Брати шлюб звичай дозволяє тільки далеким кровним родичам — у четвертому поколінні. Окрім цього, звичай знає духовне споріднення‚ отут шлюб неможливий поміж хрещеним батьком та хрещеною матір’ю (кумом та кумою), на думку молоді, яка вважала такий шлюб за дійсний, коли вони хрестили дівчину, і за недійсний, коли — хлопця; хрещсні батько або мати можуть одружуватись із родичами своїх похресників‚ хрещеники в жодному разі не можуть одружуватися з хресними батьками. Щодо шлюбу поміж рідними дітьми того, хто усиновив, та усиновленими — сином або дочкою, — то таких випадків є багато, але народ осуджує батька та матір й узагалі тих, хто такі шлюби дозволяє898. Звичай не вважає свояцтво за перешкоду до шлюбу‚ тому він дозволяє вдові вийти заміж за брата померлого її чоловіка, а вдівцеві одружитися із сестрою його попередньої жінки. Що ж до здоров’я, як умови до одруження, то взагалі ще до шлюбу розпитують та перепитують по базарах, ярмарках, знайомих, тощо, чи здоровий (здорова), молодий (молода), проте, одружуються й тоді, коли знають, що він або вона хворі, якщо такий шлюб корисний з матеріального погляду.
Шлюб — це, передусім, акт вільної волі тих, хто одружується. Через те їхня суспільна згода обов'язкова. А втім, в одному випадкові приневолюють до шлюбу, хоч і альтернативно, а саме: коли молоді прижили дитину, громада примушує парубка або побратися з дівчиною або платити на дитину, доки та дійде 17-літнього віку. Молоді повинні повідомити батьків про свою згоду. Молодий повідомляє батька й матір‚ молода ж повідомляє матір, а вже мати переказує батькові. Вони ж запитують у них про їхню згоду на шлюб‚ потрібна згода і батька‚ і матері, коли ж між ними повстає конфлікт, згода батькова має більшу вагу ніж материна‚ це селяни пояснюють тим, що він старший у сім’ї. Згода батьків не є обов’язковою умовою до одруження‚ шлюб дійсний і тоді, коли її немає. Однак, коли в батьків не питаються про їхню згоду на шлюб, те це вважається за зневагу‚ народ за це осуджує‚ такі діти одружившись, нараз таки відокремлюються від своїх батьків. Раніше згода батьків була обов’язкова‚ без неї шлюбу не бувало. Згоди інших родичів, братів, дядьків, дідів, та ін., не питають, навіть коли немає батьків‚ до них удаються тільки за порадою. Так само раніше не можна було заперечувати шлюб, коли згоду на нього було дано з примусу батьківського.
Шлюб моногамний. Тепер одружуються учетверте‚ такий шлюб беруть і хазяї, якіі не належать ні до яких організацій, але народ осуджує такі явища. Раніше одружуватись можна було тільки тричі за життя!
Ніяких обмежень шлюбу вдруге або втретє давній український звичай не знає, тому одружуватися вдруге або втретє можуть не тільки вдівець із удовицею, а і удовець із дівчиною. Народ втручається до одруження вдруге або втретє, коли, приміром, чоловік прожене жінку‚ тоді народ радить за нього не йти. Негайно після смерті чоловіка або жінки, жінка або чоловік звичайно не одружуються вдруге або втретє: вони одружуються тільки, як мине 6 тижнів. Цього обмеження звичай не знає, коли шлюб беруть після розлуки. Шлюб, що його узято раніше за 6 тижнів, дійсний, але народ осуджує такого вдівця або вдову‚ кажуть, що він або вона «ногам не дав (дала) захолонути». 6 тижнів селяни ототожнюють з сороковинами. За найпристойніше вважають брати шлюб не раніше як за рік, віддколи помер чоловік або жінка. Що ж до безвісної відсутності, то звичай не знає певного терміну, що після нього присутній з подружжя може знов одружитися; довго чекають, потім або хто прокаже або ворожать (на картах) та нарешті знов одружуються. Коли новий шлюб узято, аж раптом повернеться чоловік або жінка, що перебували в безвісній відсутності, то доля обох шлюбів — попереднього та нового — залежить цілком від волі жінчиної899.
Таким чином треба зазначити, що звичай вимагає таких умов до одруження: 1) вік (18—16); 2) споріднення (покровність та духовне споріднення); 3) взаємну згоду молодих одружитися; 4) щоб минув певний термін після смерті попереднього подружжя та непевний, як одне з подружжя перебуває в безвісній відсутності; 5) щоб одночасно не було іншого дійсного шлюбу.
