Піднесене правове становище заміжньої жінки підтверджується далі, тим, що вона також одержує прожиткову частину. А саме, закони Хаммурапі постановляють, що якщо чоловік не записав дружині майна (nudunu), то вона може узяти своє внесене майно (siriktu), жити в домі чоловіка й одержати частину.
Далі, дружина визнавалася в законах Хаммурапі опікункою своїх малолітніх дітей і, як опікунка, вона одержувала право на користування навіть усім майном, що залишилося після померлого чоловіка. Отже, вона займала в домі чоловіка досить високий стан. Із цим почесним положенням дружини в домі чоловіка добре узгоджується і той факт, що батьківська влада, після смерті батька, здійснювалася матір’ю. Так, мати могла віддавати своїх дітей у робо-ту335.
Нарешті, необхідно відмітити, що було можливе включення у шлюбний договір умови про невідповідальність дружини за борги чоловіка, що виникли в нього до шлюбу (§ 151). А рівно було встановлене правило про невідповідальність чоловіка за борги дружини, що виникли в неї до шлюбу (§ 151). Навпаки, за борги, що виникли під час існування шлюбу, установлена спільна відповідальність подружжя (§ 152).
(§ 151). «Якщо жінка, живучи в домі чоловіка, договором зобов’яже свого чоловіка, щоб позикодавці її чоловіка не затримували її, і примусить його видати їй документ [відносно цього], то, якщо цей чоловік мав на собі борг до взяття [заміж] цієї жінки, його позикодавці не можуть затримувати його дружину. Так само, якщо ця жінка мала на собі борг до того, як вона вступила в дім чоловіка, її позикодавці не можуть затримати її чоловіка»336.
(§ 152). «Якщо у них утвориться борг після того, як ця жінка вступить в дім чоловіка, — вони разом відповідають перед тамкаром»337.
Усі ці ухвали були б, з одного боку, зайві при невільному шлюбі, що виникав шляхом придбання дружини, як речі. З іншого боку, постанова про спільну відповідальність за борги, зроблені під час шлюбу, говорить уже на користь певної спільності майна подружжя. Принцип же спільності майна необхідно припускає для свого застосування деяку рівність подружжя і, у всякому випадку, визнання за дружиною не тільки майнової, але й особистої правоздатності.
Усе вищевикладене припускає майнову правоздатність заміжньої жінки, указує на високе її положення в сім’ї чоловіка, як дружини, матері, удови, і тому рішуче суперечить думці про придбання заміжньої жінки, подібно речі, шляхом дійсної угоди купівлі-продажу.
Але якщо у Вавілоні, за часів Хаммурапі, покупка нареченої не складала дійсної купівлі-продажу, то в такому випадку виникає питання, навіщо ж був залишений у законах Хаммурапі інститут вена (tirhatu), у чому виявлялася його та чи інша дія? 1. Вено служило неустойкою за невиконання шлюбного договору.
(§ 159). «Якщо чоловік принесе шлюбний дар в дім свого тестя, віддасть викупну плату, [але] зверне очі на іншу жінку [і] скаже своєму тестеві: «Я не візьму твоєї дочки», — батько дівчини може забрати все принесене йому» .
(§ 160). «Якщо чоловік принесе в дім свого тестя шлюбний дар і віддасть викупну плату, а потім батько дівчини скаже: «Я не віддам тобі моєї дочки», — він повинен повернути в подвійному розмірі все принесене йому».
(§ 161). «Якщо чоловік принесе в дім свого тестя шлюбний дар, віддасть викупну плату, [а потім] його друг зведе на нього наклеп і тесть скаже хазяїнові жінки: «Ти не візьмеш моєї дочки», — він повинен повернути все принесене йому у подвійному розмірі; а його жінку його друг не може взяти заміж»338.
Чоловік зобов’язаний був сплатити відпущену ним бездітній удові суму, рівну вену — ціні нареченої. Таким чином, за допомогою цього інституту чоловік утримувався від занадто легкого припинення шлюбу, а дружина до того ж одержувала деякі засоби для подальшого свого існування.
(§ 137). «Якщо чоловік вирішить відринути наложницю, яка народила йому дітей, чи божу жону, яка дала йому дітей, то слід повернути цій жінці її посаг і дати їй частину поля, саду і рухомого майна, щоб вона могла виростити своїх дітей. Коли вона виростить дітей, слід видати їй з усього даного її дітям частину, рівну частині одного спадкоємця; її може взяти заміж чоловік‚ якого вана любить».
