793 Із цих форм шлюбу перші 4 суть шлюби благословенні, а 4 інших — нещасні. До цих нещасних належить і шлюб, укладений на власний вибір. Одна форма відрізняється від іншої тим, що при першій батько дає своїй дочці тільки одне плаття, при останній же розкішний гардероб. Форма Rishisa відрізняється від форми Аsurа тим, що наречений дає батькові нареченої дві корови, при останній же — ще що небудь.
794 Цим також пояснюється різне визначення числа каст, які ми вже зустрі-чаємо у греків.
795 Три вищі касти носять пояс або шнур, Zenar, який у кожної касти різний і так оскільки це опоясування шнурком вважається другим народженням, то воно у Ману називається подвійнонародженням. Втім, в індийському епосі таку назву носять тільки брахмани.
796 Ramajan 1. С. 216.
797 Унгер И. Брак в его всемирно-историческом развитии. — Киев, 1885.— С. 21.
798 На цьому, здається, заснований також суворий обов’язок батька не видава-ти заміж своїх дочок, які, як описується в епізоді Nala, поеми Маhabharata —повинні самі шукати собі чоловіка по досягненні 21-літнього віку.
799 У древньоєврейському праві дочка не успадковувала, однак, при братах, як це було встановлено законами Хаммурапі (Числа, XXVII 8; Кетуб., [11, 7]). Однак‚ за відсутністю братів, дочки могли отримати у спадок і нерухомість (Числа, XXVII 8; Бава-Батра, [10, 7]).
800 Кетуб., УШ 6; Баба-Батра, IX 9.
801 Там само‚ VI 2. 5; [6, 7].
802 Там само‚ VI 3. 4.
803 Там само‚ VI 5. Пор. Кетуб., [6, 4]. Сироті також давали придане у розмірі не менше 50 зузь (Кетуб., VI 5).
804 Там само‚ VI 5; [6, 7].
805 Там само‚ VI 7.
806 Там само‚ IX 1; [9,2].
807 Там само‚ [5, 1]. Ср.V 9.
808 Там само‚ VI 2-4; [6, 5. 6]. Див. також V, 1.
809 Див.: Талмуд. Критический перевод Н. Переферковича. - СПБ., 1903. - Т. 3 С. 177.
810 У Талмуді знаходиться також вказівка на весільні подарунки (сивлонот) нареченого нареченій (Киддуш., II 6 [4, 4]).
811 Кетуб., УШ 1. Тосефта, Кетуб., [8,1]: «наші вчителі повернулись і зібрали голоси з питання про майно, яке дісталось їй до ніссуїнъ і котрі вона продала чи подарувала після ніссуїнъ: її продаж недійсний». — Слова, які позначені у нас в даному тексті (Кетуб., УШ 1) такими дужками : [ ], дані в пояснення тексту і взяті нами із приміток Переферковича Н.
812 Кетуб., IX 1; [9, 2].
813 Там само‚ УШ 2. Тосефта, Кету б. [1, 1]: « ... що це майно, про яке чоловік не знає? — якщо вона живе тут, а їй дісталось майно в заморській країні».
814 Там само‚ УШ 6.
815 Иевам. ХШ 1. 2.
816 Там само. ХШ 4 [13, 3].
817 Кетуб [1, 5]. Суворість покарання зрозуміла. Сім’я дружини зацікавлена в її незайманості. 400 зузь дорівнюють двом кетубам.
818 Там само‚ [7, 4]. А якщо дружина дає такий обіт, то вона повинна піти без кетуби, тому що вона доставляє йому погане ім’я перед сусідами. Чоловік зобов’язаний також розлучитись з дружиною і дати їй кетубу, якщо він дав обіт, щоб вона не їла плодів, не наряджалась, не ходила до батьківського дому (Кетуб., VII 2—4).
819 Там само‚ IV 4; [5, 1]. Пор.: Вихід‚ XXI, 10.
820 Там само‚ V 8. 9 [5, 8].
821 Там само‚ [10, 2]; ХП, 1.
822 Там само‚ V 5 [5, 4].
823 Там само‚ V 7 [5, 7]. Талмуд встановлює навіть терміни подружнього спілкування (Кетуб., V 6); відмова чоловіка своїй дружині в подружньому спілкуванні шляхом обіту, на думку школи Шаммая, припустима тільки на два тижні (Кетуб., V 6).
