Розділ ІV. Правове становище жінки в невільному і вільному шлюбі
4.1 Невільний і вільний шлюб за законами Хаммурапі
У законах Хаммурапі неодноразово згадується про особливе, внесене майно дружини (siriktu). Це внесене майно було частиною майна колишньої сім’ї дружини і складало, таким чином, придане дружини, дарунок батька. Воно відповідало інституту римського (dos) і давньоруського приданого. У законах Хаммурапі ми знаходимо докладні установлення про придане дочки, яка виходить заміж.
(§ 162). «Якщо чоловік візьме собі дружину, вона народить йому дітей, а потім ця жінка піде до долі, то її батько не може висувати претензії через її придане; її придане належить тільки її дітям. Даною постановою законодавець, піклуючись про дітей померлої дружини, саме так розпоряджається її приданим — батько не має ніякого права на придане‚ бо воно належить її дітям. Ця стаття несе й іншу інформацію, очевидно траплялося часто так, що батько після смерті своєї дружини брав у дружини іншу і забував про належне матеріальне забезпечення дітей від покійної першої дружини»318.
(§ 163). «Якщо людина візьме собі дружину і вона не дасть йому мати дітей, а потім ця жінка піде до долі, то якщо його тесть поверне йому викуп, що ця людина принесла в будинок свого тестя, її чоловік не може висувати претензії через придане цієї жінки — її придане належить тільки дому її батька»319.
(§ 166). «Якщо чоловік візьме дружин для синів, яких він має, а для свого меншого сина не візьме дружини, то після того як батько піде до долі, коли брати стануть розділятися, з надбання батьківського дому вони повинні установити меншому брату, що не взяв ще дружини, крім його частки, срібло на шлюбний викуп і дати йому взяти дружину»320. Дана постанова суворо приписує право кожному сину на шлюбний викуп, навіть після смерті батька.
Про прожиткову частину незаміжньої дочки докладно говориться в §§ 178 — 184. Так‚ у § 178 говориться: якщо жриці ентум, надітум чи зікрум321‚ якій її батько дав придане і написав документ, він не запише в написаному для неї документі, що вона може віддати те, що залишиться після неї, куди захоче, не надасть їй вільного розпорядження, то після того, як батько піде до долі, її брати одержують її поле і сад і повинні давати їй, згідно з розміром її частини, видачу хлібом, олією і вовною і цим задовольняти її... Вона може користатися полем, садом і усім, що дав їй її батько, поки жива; віддавати їх за срібло і сплачувати ними іншому вона не може; її спадкоємна частина належить тільки її братам322.
(§ 179). «Якщо жриці ентум, надітум чи зікрум, якій її батько дав придане і написав документ із печаткою, він запише в написаному для неї документі, що вона може віддати те, що залишиться після неї, куди захоче, надасть їй вільне розпорядження, та після того, як батько піде до долі, вона може віддати, що залишиться після неї, куди захоче; її брати не можуть нічого вимагати з неї по суду»323.
(§ 182.) «Якщо батько не дасть приданого своїй дочці – надітум Марду-ка324 Вавілонського, не напише їй документа з печаткою, то після того, як батько піде до долі, вона одержує при розділі з братами з надбання батьківського дому 1/3 своєї спадкоємної частини; повинності вона не повинна нести; те, що залишиться після неї, надітум Мардука може віддати, куди захоче»325. Ця прожиткова дочірня частина могла складатися не тільки з рухомості, але також із нерухомості (§ 178). За загальним правилом, дочці не належало право власності на виділене батьком майно, а тільки право довічного користування (§§ 178, 180). Право власності виникало, однак, у тому випадку, якщо це право дочки було позитивно встановлене батьком (§ 179). Що стосується приданого, то обов’язок дати придане дочці, яка виходить заміж, покладається також на братів-спадкоємців.
(§ 184). Якщо батько не дасть своїй дочці від наложниці посагу і не віддасть її заміж, а потім батько її помре, — її брати повинні дати їй посаг, відповідно до можливостей батьківського дому, і віддати її заміж326.