(§ 138). «Якщо чоловік вирішить відринути свою першу дружину, яка не народила йому дітей, то він повинен віддати їй все срібло її викупної плати і повернути їй посаг, який вона приннесла з дому свого батька, і може відринути її».
(§ 139). «Якщо викупної плати не було, то він повинен дати їй як розвідну плату 1 міну срібла».
При розділі спадщини між братами неодружений брат одержував на свою частину надлишок у розмірі вена (ціну нареченої). Нарешті варто відмітити, що вено не було, за часів Хаммурапі, у власному змісті вартістю жінки, але платою за право мати від неї дітей. Тому тесть повертав своєму зятю вено, якщо дочка вмирала бездітною. Звідси і шлюбний договір був угодою, так би мовити, найму, а не купівлі-продажу жінки.
З усього викладеного випливає, що: 1) купівля-продаж нареченої дійсно представляла собою обряд, а не справжню угоду купівлі-продажу і що 2) ціна нареченої не була за часів Хаммурапі уявною ціною. Іншими словами, інститут вена, або ціни нареченої (tirhatu) не був за часів Хаммурапі зовсім віджилим, мертвим і лише обрядовим інститутом вавілонського права.
4.2 Невільний і вільний шлюб у Стародавньому Єгипті
У літературі початку ХХ ст. нерідко підкреслюється своєрідне становище заміжньої жінки, яке, нібито, вона займала в стародавньоєгипетському цивільному праві. Так, деякі дослідники вважають за можливе говорити про владу дружини над чоловіком, чи щонайменше, про повну рівність дружини і чоловіка в цивільному праві Стародавнього Єгипту339. Таке піднесене становище єгиптянки не узгоджується, звичайно, з безправною долею заміжньої жінки на початку історії і повільним поліпшенням її положення шляхом договору згодом. Тому в літературі ми зустрічаємося зі здивованим питанням, чим пояснити винятково високе становище заміжньої жінки в праві Стародавнього Єгипту? До вирішення цього питання слід, однак, приступати лише в тому випадку, якщо буде заздалегідь доведена правильність його постановки. Звернемося, тому, до розгляду даних, які характеризують цивільно-правове становище заміжньої єгиптянки.
Насамперед, ми знаходимо вказівки на існування в Стародавньому Єгипті невільного шлюбу, за якого, як нам відомо, дружина не тільки не панує над чоловіком чи рівна з ним, але, навпаки, зовсім поглинається чоловіком як в особистому, так і в майновому відношенні. В одному написі епохи середньої історії Єгипту в числі предметів, що входять у спадщину сина, перелічується дружина спадкодавця. У листах чужоземних царів до фараонів згадується про дружин і синів і зовсім не говориться про дочок, чим підкреслюється, імовірно, патріархальний лад сім’ї того часу. Крім того, збереглися сліди укладання шлюбу шляхом купівлі нареченої і слабкий натяк на викрадення нареченої340. Відведення нареченої в будинок нареченого вночі і незнання з боку нареченого своєї нареченої вказують також, швидше за все, на невільний шлюб341. Нарешті, навряд чи не найважливішим доказом невільного шлюбу в Єгипті служить удавана угода купівлі-продажу як форма укладення невільного шлюбу. В одному шлюбному контракті 525 р. до Різдва Христового наречена, звертаючись до нареченого, говорить: ти мені дав і моє серце в тім задоволено гроші за те, щоб я стала твоєю служницею. Я твоя служниця. Ніхто в світі не може мене віддалити від служби тобі. Я не можу піти від тебе. Я даю тобі все, чим я володію: до грошей і зерна (включно) усе моє майно, і дітей, що народяться у мене, і речі, що я придбаю, і одяг, що на моїй спині (з моменту цього договору) і назавжди. Якщо хто-небудь почне тебе турбувати через мене, говорячи: «вона не твоя служниця» і дасть тобі скільки-небудь грошей і зерна, приємних твоєму серцю, твоя служниця буде (усе ж) ще на твоїй службі, як і мої діти. Ти пан їх у всякім місці, де їх не знайдеш. Клянися Аммоном! Клянися царем! Так не буде ніяким чином служити тобі інша служниця: більше того, ти (і) не візьмеш якої-небудь служниці. Так не буде (тобою) сказано: «мені хочеться стати (із другою) у всьому подібно тому, як вище (домовлено щодо мене)», і цим способом віддалити мене. Так не буде (тобою) ніяким чином сказано, що ти береш жінку для співжиття (з нею)342; я ж клянуся (тобі), що не залишу кімнати, у якій ти знахо-дишся343. Немає сумніву, що в даному контракті ми маємо справу з удаваним самопродажем, який здійснювала жінка з чоловіком з метою встановлення шлюбу. Такому способу укладення шлюбу не слід дивуватися. Щось подібне ми маємо в римському праві, засвідчуване римськими джерелами.
