469 Das Privatrecht und der Civilprozess der Romer. — Leipzig, 1858. — S. 391.
470 Pаtria роtеstаs, manus и mancipium спочатку вийшли із єдиної влади патріарха; це видно з того, що спочатку всі назви вживались однаково; так, Gellius A. Noctium Atticarum libri ХХ. Ex recensione M. Hertz. — Lipsiae, 1903. N. А. 4. 3. 3. говорить: matres familias in mariti manu mancipiogue. Згодом дружина виходить із рабського становище (Gaji, I, 123) і тому стосовно неї неможливо уже mancipium и manumissio. Пор. Marguardt J. Romische Priwatalterthumer. I. Abteilung. — Leipzig, 1864.— 238 s. — P. 33, і Voigt M. Die XII Таfeln. Geschichte und System des Civil-und Criminal — Rechtes, wie-Processes der XII Таfeln nebst deren Fragmenten. Bd. 1-2. — Leipzig: Liebes, 1883. Вd. 1. — S. 325.
471 Пор.: Bernhoft F. Ibid — S. 34. Dargun, ib.р. 20. Спорідненість влади батьківської і manus з правом власності на речі виявилася в тому, що по відношенню до дітей підвладним і підвладній дружині можливе було здійснення викрадення (furtum).
472 Bernhoft F. Ibid. — S. 432. Так у індусів. Leist B.W. Ibid. — S. 124.
473 Пор.: Bernhoft F. Ibid. — S. 79. Втім, в Zeitschrift f. v. R. Вd. VIII. — S. 402, цей автор, нібито, схиляється на бік Лейста, говорячи з приводу гетеризму‚ що слід визнати спочатку існування відносин до обох з подружжя і що чистого материнства і батьківства ніде ще не знайдено.
474 Leist B.W. Ibid. — S. 115. Владу батьківську у римлян він вважає їх особливістю; якої не було у древніх аріїв. Римляни (латиняни), принісши з собою загальноарійські поняття про шлюб і сім’ю, — поняття м’які, виробили, ніби- то, згодом у себе суворі форми. Leist готовий навіть визнати ці форми ознакою не прогресу, а занепаду. Такий висновок вказує на невдалість його висновків взагалі. Релігія пом’якшила внутрішнє життя сім’ї; але зовнішній лад її залишався в Римі довгий час у первісному вигляді внаслідок того, що римляни, будучи взагалі схильними до правосвідомості і різкого визначення відносин, були разом з тим консервативними і не ставили релігію вище права. Східні ж арії ніколи не дійшли виділення права із релігії і тому їх правові погляди були поневолені релігійними, а правові визначення слабкими.
475 Bernhoft F. Zeitsch. f. v. R. Вd. VШ. — S. 12, справедливо зазначив, що Leist, не визнаючи патріархальної влади за батьком у індусів, зхопив через край.
476 Bernhoft F. Zeitsch. f. v. R. Bd. VIII. — S. 195., неправильно ототожнює шлюб, Gandharbas з конкубінатом.
477 Das Gesetz von Gortyn. Пор.: Bernhoft F. Zeitsch. f. v. R. Bd. VI. — S. 281.
478 Bernhoft F. Ibid. — S. 433.
479 Bernhoft F. Zeitschrift f. v. R. Bd. VIII, s. 10, Anm.; Bd. VI, s. 430; Staat und Recht, s. 179, 182. Думка цього автора знайшла собі підтримку y Dargun L., ibid.- S. 12.
480 Сокольский В. К учению об организации семьи и родства. — СПБ., 1874. - С. 24.
481 Dargun L. Mutterrecht und Raubene und ihre Reste im germanischen Recht und Leben. / Vide: Untersuchungen zur deutschen Staats-und Rechtsgeschichte. [Н] 16. - Breslau, 1883. — S. 23. — 247 s.
482 Це визнає Kohler I. Zeitschrift f. v. R. Вd. VI, р. 321.
483 Bluntschli J.C. Die verschiedenen Formen der romischen Ehe. — Schweizerl: Museum, 1837. Bd. 1. — S. 271, і Grimm J. Deutche Rechts-Alterthumer. — Gottingen, 1828. — S. 439, а також Bernhoft F. (Zeitsch. f. v. R. Bd. VIII. — S. 197). Rein W., ibid. — S. 391. Аnm. 3. Picot A., ibid. на с. 95 називає вільний шлюб природнім і говорить, що він не робить ніяких юридичних наслідків, а на с. 184 прирівнює його до конкубінату.
484 Lange L. Romische Alterthumer. 3. Auflage. Bd. 1-2. — Berlin: Weidmann, 1876-1879. Bd. 2. Th. 2. 1879. — S. 95.
485 Моmmsеn Th. Romische Geschiсhte. Аufl. 7-te. Band 1-3, 5. — Berlin, 1881-1885. Band I. — S. 57. На підтвердження своєї думки Моmmsen Th. посилається на вислів у Cicero.Торiса 3, 14: uхоr tantummodo ets.