Брати зобов’язані у цьому випадку видати сестру, що походить від неголовної матері, давши сестрі придане сумірне майну батька. Порівняй: Руська Правда — «Аже будеть сестра въ дому, то той заднице не імати, но отдалять ю за мужь братия, како си могуть (ст.125)». Однак, для сестер, породжених головною матір’ю, на противагу Руській Правді, закони Хаммурапі встановлюють право на спадкоємну частину, рівну частині братів‚ але не у власність, а в довічне користування (§180 порівн. з §§ 181, 182).
(§ 180). «Якщо батько не дав своїй дочці, божій жоні, яка живе в обителі, або блудниці посагу, а потім батько її умре, — вона дістає з майна в домі її батька частину, яка дорівнює частині одного спадкоємця, і користується нею, поки жива; її спадщина (?) належить тільки її братам»327.
(§ 181). «Якщо батько присвятить [дочку] богові як божу жону, храмову блудницю або храмову діву і не дасть їй посагу, а потім батько її помре, — вона повинна відділити з майна в домі батька І/3 своєї спадкової частини і користується нею, поки жива; її спадщина належить тільки її братам». Мова йде, отож, про прожиткову частку‚ але порівняння §§ 183 і 184 з §§ 180 — 184 показує, що придане дорівнювало цій прожитковій частині. До того ж, виділення дочці приданого усуває її від успадкування в майні батька.
(§ 183). «Якщо батько дасть своїй дочці від наложниці посаг, віддасть її заміж і напише їй документ з печаткою, а потім її батько помре, — вона не має своєї частини в майні в домі її батька»328.
Цікаво ще відзначити, що виділене майно дочки, що прислужує в храмі, чи навіть жриці, носить назву також приданого (siriktu) і вважається її власністю в тому випадку, якщо це право надане їй батьком (§ 179); у протилежному випадку, їй належить тільки право довічного користування (§ 178). У Римі, навпаки, було уже вироблене правило про право власності весталки; принаймні, весталка не знаходилася в опіці своїх агнатів.
Однак, на противагу, римському і давньоруському приданому, внесене майно дружини належало тільки їй‚ чоловік же здійснював лише користування цим майном. Тому придане чи внесене майно переходило після смерті дружини до її дітей‚ у випадку ж смерті дружини бездітної це майно повертається її батькові.
(§ 171). «А якщо батько за життя не скаже дітям, народженим йому рабинею: «Мої діти», а потім батько умре, — діти рабині не можуть ділити з дітьми дружини майно в домі їхнього батька. Рабиню та її дітей слід відпустити на волю, діти дружини не можуть вчиняти позов на дітей рабині про те, [щоб повернути їх в] рабство. Дружина повинна одержати свій посаг і подарунок [вдовину частину], який їй дав і відписав по документу її чоловік, жити в домі свого чоловіка і користуватися [всім цим], поки жива; вона не може віддавати [це] за срібло‚ що лишиться після неї, належить тільки її дітям»329.
(§ 172). «Якщо її чоловік не дав їй подарунка [вдовиної частини], то треба повернути їй весь її посаг, і вона повинна одержати з майна дому свого чоловіка частину, що дорівнює частині одного спадкоємця. Якщо її діти почнуть утискувати її, щоб вигнати її з дому її чоловіка, то судді повинні розслідувати її справу і покарати дітей, [а] ця жінка не повинна покидати дім свого чоловіка. Якщо ця жінка вирішить покинути його, то вона повинна залишити своїм дітям подарунок [вдовину частину], даний їй її чоловіком, [а собі] взяти посаг свого батьківського дому, і її може взяти чоловік‚ якого вона любить»330.
(§ 137). «Якщо чоловік вирішить відринути наложницю, яка родила йому дітей, чи божу жону, яка дала йому дітей, то слід повернути цій жінці її посаг і дати їй частину поля, саду і [рухомого] майна, щоб вона могла виростити своїх дітей. Коли вона виростить дітей‚ слід видати їй з усього данного її дітям частину‚ рівну частині одного спадкоємця; її може взяти заміж чоловік‚ якого вона любить».
(§ 138). «Якщо чоловік вирішить відринути свою [першу] дружину, яка не народила йому дітей, то він повинен віддати їй все срібло її викупної плати і повернути їй посаг, принесений нею з дому її батька, і може відринути її».
