Появу соnfаrrеаtio можна віднести до періоду землеробства через те, що одна з найважливіших церемоній при ній, яка дала ім’я всьому акту, полягала у вживанні хліба з пшеничного борошна.
Зв’язок соnfаrrеаtio з землеробством доводиться і предметами, принесеними в жертву453‚ а також і тим, що жертвоприносини при ньому відбувалися на честь богів землеробства і родючості (Сеrеs, Теllus, Juno)454. Таким чином, і за часом появи, і за змістом своїм, як форма переважно релігійна, соnfаrrеаtio повинна бути визнана такою, що походить пізніше інших форм, згаданих вище.
Судячи зі складних релігійних обрядів і присутності декількох жреців соnfаrrеаtio призначалася насамперед для осіб, які мали бажання стати жрецями, які у Римі спочатку обиралися тільки із патриціїв, які мали право відправлення всіх релігійних обрядів. Для іншого населення, а також і для патриціїв, що не бажали дотримуватись обтяжливих обрядів при соnfаrrеаtio, із знищенням купівлі не було би форми для здійснення шлюбу; тим часом формалізм, властивий римлянам того часу, вимагав такої форми і при тому різко окресленої, так би мовити драматичної. Саме для цих цілей і була збережена форма купівлі-продажу, під ім’ям соеmptio. Отже, соеmptio є форма штуч-на455‚ але не вигадана. Вона є образ, чи, якщо завгодно, примара (imagio) раніш існувавшої купівлі (imaginaria venditio). Одержавши відразу до дійсної купівлі дружин, людство, за звичай, довгий час зберігає її під виглядом передачі подарунків нареченим батькам чи родичам нареченої (приклади зазначені вище). Потім і видача подарунків перестає бути дійсною винагородою за наречену і зберігається як проста обрядовість у вигляді передачі якої-небудь однієї монети. Із цього часу шлюб відбувається внаслідок угоди між батьком нареченої і нареченим чи його батьком про безоплатну передачу нареченої. У такому напрямку йшло перетворення купівлі-продажу для шлюбу у всіх народностей, навіть у тих, у яких купівля була потім прямо заборонена. У такому ж напрямку йшло перетворення і римського шлюбу. Але було і розходження. Жоден народ стародавнього світу не був так схильний до установлення твердих, різких форм в галузі цивільного права і, між іншим, тому жоден народ не виробив свого права до такої досконалості, як римляни. Унаслідок цього в той час, як інші народності зберігали форму колишньої купівлі дружин лише як побутову обрядовість, що служить засобом розпізнавання щлюбного договору, що вчинився, і тому звичайно дотримуваної, але не обов’язкової (такий, наприклад, викуп нареченої в російському весіллі,456 римляни, навпаки, створили з обрядів колишньої купівлі-продажу особливий обов’язковий, юридичний акт, під назвою соемрtіо. Здійснення цього акту було необхідно для того, щоб статевий зв’язок був визнаний законним шлюбом (Justae nuptiae) і щоб чоловік одержав владу над дружиною і дітьми. Таким чином, якщо купівля дружин з її наступними видозмінами була способом здійснення шлюбу, властивим усім народам, що стояли на відомому ступені розвитку, і тому таким, що відноситься до розряду правовідносин jus gentium, то соеmptiо було способом чисто римським (juris civilis Rоmanorum), на що і вказує Гай.
