються, всупереч цій їх життєвій правдивості, що б’є в очі, ще і тим, що спостереження за життям сучасних нам диких народів знайомлять нас зі звичаями, подібними описаним Геродотом; те, що колись у записах Геродота здавалось курйозним чи жахливим, тепер одержує значення незаперечного факту, внаслідок співставлення з безсумнівними явищами сучасного нам життя.
Друге за своэю виразныстю місце займають свідчення географа Страбона165. У кн. 4-й, гл. 5-й, § 4 він говорить: «жителі Британії – людожери, сполучаються відкрито з усіма жінками, навіть з матерями і сестрами». Кн. 7-а, гл. 3, § 7: «скіфи, за винятком мечів і чаш, всім іншим володіють спільно і насамперед жінками і дітьми». Кн. 7-а, гл. 3, § 9: «скіфи мають усе спільне, навіть дружин і дітей...». Кн. 16-а, гл. 4, § 17: «жінки і діти в троглодитів спільні, за винятком тиранів». — Ці свідчення прямо вказують на гетеризм, що існував; особливо різко обкреслені звичаї британські. Потім йдуть вказівки того ж автора, але такі, що підтверджують лише побічно гіпотезу про первісне безладне статеве співжиття. Сюди відноситься насамперед свідчення про массагетів, про яких говорив і Геродот. Кн. 11-а, гл. 8-а, § 6: «массагети — хоча кожний з них має одну дружину, користується і чужими дружинами і зовсім не таємно». Далі, кн. 16, гл. 1, § 20: «для усіх вавілонських жінок існує, у силу прорікання оракула, такий звичай: відправившись у великому натовпі і з великими церемоніями в який-небудь храм Афродіти, вони сполучаються там з іноземцями. Кожна з них має при цьому на голові вінок. Той, хто підходить до неї, кладе їй на коліна стільки грошей, скільки, як йому здається, личить, відводить її далеко від храму і там сполучається з нею, а гроші присвячуються Афродіті». Кн. 8, гл. 6, § 20: «у Коринфі в храмі Афродіти в якості служниць було більше тисячі гетер, яких присвячували богині чоловіки і жінки». Пор. Кн. 12, гл. 13, § 34. Кн. 15, гл. 3, § 20: «магам (у Персів) за древнім звичаєм дозволяється мати сполучення з матір’ю». У словах Страбона про массагетів ясно відбився той перехідний стан, про який говорив Геродот у вищенаведеному місці, — шлюб і гетеризм існують поруч, чи краще сказати, панує гетеризм, але разом з тим зароджується поняття про шлюб. Інші місця із Страбона говорять про гетеризм, як про явище минуле, спогад про яке зберігається у вигляді звичаю у жінок проституювати себе перед заміжжям, а також у вигляді існування при храмах Афродіти — богині гетеризму — окремих служниць (аналогічних індуським баядеркам), що підтримували культ богині виконанням не тільки релігійних церемоній, але також виконанням релігійних обов’язків гетери. Нарешті на колишній гетеризм і притому у самій його первинній формі вказує звістка про злягання з матір’ю у перських магів в силу древнього звичаю.
Далі йдуть звістки Плутарха166‚ який робить натяки на існування гетеризму. Так‚ у життєписі Лікурга (глава 15-а) він говорить про викрадення жінок усією громадою із сусідніх племен і про користування ними спільно. Хоча шлюб вже існує, але поруч з ним зберігається звичай з часів гетеризму, у силу якого всякий мав право зажадати жінку у її чоловіка для злягання з нею; діти при цьому складали надбання держави, а не окремих осіб167. Те ж саме, але в менш ясній формі, сказано Плутархом у порівнянні Лікурга з Нумою (гл. 3). Діонісій Галікарнаський також дає досить ясну вказівку на гетеризм у наступному місці своїх «Римських древностей»168. Первісна, некультурна людина, за прикладом тварин, не знає шлюбу, говорить Діонісій, і знаходиться в безладному статевому спілкуванні з усіма жінками своєї громади; але люди більш культурні виганяють із громади такий ганебний, звірячий спосіб статевих зносин і вводять союз певного чоловіка з певною жінкою; у такий спосіб первісний гетеризм заміняється наступним (індивідуальним) шлюбом.
Непрямі вказівки на існувавший колись гетеризм можна знайти ще у Ва-лерія Максима і Тацита. Валерій Максим у кн. 2 своїх Меmоrаbili169 (гл. 6, § 15) говорить, що в місті Sicca в Африці був храм Венери, куди збиралися жінки і звідкіля відправлялися промишляти своїм тілом, збираючи собі у такий спосіб придане для вступу в шлюб. У словах В. Максима нам засвідчено звичай, подібний до звичаїв вавілонських і коринфських жінок, про що згадують Геродот і Страбон у вищенаведених місцях; до заміжжя жінка вільна в статевих зносинах, вона може скористатися цим часом і, торгуючи своїм тілом, зібрати придане, але, вийшовши заміж, вона стає під владу свого чоловіка і пана і з тих пір уже не належить сама собі. Тацит (Gеrmania, сар. 20)170 указує на збережений до нього звичай у германців віддавати таку ж повагу дядькові по матері, як батьку, у чому можна бачити залишок старовини, саме того часу, коли дядько по матері був главою сім’ї, яка групувалася навколо жінки і яка ще не знала спорідненості по батькові, а це складає ознаку гетеризму.