824 Там само‚ УП 6.
825 Там само‚ [7, 6].
826 Там само‚ УП 10 [7, II].
827 Там само‚ ХШ 10. 11; (13, 2).
828 Там само‚ IV 8.
829 Там само‚ IV 8 [4, 5].
830 Там само‚ [4, 6].
831 Там само‚ IV 10. 14. Ср. IV 12.
832 Там само‚ ХП 3 ср. [12, 3].
833 Там само‚ [11, 5].
834 Там само‚ IV 12.
835 Там само‚ IV 12.
836 Там само‚ IX 4 ср. [9, 3].
837 Там само‚ IX 6 ср. [9, 3].
838 Там само‚ IX 6: «Якщо вона (вдова) від могили (похорону) чоловіка свого відправилась в дім батька свого чи повернулась в дім свого свекра, не ставши опікуншою, то спадкоємці не вправі вимагати від неї присяги, а якщо вона стала опікуншою, то вони можуть вимагати від неї присяги на майбутнє, але не на минуле» /Талмуд: Критический перевод Н. Переферковича. — СПБ., 1903. — Т. 3. — C. 158 пояснює в примітці: «це так звана «присяга судова». Її дає обвинувачувач у присутності суддів, щоб очиститися від звинувачування в привласненні чужого». «Майбутнє» і «минуле» береться тут по відношенню до моменту смерті її чоловіка: «майбутнє», це час після смерті його, а «минуле»— час до смерті». Таким чином, на протилежність Руській Правді (опіка дається перед людьми) і за законами Хаммурапі (опіка дається суддею), в Талмуді очищювальна присяга є гарантією збереження опікуваного майна. — Про опіку над особистістю сироти див. Кетуб [II, 4].
839 Талмуд. Критический перевод Н. Переферковича. — СПБ., 1903. — Т. 3. — C. 177. За вказівкою Переферковича Н. від сучасної кетуби нічим не відрізняється текст кетуби, який знаходиться в рукописі Cod. Halberstamm № 15 (тепер в Montefiore в Лондоні). Ця кетуба відноситься до ХІІІ чи XIV ст. і опублікована Далманом в його: Dahlmann P. Аramaische Diаlеktproben. — Leipzig, 1896. А рівно нічим не відрізняється від початку ХХ століття кетуби текст, що наводиться в Махзор Витри, с. 791. Талмуд. Критический перевод Н. Переферковича. СПБ., 1903. — Ч. 1‚ с. 108‚ 109 дає текст кетуби по Мишні, а також текст найбільш стародавньої із знайдених (в Каїрі в 90 роках) кетуб, що відноситься до XI ст.
840 Талмуд. Критический перевод Н. Переферковича. СПБ., 1903. — Т. 3. — С. 178, прим. 1.
841 Цей зговірний запис надруковано в «Акты, относящ. до юридич. Быта». СПб. 1884 т. III. 336, 1. Наведений також в хрестоматії Владимирського-Буданова М.Ф. Вып. II - С. 228. Пор.: Оршанский И.Г. Исследования по русскому праву обычному и брачному — СПб.‚ 1879. — С. 274.
842 Майно, що збереглося чи у протилежному випадку, можливо, вартість майна, внесеного кожною стороною; особливо це слід сказати про худобу, оскільки внесена до запису худоба могла бути заміщена з плином часу іншою худобою.
Точність, з якою перераховується майно, що приноситься дружиною, поясню-ється, на нашу думку, не лише тим, що всякий договір повинен бути точний і ясний за своїм змістом і особливо в тих чи інших перерахуваннях, але — і не-обхідністю повернення цього майна дружині або її кровним родичам у випад-ку її бездітної смерті. Див., напр., змовний запис від 11 грудня 1702 р., в яко-му сказано: «а дочери моей в животе не станет, а детей не останетца, и о тех вышеописанных люцких дочерях и о бобылских сестрах мне Андрею и жене моей и детям бить челом великому государю волно (Акты, относ. до юридич. быта. — СПБ.‚ 1884. — Т. III.‚ № 336, VII)». Пор. також змовну на весілля і прийом зятя в дім від 11 квітня 1692 р., де сказано: «а буде судом Божиим мне Петру смерть случитца и до срочных лет не доживу, а отроду у меня Петра не останетца, ино отдать те мои денги полтора рубля по мне Петре на крылась в сорокоуст, а шубняк отдать матери моей (Акты 1. с. № 337)». Пор. ще: Сергеевич В. Лекции и исследования по древней истории русского права. 3-е. Изд. доп. — СПБ.‚ 1903. — С. 467.