Надзвичайно цікаве питання про те, чи припинилася дійсна купівля-продаж у римлян раніше, ніж в інших народів, сусідніх з Римом, не може бути вирішене через брак історичних відомостей про правові погляди цих сусідів Риму. Але можна припускати з достатньою ймовірністю, що Рим випередив у цьому відношенні своїх сусідів як і узагалі випередив їх у розвитку правосвідомості. Це припущення підтверджується досить ясно Геллієм стосовно sponsalia (Gellius, Nоstеs Аtticaе IV. 4). Геллій говорить, що sponsalia у Лаціумі мали силу зобов'язального договору, забезпеченого, подібно договорам узагалі, позовом і що такий характер sponsalia втратили лише з часу дарування Лаціуму права повного римського громадянства. Отже, у Римі цей договір давно не мав вже обов’язкового характеру, чи краще сказати, втратив подібний характер саме незабаром після знищення дійсної купівлі дружин, правовим титулом якої він був. Первісне значення спонзалій утримувалося в Ла-ціумі довше, ніж у Римі‚ звідси можна вивести, що купівля дружин, що відбувалася колись у формі спонзалій, практикувалася в Лаціумі і після того, як вийшла вже з уживання в народу римського. Всередині держави на зміну купівлі дружин виступила соеmptiо‚ але вона була, як сказано вище, формою національно-римською і тому була недоступна для перегринів. Римлянин для здійснення шлюбу і набуття влади над дружиною (manus) міг зробити чи соnfаrrеаtio, чи соеmptiо. Але ні те, ні інше не було доступне іноземцям. Перше було недоступне за підставами релігійними, друге — за підставами політичними, що впливали і на приватні правовідносини (на сарut приватної особи), тому що іноземець у той час (при пануванні juris civilis) у Римі не вважався правоздатним і не міг робити юридичних угод, тим більше таких формальних, як соеmptiо, що вимагало присутності свідків і libripens’a. Шлюб з перегринами був у цей час у великому обігу в римлян, і тому була потрібна яка-небудь форма для нього і для встановлення влади над дружиною. Становище дружини в римській сім’ї, як сказано трохи вище‚ видозмінилося, але більше de fakto, аніж de jure; de jure дружина продовжувала перебувати під суворою владою чоловіка. Патріархальний побут з його всеосяжною владою і суворим підпорядкуванням був закріплений у Римі визначеннями права і тому зберігався довше, ніж в інших народів. З іншої сторони римляни досить рано прийшли до відокремлення релігії і моралі від права, і тому в них рано вже послабла взаємодія між цими силами. Унаслідок цього дружина, насправді вже не купована, підпадала, однак, de jure під сувору владу чоловіка, тому що вважалася як би купленою, раз було зроблено соеmptio‚ але безмежна раніше влада чоловіка була вже обмежена, і дружина займала те ж положення, що і дочка (filiae loco), а рабою вже не вважалася. Схильність римлян до консерватизму в правовой сфері обумовлювала завзяту сталість і прихильність їх до збереження форм юридичного буття, що існували. Унаслідок цього соеmptio з усіма його труднощами для дружини продовжувало існувати у римлян, не дивлячись на фактичну і почасти юридичну видозміну внутрішнього побуту сім’ї в розумінні пом’якшення положення дружини. За таких обставин вищевказана потреба у будь-якій формі для шлюбу римлянина з перегрінкою була особливо настійною. Для набуття влади над дружиною, що складало ще суттєву ознаку шлюбу, необхідна була форма, яка зовнішньо вказувала на підпорядкування дружини. Ми вважаємо, що такою формою став usus – форма виникнення шлюбу в силу закінчення річної давнини співжиття чи, точніше, давнини володіння дружиною457. Usus є поняття, аналогічне usupatio — давнини набувальної стосовно речей і створеного по типу цього останньо-го458. Він відносився до соemptio так, як usucapio відносилося до еmptio vendi-tio чи до його прототипу до mancipatio. Він з’явився ще в той час, коли на дружину дивилися, принаймні de jure, як на річ, якою можна було володіти, чи як на свою власність459. Процес його утворення почався, імовірно, задовго ще до ХП таблиць, але встановлення і утвердження терміну, очевидно, відбулося або в ХП таблицях, або незадовго до них. Децемвіри ж визнали за необхідне внести до своїх законів положення про можливість перерви цієї давнини (usrраtio)460. Ми вважаємо, що утворення і розвиток поняття про давнішнє придбання дружини йшло паралельно з розвитком давнішнього придбання речей чи лише небагато відставало від нього. За допомогою цього давнішнього володіння римлянин привласнював собі владу над дружиною — перегрінкою‚ підводячи в такий спосіб ненормальний, з погляду його співгромадян, шлюб sine manu під загальну норму шлюбів сum mаnu. Ось випадок і‚ спочатку, можливо, єдиний‚ де для укладення суворого римського шлюбу знадобилася нова форма, додаткова до двох вже існуючих461. Можливо, втім, припустити, що usus застосовувався і для шлюбів між римлянами, саме у вигляді додаткової форми при незастосованості по чому-небудь однією з основних форм чи у випадку істотного недоліку в актах конфарреації чи коемпції462.