До шлюбу складають передшлюбну угоду, її складають переважно за тиждень перед шлюбом та звуть розглядинами. У розглядинах беруть участь свати-родичі обох сторін‚ кількість їх необмежена. Угода усна‚ вона вважається за складену після розглядин майна, коли запивають могорич‚ після цього не дозволяється відмовлятися жодній стороні. Звичаю забезпечувати виконання цих угод немає‚ вірять на слово. В Україні є багато випадків, коли цю угоду не виконують. Відколи угоду складено, усе майно, що його за цією угодою дають батьки, вже вважають за майно молодих. Що ж до змісту цієї угоди, то раніше вона торкалася землі, худоби й потім вже одягу. Коли будь-яка із сторін угоду не виконує, то обидві сторони поривають усякі зв’язки поміж собою. Народ осуджує такі випадки‚ кажуть «хотів здихаться». Іноді угоду порушують, після того, як шлюб узято‚ тоді звичай дозволяє розірвати шлюб. Трапляється, що якась із сторін, вже склавши угоду, від шлюбу відмовляється. Та сторона, якій відмовлено, не може вимагати, нехай її витрати повернуть. За звичаєм можна вимагати платню за безчестя‚ коли одна із сторін відмовляється одружитись, але вимагати можна тільки тоді, коли відмовився молодий, а не молода, та ще й безпідставно (наприклад, коли він сватався для сміху‚ такі випадки бували). Вимагають платню за безчестя рідко, бо, з одного боку, дівчина має це за сором для себе‚ з іншого ж бояться помсти (підпал, дьогтем ворота мажуть). Шлюб без вінчання недійсний.
Справляти весілля треба. Взагалі його справляють після вінчання, але буває й так, що весілля справляють і без вінчання. Коли весілля справляють не відразу після вінчання, а згодом за тиждень, то як, молода помре до весілля, то її ховають не як жінку, а як дівчину‚ од вінчання до весілля можна ходити на досвітки та на вулицю й не тільки вкупі з молодою, але й порізно. Доки молодій не одягнуть очіпка, її вважають за дівчину, очіпок же одягають у неділю після весілля в хаті молодого. Це свідчить за конститутивний характер весілля у звичаєве-правному складанні шлюбу.
Фактичне роздільне перебування подружжя та розлуку звичай розрізняє. Ось один приклад: Наталка та Кузьма Телегони жили 3 роки вкупі, 7 — окремо, і тепер знов укупі‚ увесь час їх мали за подружжя. Таких випадків сила. Люди на це кажуть: «подуріли, — ну, та й годі вже». Звичай не знає угоди поміж чоловіком та жінкою про те, щоб жити наорізно. Коли жінка самовільно залишила чоловіка, то він мав право повернути її900. Розлуку звичай знає за принципом провини‚ серед засад для розлуки особливу вагу мають безчестя та злочинство. Треба зазначити‚ що розлука не така вже потрібна, бо народ легко дивиться на сукупне позашлюбне життя осіб, що були розійшлися, але розлуки не взяли. Коли беруть розлуку і подружжя розходиться, розподілять дітей та майно. Здебільшого дітей розподіляють так: хлопців бере батько, дівчат — мати. Кожен з подружжя бере усе своє майно‚ що ж до майна, набутого спільно в шлюбі, то його розподіляють згідно з кількістю дітей, яких бере кожен з подружжя.
Щодо персонального становища подружжя, то головує чоловік. Він має право навчати жінку, навіть бити її. На нього покладено переважний обов’язок клопотатись про добробут господарства та про утримання жінки. Він відповідає за угоди жінки, що вона складає для родини. Жінка повинна іти за чоловіком, коли той міняє місце перебування тільки тоді, коли не має господарства на селі. Вона змінює своє родове прізвище на чоловікове, втрачаючи своє власне. Із свого боку, жінка повинна утримувати чоловіка, що втратив працездатність.
Розглянувши особисті права та обов’язки подружжя, перейдемо до майнових стосунків між подружжям. Почнемо з посагу. Термін «посаг» не вживають. Термін «придане» має подвійне значіння: посаг у розумінні dos та посаг у розумінні майна, що його вносить до жінчиної родини приймак. Звичай вимагає, щоб батьки (коли їх немає — брати) вінчали дочок. Коли батьки померли, а залишилися брати, то від дочок залежить, чи взяти посаг, чи четвертину майна. Посаг складається зі скрині, одягу, постелі, тощо. Що саме дають, то встановлює передшлюбна угода901. Передаючи посаг, нової угоди не складають. Посаг передають найчастіше в неділю після вінчання. Іноді трапляється, що посаг передають ще перед вінчанням‚ це буває тоді, коли молодий не покладається на батьків молодої. Ось один випадок — батько молодої обіцяв, між іншим, дати у посаг 1.000 крб., усе було перевезено до молодого ще до вінчання‚ молодий сидів на возі, щоб їхати вінчатися, батько ж молодої ще не передав йому 1.000 крб., тоді молодий заявив — «злізу з воза»‚ і батько мусив був десь позичити гроші, щоб віддати молодому902.