843 Див.: Узаконения митр. Филарета 1627—1628 г. / Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып.1 — 3. — Ярославль и К.‚ 1890. — Вып. 3. — С. 207 .
844 Уложение (XVII, 5) постановляє ділити куплену вотчину між дружиною і дітьми від усіх раніше померлих дружин за рівним жеребом: «купленная вотчина дати жене и детем его всем, разделя по жеребьямъ, по скольку на жеребей достанется». Правда, це обмеження права власності дружини на куплену вотчину робиться на той випадок, якщо померлий не мав вислужених вотчин, маєтків, і, вочевидь, переслідує державний інтерес. Тим не менше, Уложення в іншому випадку прямо заперечує за дружиною право власності на куплену вотчину, відписану в духовному заповіті бездітній дружині, якщо тільки вона піде заміж; отже, Уложення встановлює в цьому випадку лише довічне і умовне користування відписаною їй купленою вотчиною (Улож. XVII, 7‚ пор.: Улож. XVII, 6). Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 4-е изд. с доп. — К.‚ 1905. — С. 466 і наст., не відзначає цих змін, внесених Уложенням в старий порядок про куплені вотчини. Правда, Владимирський-Буданов посилається на Улож. XVII, 2, але цей порядок старий, встановлений Філаретом. У цій же статті 2-ій XVII глави Уложення ясно сказано: «Анын, государь, царь и великий князь Алексей Михайлович всея Руси указал, и бояре приговорили: . . . і далі слідують ст. 5 і 7, котрі змінюють постанову ст. 2.
845 С. 3. № 634 (див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 4-е Изд. с доп. — К., 1905. — С.466) Див. також П. С. 3. № 675 закон ц. Феодора Алексеевича 1679: а жене умершего до тое вотчины (разумеется купленной) дела нет» (Владимирский-Буданов М.Ф.‚ Там само. — С. 469).
846 Пор. Неволин К.А. История российских гражданских законов. Ч. 1. —СПБ.‚ 1857. — С. 106, 123‚ 219. Див.: Оршанский И.Г. Исследования по русскому праву обычному и брачному. — СПб.‚ 1879. С. 287.
847 П.С.З. № 3013 и № 5717 (Неволин К.А. История российских гражданских законов. Ч. 1. — СПБ.‚ 1857.— С. 120; пор. Указ. 1714 г. марта 23.
848 Неволин К.А. История российских гражданских законов. Ч. 1. -СПБ.‚ 1857. - С. 92 ‚ 105.
849 Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Ч. 1 — 3. — СПб., 1871—1896. — Ч. 2. С. 134.; Кавелин К.Д. Очерк юридических отношений, возникающих из семейного союза. СПб., 1884. — С. 56 — говорить про те, що початок роздільності проведено у нас подібно до східних законодавств «з більшою послідовністю». Правда, не зовсім ясно, чи повинна ця послідовність бути віднесена у Кавеліна К.Д. до всієї руської історії чи тільки до її останнього періоду. На користь теорії роздільності майна з найдревніших часів висловився Алексеев К. Об отношениях супругов по имуществу в древней России и Польше / Чтения в Импер. Общ. Истории и Древностей Российских при Московском университете, 1868. Кн. II. — С. 12); див. протилежну думку: Пергамент О.Я.. К вопросу об имущественных отношениях супругов / Журнал Министерства народного просвещения. — 1894. — № II. — С. 3.
850 Сергеевич В. Лекции и исследования по древней истории русского права. 3-е изд. доп., — СПБ., 1903. — С. 464 ; Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. Изд. 4-е с доп. — К., 1905. - С. 459.