486 Вислів nupta одного кореня зі значенням nuptiae.
487 Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Servius, Ad Georg. I . 31 — P. 324).
488 Contra: Padelletti G. Lehrbuch der romischen Rechtsgeschichte. Deutsche Ausgabe. — Berlin: Habel, 1879. — S. 106.
489 Rossbach A. Ibid. — S. 44.
490 Ciccero M.T. De legibus Recognovit C.F. W. Muller. — Libstae: Tenbneri, 1889. — S. 3.
491 Пор.: Rossbach A., ibid. — S. 89.
492 Натяк на існування вільного шлюбу можна бачити в часи, значно більш ранні. Саме таким уявляється шлюб між римлянами і латинянами ще в 257 р. аb urbe condita (Пор.: Dionisi Halicarnassensis opera. Antiquitates romanae. Graece et latine. Curavit lo. lac. Reiske. — Lipsiae, 1774. Cap. 24. lib. VI). Але це не може мати значення для історії римського вільного шлюбу, оскільки в той час в Римі про нього не могло бути і мови, навпаки, всі шлюби були одноманітні, тобто сum mаnu mariti.
493 Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Fragm. V. 3.
494 Поp.: Arnold W. Gultur und Recht der Romer. — Berl., 1868. — S. 352.
495 Rossbach A. Ibid. - S. 49, 50. Karlowa O. Ibid. — S. 79.
496 Поp.: Esmein A. Melanges d’histoire du droit et de critique. — Paris: Larose, 1886. — P. 32.
497 Поp.: Marquardt I. Das Privatleben der Romer. — Leipzig, 1879. — S. 67.
498 Пор.: Voigt M. Die romische Alterthumer. Privatalterthumer und Kulturgeschichte. /Handbuch der klassischen Altertumswissenschaft. Von. J. Muller. - S. 916.
499 Annales, IV, 16.
500 Див.: Bruns G. Fontes juris romani antiqui. Edidit Georgius Bruns. - Tubingae: Laupp, 1860. — P. 319.
501 Пор.: Соколовский Л. О постепенном развитии идеи брака в древнем мире. — СПБ., 1843. — С. 95. Протилежну думку висловив Bernhoft F., який бачить у вільному шлюбі стародавню форму аборигенів Італії, підкорених арійськими прибульцями. Внаслідок такого погляду на походження вільного шлюбу, Bernhoft F. (ibid, s. 179) вважає впровадження його у римлян падінням більш високого, арійського погляду на шлюб (s. 179), Еsmein A. (ibid. s. 27) готовий визнати цю думку Bernhoft’a і нав’язує римському законодавцю неналежний йому погляд на суворий шлюб, як на шлюб нормальний. Шлюб сum mаnu був нормальною формою тільки спочатку, потім, він поступово залишає місце шлюбу вільному, як вищій формі шлюбних уз, як формі, що відповідала принципам juris gentium, які отримали уже на початку імперії перевагу над jus сivile. Думка Bernhoft’a про походження вільного шлюбу розглянуто вище; тут залишається тільки сказати, що неправильність у розумінні походження і характеру вільного шлюбу привели цього автора до невірного розуміння його значення в історії римської культури.
502 Picot A. Du mariage romain, chretien et francais. — Paris, 1849. - Р. 182.
503 Веrnhoft Fr. Staat und Recht. — Stuttgart, 1881 — S. 44.
504 Livius T. Ab urbecondita libri. Iterum recognovit W. Weissenborn. T. 1-3. — Lipsiae: Teubneri, 1877-1889. — T.1. Pars. I. Lib. I-VI. — P. 33. Ancus .... secutusque morem regum priorum, qui rem romanam auxerant hostibus in civitatem accipiendis, multitudinem omnem romanam traduxit? t .... Aventinum novae multitudini datum.
505 Argum. Dionisius Ha1icarn. II. 8. Plutarchus, Romulus, c. 13. Поp.: .: Voigt M. Die romische Alterthumer. Privatalterthumer und Kulturgeschichte. /Handbuch der klassischen Altertumswissenschaft. Von. J. Muller. — S. 916.
506 Livius T., ibid, IV. 3 ..... connubium petimus, quod finitimis extremisque dari solet.
507 Поp.: Веrnhoft Fr. Staat und Recht. — Stuttgart, 1881 - S. 141.
508 Подібну характеристику відносин між патриціями і плебеями дає Діонісій Галікарнаський. (ІІ. 8).
509 Dionisii Halic. Ibid. - S. 60.
510 Поp.: Cicero, de republica, II 37 (63).