Далі, є категорія речей, надбаних за шлюбного життя, що становлять власність жінчину та що ними розпоряджається сама жінка, приміром, гроші, надбані від продажу ягід, грибів, молока, прядива та різних хатніх виробів. До неї ж належать подарунки, що їх одержала жінка. Цілковиту роздільність майна звичай не знає. Майно подружжя є спільним‚ за зазначеними винятками право порядкувати спільним майном належить чоловікові. На відчужування потрібна згода обох одружених. Жінка може й сама порядкувати й розпоряджатися ним, коли немає чоловіка, що пішов на заробітки або в москалі тощо.
Перейдемо до складу родини. Отут постають питання про дітей — шлюбних та позашлюбних, пасинків та пасербиць, усиновлених та забраних і, нарешті, про приймаків.
Передовсім треба зазначити, що бездітна сім’я все ж таки є сім’я‚ шлюб беруть не тільки procreandi саusa.
Звичай знає відміну поміж дітьми шлюбними та позашлюбними. За шлюбних вважають дітей, що народилися під час шлюбу‚ звичай не знає певного терміну, після одруження, що відрізняє дітей, які народилися, доки він минув, як позашлюбних, від тих, які народилися, коли він минув, як шлюбний‚ тому дитина, що народилася через 3 дні після шлюбу, це шлюбна дитина. Але можна заперечувати, що дитина справді походить від чоловіка‚ це визнає громада, після цього заперечувань вже не може бути. Дитину можна визнати за свою в присутності свідків‚ після цього теж ніяких заперечувань щодо дійсності походження не може бути. Дітей, які народилися пізніше як через 10 місяців після батькової смерті, за позашлюбних мають.
Позашлюбні діти живуть із матір’ю, їхнє прізвище — материне. Щодо утримання їх, то в цьому питанні відбулася або, швидше, відбувається зміна: раніше утримувала мати, пізніше здебільшого — батько. Коли вона гуляла за критичного часу з іншими, то відвідувач може зректися утримувати її дитину, тобто звичай знає так звану ехсерtіо рlurіum соnсubеntіum903. Чоловік не повинен прийняти у свою сім’ю позашлюбну дитину своєї жінки‚ це цілком залежить від нього. Є три шляхи, щоб позашлюбні діти набули становище шлюбних: 1) щоб їхні батьки побралися; після цього позашлюбні діти стають шлюбні з моменту як народилися, тобто з відворотною силою, але народ усе ж робить відміну поміж ними та шлюбними з народження; 2) щоб батько перед родичами, свідками, при попові визнав позашлюбну дитину за свою; 3) усиновлення904.
Пасинки та пасербиці живуть у новій сім’ї, їх не прирівнюють до повно рідних дітей цієї нової сім’ї, їхнім майном управляють батьки нової сім’ї, але коли вони лихі люди, майном керує опікун. У взаємини поміж пасинками й пасербицями з одному боку‚ та батьками з іншого‚ втручаються родичі пасинків та пасербиць, навіть сусіди. Родичі і сусіди говорять з вітчимом за частку дітей‚ коли вітчим не погоджується на їхні вимоги, вони можуть забрати в нього дітей, але за згодою самих дітей.
Звичай знає усиновлення. Усиновлювати можна і тоді, коли є рідні діти. Усиновити може удівець, удова, бурлаки‚ обмежень для них немає, але чоловік без жінки та навпаки — жінка без чоловіка не можуть усиновлювати. Звичай вимагає тоді взаємної згоди їхньої. Коли усиновлюють малого, то його хрестять та записують до своєї сім’ї. Дуже давно деяку роль відігравала і громада‚ без її згоди не можна було усиновлювати. Взагалі можна сказати, що усиновлення надає усиновленому права та обов’язки рідних дітей, але де в чому правничий режим усиновлених відрізняється від правничого режиму рідних дітей. Усиновлені втрачають свої спадкові права в рідній сім’ї, але не завжди; коли з усиновленого один спадкоємець у своїй сім’ї, він не втрачає в ній своїх спадкових прав. Усиновленого можуть вигнати, або він сам також може покинути сім’ю усиновителя‚ наслідки, що випливають з такого факту, різні, у залежності від того, чому його вигнано або він сам залишив сім’ю усиновителя: якщо з його, усиновленого, провини, то усиновитель може йому зовсім нічого не давати‚ коли ж його виженуть без ніяких підстав, то усиновлений може судом позивати, нехай йому за той час, що він пропрацював, заплачено буде; якщо усиновлений залишає сім’ю усиновителеву за згодою обох, то він бере те, що йому дає усиновитель, бо усиновлений не має права вимагати будь-яку частину майна з того двору, у якому він працював.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72