851 Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. Изд. 3-е. К., 1900.- С. 462. Втім, і Владимирський-Буданов М.Ф. визнає, «что уже и в московскую эпоху оба супруга могли обладать и имуществами, принадлежавшими каждому из них в раздельности; таковы из имуществ мужа родовые его вотчины и жалованные; из имуществ жены: вотчины, доставшиеся ей по наследству от родственников во время существования брака, вотчины, полученные ею в виде дара, если дарственная совершена на её имя (с. 469)». Ми бачимо, таким чином, що «панування» системи спільності майна не було вже таким пануванням насправді, бо багато нерухомості, ця головна частина майна, підпорядковувалась системі роздільності.
852 Про вплив візантійських джерел права на систему майнових відносин у нас у найдревнішу епоху права див.: Пергамент О. Я. К вопросу об имущественных отношениях супругов по древнейшему русскому праву / Журнал Министерства народного просвещения. — 1894. — № 11. — С. 25.
853 Сергеевич В. Лекции и исследования. — СПБ., 1903. — С. 469.
854 Там само. — С. 931.
855 Так, наприклад, Пергамент О. Я. На його думку, в древності переважала над Прохіроном (принцип — система роздільності) Еклога (її принцип — система спільності). Початки ж Еклоги, на думку О. Пергамента, стояли ближче до основних положень звичаєвого права словянства, ніж початки Прохірону. Цей свій висновок Пергамент О. Я. обгрунтовує на порівнянні Еклоги зі статтями Руської Правди і Псковської судної грамоти. Пергамент О.Я. К вопросу об имущественных отношениях супругов по древнейшему русскому праву / Журнал Министерства народного просвещения. — 1894 — № 11. — С. 20.
856 Пануюча у 1910 році в руському праві система роздільності, вочевидь, су-перечить ідеї шлюбу, як повного єднання всього життя подружжя. У нас прийнято захищати цю систему тим, що вона забезпечує краще, ніж інші системи, особисте становище дружини в сім’ї чоловіка.
857 Див.: Чтения в Императорском Обществе Истории и Древностей Россий-ских при Московском Университете. Заседание 26 января 1846 г. Отд. 3. с. 3 — 4.
858 Кошихин (Котошихин) Г. О России в царствование Алексея Михайловича. Изд. 3-е. 1884. — С. 178.
859 Там само. С. 177.
860 Поседення в монастир і заборона протягом семи років одружуватися.
861 Розділення «животов» пополам.
862 Указная книга ведом. казначеев (див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып. 1—3. — Ярославль и К.‚ 1890. — Вып. 3. — С. 11): „А духовный суд: которая жена у мужа умрёт, а напишет в духовной мужа своего в приказчики: и тому мужу в приказчиках не быти, а та духовная не в духовную, потому что жена в его воле, что ей велит писати, то она и пишет (указ царя и велик, князя Ив. Васил. лета 7064 [1556] г. августа в 21 день)». Владимирский-Буданов зауважує від себе (1. с. стр. 11 прим. 40), що «этот закон лишь констатирует бытовые отношения, вовсе не говоря, законны ли они или нет». Правильність думки про те, що мова йде в даному указі про фактичне, а не юридичне відношення, підтверджується указом, який вийшов через п’ять років поготів, про те, що заповіти, в яких поряд з чоловіками призначені душеприказчиками і родичі дружини-заповідачки, повинні вважатися дійсними. «А у иныя духовныя мужи у жен в приказе бывают, да с ними жен их племя в приказе имаются, и тем духовным верити ж. А в которых духовных муж у жены в приказе пишется один, а сторонных людей с ним в той духовной не будет, и тем духовным не верити (ук. лета 7069 (15611) марта в 14 день)»; див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып. 1—3. — Ярославль и К.‚ 1890. — Вып. 3. — С.28. Зрозуміло, що мова йде тільки про можливість насильства з боку чоловіка над останньою волею дружини. Навпаки, право дружини складати заповіт визнається указом 1561 р., і цим самим відкидається думка про владу чоловіка, як правовий інститут поглинання особистості дружини.
863 Пор.: Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып. 1—3. — Ярославль и К.‚ 1890. — Вып. 3. — С. 11. прим. 40.
864 Орович Я. Женщина в праве. 3-е изд. — СПБ., [Б.г.] — С. 65.