511 Livius T., ibid, IV. 4 ..... vero lege id prohiberi et connubium tolli Patrum ac plebis, id demum contumeliosum plebi est.
512 Запропоноване тлумачення розуміння заборони ХІІ таблиць стосовно connubium між патриціями і плебеями підтверджується, далі висловами того ж Лівія (IV, 5): connubiis redditis; decemviros conubium diremisse, — що вказують на позбавлення connгibium і бажання його повернути.
513 Becker W.A., Marquardt J. Handbuch der Romischen Alterthumer nach Quellen bearbeitet. Th. 1-5. — Leipzig, 1843-1867 — S. 35.
514 Спільні жертвоприношення римлян і латинян Зевсу див. Strabo. V, 3. 2. Спільність в релігійних поглядах цих народів відзначена Лівієм (1, 45). Далі, Діонісій Галікарнаський (IV 26) свідчить про побудову храму Діани на Авен-тині всіма латинянами. — Азаревич Д.И. (ІІ і ІІ с. 95) відкидає різницю за культами між патриціями і плебеями. Пор.: Загурский Л.Н. Личные отношения между родителями и детьми по римскому и французскому праву. — Харьков, 1884. — С. 178.
515 Karlova О. Die Formen der romischen Ehe und Manus. Bonn: Cohen, 1868. — S. 43-45.
516 Приблизно такої ж думки на manus у плебеїв дотримується Lange L. Romische Alterthumer. 3. Auflage. Bd. 1-2. — Berlin: Weidmann, 1876-1879. Bd. 2. Th. 2. 1879. — S. 94‚ 96, який визнає особливий jus соnnubii для плебеїв і тому припускаючий для них manus і зокрема соеmptio.
517 Livius T. Ibid. X, 7: deorum magis, quam nostra causa expetamus, ut, quos privatim colimus, publice colamus. Поp.: Буассье Г. Римская религия от времён Августа до Антонинов. Перевод М. Корсакова. — М., 1878. — С. 32.
518 Rossbach A., ibid. — S. 296.
519 Цивільний характер цих форм визнає Bluntschli J. C., ibid. — р. 264, 265, хоча він дивиться з іншої точки зору. Voigt M. XII Таfeln. — s. 704, визнає соеmрtio одвічно плебейською формою, але без підстав. Esmein A., ibid — s. 9, правильно стверджує, що соеmрtio лише з часом стало доступне плебеям, але не заради узаконення їх шлюбів, як думає він, оскільки шлюби їх були законними і раніше.
520 Bluntschli J. C., ibid. — P. 264-266, і наведене ним посилання на Плінія, XVIII. 3, і Сервія, Ad. Verg. Aeneid. IV, 103. Esmein A., ibid. — P. 6; Фюстель-де-Куланж. Гражданская община. — С. 313.
521 Поp. : Karlova O., ibid. — S. 69. Hase C.A. De Manu juris romani antiguioris. Hal. 1847. Hase C.A. Das Hutterrecht der Ehegatten nach rom. R., 1824. — P. 37, і особливо Bernhoft F. Staat und Recht. — S. 187.
522 Це засвідчив нам Лівій (IV, 4) і можна вивести із успіху ротації Канулея, в силу якої був допущений соnnubium з патриціями, але ні про які зміни в на-слідках плебейського шлюбу чи про пристосування форми цього шлюбу не згадується.
523 Лавр. летопись (изд. Археографической комиссии). — СПБ., 1872. — С.12 ряд-ки 14—17.
524 Там само‚ — С. 12 рядки 17.
525 Там само‚ рядки 11-12.
526 Лавр. летопись. — С.12.
527 Порівняння «шлюбного звичаю» полян с римською змовою чи, правильні-ше, договором (sponsaliа) підтверджує викладену вище думку про приведення нареченої в дім нареченого не батьками нареченої, а нареченим і його родича-ми. Якщо це так, то і слова літописьця: «а заутра приношаху по ней что вдаду-че», слід розуміти в розумінні дії з боку нареченого, а не нареченої, тобто в сми-слі вказівки на плату, чи, вірніше, на пережиток плати, а не на придане.
528 Устав Ярослава, ст. 1; Устав Всеволода, 244, 4; Уставная, грамота Рости-слава, 262, 9.
529 Устав Ярослава, ст. 21.
530 Устав Ярослава, 26. Порівняй: Владимирский—Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып.1. — Ярославль и К., 1890. — С. 229, прим. 5. розуміння слова «смильное». Слово «смильное» зустрічається в наступних церковних, статутах: Устав Владимира; 229, 6; Устав Всеволода, 244, 4. Порівняй ще: Дьяконов М. Очерки общественного и государственного строя древней Руси до конца XVII века. — Юрьев, 1907. с. 36.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72