У цьому відношенні дуже цікаво порівняти єгипетський і римський способи укладаення шлюбу у формі уявлюваної купівлі-продажу. На жаль, у римських джерелах не збереглося подробиць даної форми встановлення шлюбу, і ми позбавлені, таким чином, можливості провести порівняння у всіх деталях, але деякі паралелі провести можна:
1. Як у Стародавньому Єгипті, так і в Римі, жінка здійснювала удаваний продаж самої себе344 з метою укладання шлюбу345.
2. Як у тому, так і іншому праві, жінка ставала за допомогою цього удаваного продажу формальніше в положення служниці346, насправді — у положенні господарки дому347, матері сімейства348.
3. В особистому відношенні дружина і її діти надходили в повне підпорядкування чоловіка і батька, у тому і іншому праві349.
4. Місце проживання чоловіка було місцем проживання дружини.
5. У майновому відношенні дружина позбавлялася права здобувати що-небудь для самої себе. Усе, що вона мала і здобувала, належало її чоловіку350.
6. Угода купівлі-продажу, як форма укладення шлюбу, виникла в праві Єгипту і Риму шляхом угоди, а не в силу розпорядження закону чи судової практики “351.
Наведене порівняння стародавных способів укладання шлюбу у формі удаваної купівлі-продажу вказує на існування в Єгипті невільного шлюбу. Отже, не можна заперечувати, як це роблять деякі дослідники, того, що в Єгипті панував у свого часу інститут влади чоловіка, підпорядкування дружини чоловіку. Необхідно, однак, разом з тим пам’ятати, що форма самопродажу жінки, що розглядається нами, не була дійсною угодою, а лише удаваним, уявним самопродажем. Отже, становище заміжньої жінки не могло бути, тому, приниженим, як при дійсній купівлі дружини. Шляхом особливих угод, виражених у вигляді урочистих формул і клятв, що приєднувалися до удаваного продажу, заміжня жінка піднімалася до становища «єдиної дружини» «господині дому». Звідси, у невільному шлюбі Єгипту VI століття до Різдва Христового ми повинні бачити пом’якшену і поліпшену форму невільного шлюбу, подібну до тієї, яка існувала в Римі у вигляді уявлюваного продажу (соеmtio). При невільному ж шлюбі у власному розумінні цього слова, який виникав шляхом придбання жінки (викраденням, купівлею), становище заміжньої жінки було, зрозуміло, важким і приниженим352.
Шлюбний договір, що укладався у формі уявлюваного самопродажу жінки, піддався, з часом, зміні убік встановлення вільного шлюбу. Ми маємо на увазі той тип шлюбних договорів, що був‚ вживаний головним чином у Фівах. Цей фіванський контракт‚ безсумнівно‚ знаходиться в тісному зв’язку з вищевикладеною формою самопродажу, тому що поряд із його істотними ознаками указується на «шлюбний дарунок», часто з двох монет, що давав наречений своїй нареченій при укладенні шлюбу. Але, на противагу договору уявлюваного самопродажу з перерахуванням у ньому головним чином обов’язків дружини, у фіванському контракті ми знаходимо виклад переважно обов’язків чоловіка. Так, у цьому контракті звичайно говориться: 1) про узяття жінки як дружини; 2) про величину шлюбного дарунка (вена дівоцтва); 3) про призначення сина її спадкоємцем усього нинішнього і майбутнього майна чоловіка; 4) про неустойки на випадок невірності чоловіка, припинення шлюбу за його бажанням і узяття ним іншої дружини (полігамія), 5) чоловік не може ні прогнати свою дружину, ні наносити їй образу, ні дурно поводитися з нею; 6) чоловік зобов’язаний давати дружині щорічне утримання, що сплачується щомісячно грошима і продуктами, або замість одержання від чоловіка щорічного утримання, дружина мала право користуватися частиною майна чоловіка, що ставала тому спільною частиною подружжя (часткова спільність)353. З перерахованих ознак Фіванського контракту ясно випливає, що ним установлюється власне вільний шлюб354. Система майнових відносин, як вона дана Фіванським контрактом, почасти нагадує нам систему Талмуда: чоловік утримує дружину; у винагороду за це утримання він користується її майном.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72