865 «Да будут жены домодержцы . . . да покоряются во всем своим мужам, и мужи до любят жёны свои, и жены да послушают во всем мужей своих, яко раб господина . . . Не мози, сыну, возвести главы женския выше мужни, али то Христу наругаешься. Того ради не подобает жены звати госпожою, но и лепо жене мужа звати господином» (Див.: Орович Я. Там само. — С. 66).
866 Загоровский А.И. О разводе по русскому праву. — Харьков‚ 1884. — С. 121, 122, 123, 127, 280.
867 Орович Я. Женщина в праве. 3-е.Изд. — СПБ., [Б.г.] — С. 61.
868 Твір цей носить назву: «Le Songe de Verger» (vers 1516) Liv. 1, ch.147. Див. також: Жид П. Гражданское положение женщины с древнейших времён: Пер. с франц. под ред. и с предисл. Ю. Гамбарова. — М., 1902 . С. 445.
869 Дозволимо собі майже дослівно навести замітку із однієї газети за 1908 р. під заголовком: «Бабьи стоны». Около Михайловского монастыря в Киеве. Праздник 800-летия и потому — тучи народа. Но почти все киевские — мест-ные. Среди белых лиц горожан только маленькие кучки крестьян. Тёмные, почти черные от солнца и нужды лица. Измученные аскетически строгие лица старух с впалыми Нестеровскими глазами. Пожалуй, в толпе только эти и мо-лятся: они ждут «чуда», потому что больше им ждать нечего. В уголку лежит под платком женщина, по-видимому, в падучей. — Что она ? — «Муж підпа-лив . . . Да вона со страху бильш . . . Попритчилась». Говорят по малорусски, но я не буду передавать особенности чужого для меня говора . . . — Как под-палил ? — А так . . . Разозорничался. Немного пьян и стал учить. Разжёг огонь. Привязал и стал жечь. С той поры с ней и «сделалось». Может исцелит велико-мученица Варвара . ..» — А муж? В тюрьме, что ли? — Ни; дома. Что ему? Кто станет путаться? Его дело «чоловичье» (Чоловик—муж).—В одном селе мужик привязывает жену к веревке церковного колокола и бьёт, чтобы «под звон» вышло. — Смотрите, добрые люди! Он был пьян, — но, очевидно, в основе этой дикости лежит мировоззрение всех его трезвых соседей. «Право бить» — его священное, религиозное право. Мужик был даже уверен, что его батюшка поддержит.— Що стосується літератури з питання про становище заміжньої жінки в древньому руському цивільному праві, то див. Неволин К.А. История российских гражданских законов. Ч.1. — СПБ., 1857; Алексеев К. Об отношениях супругов по имуществу в древней России и Польше: Чтения в Импер. Общ. Истории и Древностей Российских при Московск. Унив., 1868 г., кн. II; Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Ч. 1—3. — СПБ., 1871—1896. Ч.2; Мейер Д.И. Русское гражданское право. — СПБ., 1902; Оршанский И.Г. Исследования по русскому праву семейному и наследственному. — СПБ., 1877; Пергамент О.Я. К вопросу об имущественных отношениях супругов по древнейшему русскому праву (Ж. М. Н. Пр. 1894 — № 11); Сергеевич В. Лекции и исследования по древней истории русского права. 3-е. Изд.‚ доп.,— СПБ., 1903; Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 4-е Изд.‚ доп. — Киев, 1905. Обидва останніх автори дають також перелік літератури (див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Там само. — С. 420; Сергеевич В. Там само. — С. 443.) Див.: Також: Повориннский А.Ф. Систематический указатель русской литературы по гражданскому праву.— СПБ.‚ 1904. — С. 222.
870 Якого значення в древньоруському побуті надавалося виконанню подружніх обов’язків, видно із наступних слів Поучення духовника тим, що сповідуються: «... не лишайся её, (тобто дружини), токмо от света или в праздники Господни или в пост, но по воле обоих. Див. Загоровский А. О разводе. — Киев‚ 1898. — С. 30.
871 Загоровский А. И. Сборник статей. — Киев, 1898. — С. 32.
872 Загоровский А. И. О разводе. — Киев, 1898. — С. 99.
873 Загоровский А. И. Сборник статей. Киев, 1898. — С. 35.
874 Там само‚ С. 36.
875 Загоровский А. И. Соч. «О разводе». — Киев, 1898. — С.38.