(§141). «Якщо дружина, живучи в домі свого чоловіка, вирішить покинути його, стане марнотратною, почне розоряти свій дім, ганьбити свого чоловіка, — її слід викрити; якщо чоловік її захоче відринути її, — він може відринути її і не повинен давати їй на дорогу нічого як її розвідну плату. Якщо її чоловік не захоче відринути її, — чоловік її може взяти іншу дружину; ця жінка повинна жити в домі свого чоловіка як рабиня»331.
(§ 142). «Якщо жінка зненавидить свого чоловіка і скаже йому: «Не доторкайся до мене», то треба розслідувати її справу, чи не має вона пороку. Якщо вона доброчесна і непорочна, а її чоловік ходить з дому і дуже ганьбить її, — ця жінка невинна; вона може взяти свій посаг і повернутися в дім свого батька»332.
(§ 143). «Якщо вона не доброчесна, ходить з дому, розоряє свій дім, ганьбить свого чоловіка, — цю жінку слід кинути у воду»333.
Утім, і римське право вимагало повернення дружині її приданого при припиненні шлюбу‚ але в римському праві вимога дружини приданого мала характер зобов’язального, а не речового права. У давньоруському праві придане під час шлюбу ставало майном чоловіка. Він користувався приданим, переводив селян із приданих вотчин до своїх маєтків, закладував, продавав, узагалі відчужував придане майно, не виключаючи вотчин. Право чоловіка на відчуження вимагало, однак, згоди дружини. Придане дружини (за винятком маєтків) поверталося їй після смерті чоловіка, надходило до її дітей. У випадку ж смерті дружини бездітною, чоловік зобов’язаний був повернути придане особам, які дали його чи спадкоємцям цих осіб. Таким чином, незалежно від обсягу і характеру влади чоловіка над приданим дружини, повернення його дружині, надходження дітям і повернення родичам дружини є загальним правилом для законів Хаммурапі, римського і давньоруського права. Право чоловіка на придане дружини за законами Хаммурапі у загальному розвитку інституту приданого можна вважати більш ранньою стадією, ніж право чоловіка на придане дружини за римським і давньоруським правом.
Ми знаємо, що спадкоємна частина дочки була прожитковою частиною, право власності на яку належало братам. Таким чином, придане дружини, складаючись зі спадкоємної прожиткової частини, не могло переходити до чоловіка на праві власності, а лише на праві користування.
(§ 173). «Якщо [там], куди ця жінка вийде заміж, вона народить дітей своєму другому чоловікові, а потім ця жінка помре, то її посаг діти від першого і другого чоловіка повинні поділити між собою».
(§ 174). «Якщо вона не родить дітей своєму другому чоловікові‚ то її посаг повинні одержати тільки діти її [першого] чоловіка».
Немає сумніву, що інститут приданого у встановленій формі законами Хаммурапі є установою вільного шлюбу. У невільному шлюбі дружина не могла б мати права власності. Разом з тим і здійснення у Вавілоні шлюбу за допомогою договору купівлі-продажу нареченої могло мати характер лише обрядовий.
Крім інституту внесеного майна дружини (siriktu) закони Хаммурапі говорять ще про майно дружини, подароване чоловіком. Це майно дружини відрізняється і від вена (tirhatu), і від внесеного майна (siriktu), і носить особливу назву — nudunu. § 150. Якщо чоловік подарує своїй дружині поле, сад, дім чи рухоме майно і видасть їй документ із печаткою, то після смерті її чоловіка її діти не можуть вимагати від неї нічого по суду; мати може віддати те, що буде після неї, своєму сину, якого любить; брату вона не повинна від-давати334.
Саме дарування чоловіка дружині відбувалося письмово, і тому таке майно можливо називати записаним дружині майном. Стосовно до термінології Руської Правди це записане майно можна було б також називати майном покладеним. Інститут записаного чи покладеного майна дружини говорить за те, що дружина мала, таким чином, право навіть на майно чоловіка. А це могло бути тільки в перехідній стадії розвитку майнових відносин подружжя, а саме, при переході від вільного шлюбу до шлюбу у власному розумінні цього слова, коли дружина з чужої людини для сім’ї чоловіка ставала вже членом цієї сім’ї. Таке становище дружини в сім’ї чоловіка несумісне з придбанням її купівлею як речі і заснованому на цьому придбанні невільному шлюбі.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72