Вказівку на колишній гетеризм у євреїв вбачають171 у тому, що стародавньоєврейське право допускало шлюби між єдинокровними братом і сестрою і не допускало шлюбу між братом і сестрою єдиноутробними; так Авраам і Сара були братом і сестрою по батькові. Натяк на існування гетеризму у древніх греків вбачають172 у словах Vаrrо, що наводяться бл. Августином у творі «О граде божом» (ХУШ, 9), з яких видно, що афіняни називалися по матері, а не по батькові. Цю звістку варто навести у зв’язку зі звісткою Геродота (книга 1-а, § 103), який говорить, що лікійці називалися і вели свою генеалогію також по матерях своїх, а не по батьках173; потім про існування гетеризму в афінян можна здогадуватися на підставі дозволу шлюбів між єдинокровними братами і сестрами, які не знаходяться між собою в (близькому) родинному зв’язку. Нарешті, існування гетеризму в древніх греків підтверджують посиланням на положення гетер у часи історичні: у греків не було і думки вбачати в гетеризмі щось аморальне; найшляхетніші чоловіки, навіть сам Сократ, не соромилися вступати в зносини з гетерами і можна сказати, що в моральних поняттях греків жила ще ідея, начебто вільне, нічим не утискуване статеве спілкування, є явище «природнє» і «правильне», а приналежність жінки одному чоловіку — «насильство»174.
Існування гетеризму у слов’ян досить ясно засвідчено деякими джерелами. Таке сказання Козьми Празького про Чехію. У нашому літописі Нестора говорить уже про шлюб індивідуальний в його первинній формі — викрадання; але й у його сказаннях відчуваються натяки на гетеризм колишній і, можливо, навіть сучасний. Нестор, описуючи покірних полян, говорить, що вони «стидливість до снох своїх, і до сестер, і до матерів своїх. І снохи до свекрів і діверів своїх велику стидливість виявляють»; а «деревляни жили по звірячому, жили по скотськи: і убивали один одного... і брачення у них не бувало, а умикали дівиць біля води». Ця вказівка на існуючу вже у полян «стидливість» і замовчування про щось подібне у деревлян дає привід думати, що деревляни такої стидливості не знали і вступали в злягання з близькими родичами і свояками; у зв’язку з цим і в словах «умикали дівиць біля води» можна бачити натяк на відсутність індивідуального шлюбного союзу. Існування гетеризму в древні часи у слов’ян руських підтверджується, численними переживаннями, що засвідчені історичними пам’ятниками пізнішого часу і спостерігаються тривалий час у вигляді шлюбних звичаїв і свят на честь старих, язичеських богів. Докладні вказівки на ці переживання зібрані в працях проф. А. Загоровського175 і М. Владимирського-Буданова176‚ — особливо характерні історичні свідчення про вільне спілкування між статями на грищах. Подібні ж переживання збереглися у великій кількості й у житті інородців Росії, особливо у племен, що живуть на окраїнах177.
Ряд наведених свідчень можна було б і надалі продовжувати, наводячи подібні ж з життя інших культурних чи напівкультурних народностей, але це відвернуло б нас далеко від нашого головного завдання, і тому ми обмежуємося сказаним, вважаючи за можливе на підставі нього приєднатися до поглядів учених, що визнають у розвитку понять про шлюб і сім’ю стадію, яка передує шлюбу індивідуальному і патріархальній сім’ї178.
З виникненням майнової нерівності, тобто вже на вищому ступені варварства, поряд з рабською працею спорадично з’являється і наймана праця й одночасно як необхідний її супутник професійна проституція вільних жінок поряд із примусом рабинь віддаватися чоловікам. Таким чином, спадщина, яку заповів груповий шлюб цивілізації, двоїста, як двоїсте, дволике, внутрішньо роздвоєне, суперечливе й усе, що породжене цивілізацією: з одного боку — моногамія, а з іншого — гетеризм разом з його самою крайньою формою — проституцією. Гетеризм — це такий же суспільний інститут, як і всякий інший; він забезпечує подальше існування старої статевої свободи — на користь чоловіків. На ділі не тільки терпимий, але й такий‚ що широко практикується, особливо ж використовуваний панівними класами, гетеризм на словах зазнає осуду. Але цей осуд у дійсності спрямовується не проти причетних до цього чоловіків, а тільки проти жінок; ними нехтують і викидають із суспільства, щоб таким чином, знову проголосити, як основний суспільний закон, необмежене панування чоловіків над жіночою статтю.
Але разом з цим розвивається друге протиріччя усередині самої моногамії. Поруч з чоловіком, що скрашує своє існування гетеризмом, стоїть покинута дружина. Одна сторона протиріччя так само немислима без іншої, як неможливо мати в руці ціле яблуко після того, як з’їдена його половина. Однак не такою, очевидно, була думка чоловіків, поки дружини не надоумили їх. Разом з одношлюбністю з’являються два незмінних, раніше невідомих характерних суспільних типи: постійний коханець дружини і чоловік-рогоносець. Чоловіки здобули перемогу над жінками, але увінчати переможців великодушно взялися переможені. Поруч з одношлюбністю і гетеризмом непереборним суспільним явищем зробилося і перелюбство, заборонене, суворо каране, але невикорінне. Вірогідність походження дітей від законного батька продовжувала, як і раніше, ґрунтуватися щонайбільше на моральному переконанні, і, щоб розв’язати нерозв’язне протиріччя, Соde Napоleоn увів статтю 312: — «батьком дитини, зачатого під час шлюбу, є чоловік». Такий кінцевий результат трьохтисячолітнього існування одношлюбності.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72