876 Там само‚ с. 40.
877 Загоровский А. И. Сборник статей. — Киев, 1898. — С. 46.
878 Загоровский А. И. О разводе. — Киев, 1898. — С. 235—237. (Лит. ст. разд. 5, арт. 1—V.)
879 Музиченко П.П. Історія держави і права України. — Одеса‚ 1997. — С. 99.
880 Загоровский А. И. Сборник статей. — Киев, 1898. — С. 63.
881 Загоровский А. И. О разводе. — Киев, 1898. — С. 185.
882 Соловьев С.М. История России с древнейших времен. Кн. 1-6. (Т. 1—29). — СПБ: Изд. тов. Общ. Пользы‚ 1894—1895. Кн. II. — С. 471, 472.
883 Сорель Ж. Историко-культурное значение французского гражданского кодекса. — СПБ.‚ 1905. 137 с.
884 Sanhac Ph. La legislation civile de la revolution francaise (1789—1804) — Рaris. 1898 (Тhese)— р. 278.
885 З 1789 р. з’являється цілий ряд книг та брошюр на захист свободи розлучення. Див., напр., Маrtini. Тrаite philosophigue theologigue et politigue de la loi du divorse. — Paris, 1789.
886 Journal des Debats, Х11, 241, 338 et 339 (див. Sagnas, p. 287 n. 2).
887 Власне кажучи, революційне законодавство допускає можливість встанов-лення приданого, але не забезпечує його гіпотекою.
888 Cинайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. — Юрьев, 1910. — С. 120
889 Там само.
890 У проекті цивільного кодексу 1793 р. не вживалось слово: «батько», але — «батько і мати». Між тим, в декреті 20 вересня 1792 р. говорилось ще про до-статність згоди одного батька на шлюб дітей.
891 В результаті було прийнято, той хто пережив подружжя отримує частину майна на проживання, а не успадковану долю.
892 Проекти 1793 і 1794 років обходять мовчанням питання про право жінки опікувати, припускаючи, ймовірно, це право безсумнівним. Третій же проект цивільного кодексу позбавляє жінку права опіки, виключаючи бабусю матір.
893 Противником розлучення з волі одного із подружжя був Наполеон (Fenet, IX, 283—302 ; див. Sаgnас, р. 373 n. 2).
894 Роrtalis (Fеnеt, IX, 178).
895 Судова практика послабила дію цієї статті на випадок відсутності чоловіка, припустивши мовчазну згоду чоловіка.
896 Cинайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. — Юрьев, 1910. — С. 120
897 Праці комісії для виучування звичаєвого права України за редакцією професора А.Е. Кристера. — Київ‚ 1925. — № 4. — С. 20—21.
898 Там само.
899 Там само.
900 Там само.
901 Батькам жінчиним, братам або сестрам; коли ж є і брати й сестри, то сестри одержують скриню, брати ж — худобу.
902 Праці комісії для виучування звичаєвого права України за редакцією професора А.Е. Кристера. — Київ‚ 1925. — №4. — С.24.
903 Там само‚ с.25.
904 Там само.
905 Там само.
906 Там само‚ с.27.
907 Там само.
908 Там само.
909 Там само‚ с.29.
910 Там само‚ с.30.
911 Там само.
912 Там само‚ с.29.
913 Див. проф. Ростислав Лащенко. Литовський Статут, як пам’ятник україн-ського права. Науковий збірник Українського Університету в Празі. Прага, 1923. С. 83. «При глибшому ознайомленнї із Статутом не можна не кон-статувати, що самим головним, самим важливим джерелом тих юридичних норм, що містить в собі Литовський Статут, було українське звичаєве право». С. 91 «...він (тобто Литовський Статут) зберіг і зберіг майже в непорушності і чистоті найважніші національно-українські юридичні інститути) стародавні положення нашого цивільного і карного права і норми звичаєвого процесійного права».
914 Праці комісії для виучування звичаєвого права України за редакцією професора А. Е. Кристера. — Київ‚ 1925. — № 4. — С. 29.
915 Там само‚ с. 13.
916 Там само‚ с.14.
917 Там само.
918 Там само‚ с.15.
919 Там само‚ с.16.
920 Там само.
921 Там само.
922 Там само‚ с.17.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72