Таким чином, шлюб per usum ми вважаємо таким, що з’явився пізніше двох перших форм шлюбу сum mаnu і саме у видах доповнення і підведення під загальне правило випадків, що відхиляються. Несправедливо тому cтверджує Rossbach (ibit. р. 158), що usus був створений для переходу від суворого шлюбу (сum mаnu) до вільного шлюбу (sine mаnu). Введення його мало на меті не послаблення і тим більше не знищення старого ладу шлюбних відносин, а, навпаки, підтримку його і примирення з ним усіх випадків, що відхиляються. З іншого боку, не можна погодитися з поглядом тих вчених, що usus XII таблиць приводять у зв’язок з найдавнішим допатріархальним ладом матримоніальних відносин. Так, говорять463‚ що походження шлюбу per usum треба шукати в далекій давнині, в епоху першої стадії розвитку шлюбних відносин. Під час первісного гетеризму стали з'являтися мало по малу окремі випадки індивідуального шлюбу спершу за допомогою захоплення жінок на війні, а потім за допомогою купівлі дружин. Зрозуміло, той, хто відвойовував чи купував жінку, дорожив нею, як своєю власністю‚ але спочатку він не був унебезпечений у цій власності, тому що найсильніший завжди міг відняти дружину в найслабшого. Однак, згодом і вигоди людини, що придбала дружину, так само як і співчуття інших людей, викликане тим же спонуканням, змусили людей оберігати більш-менш тривале володіння чи користування (usus) однією жінкою. Такий звичай відбувався паралельно з розвитком права власності індивідуальної і привів до того, що «usus зробився окремим способом укладення шлюбу поряд з іншими шлюбними формами, соnfаrrеаtio і соеmptio». Не погоджуючись з висловленим у наведених словах поглядом зауважимо, насамперед, що якби usus відбувся таким чином, то він припинився б з часу утвердження купівлі дружин. Автор наведеної думки, щоправда, говорить, що той, хто захопив на війні чи купив дружину, спочатку не був убезпечений у своєму праві, і тільки шляхом давнини закріпилася за ним власність на жінку. Але якщо так було в первинні часи, то з подальшим розвитком повинен був зміцнитися і дійсно зміцнився протилежний погляд про безумовну приналежність захопленої чи купленої речі. Римляни в стародавні часи, як відомо, вважали невід’ємною власністю те, що було захоплено у ворога, і цей спосіб набуття права на речі послужив у них прототипом для придбання власності й у мирний час — для акту mancipatio, сутність якого полягала в заяві з боку того, хто здобуває, про самовладне захоплення речі. Таким чином варто визнати, що здобич, mancipatio і його приватний вид — соеmptio встановлювали право невід’ємної приватної власності. При цьому стані справ usus, як спосіб закріплення придбання, повинен був втратити своє значення, і не ясно, як обставини могли б викликати продовження його існування. Таким чином‚ між usus первісного часу і usus часів історичних, на нашу думку, не можна установити спадкоємного зв’язку‚ унаслідок чого ми і визнаємо, що останній є явище нове. Не можна далі бачити підтвердження думки про виникнення usus у допатріархальний період і за тих обставин, в яких він припинився, за словами Гая464‚ раніше інших форм шлюбу cum manu. Таке припинення його буде цілком зрозуміле, якщо визнати‚ що usus був формою додатковою, створеною для підведення під загальну норму випадків, що прямо їй не підкоряються. Коли шлюб і manus розділилися і confarreatio, і usus стали формами придбання manus, а шлюб існував незалежно від них, тоді знищилося прагнення до здійснення шлюбів неодмінно cum manu і тому утратив своє значення usus. З тих пір ті, що бажали здійснити шлюб cum manu могли зупинитися на одній із двох основних форм: confarreatio і соеmptio, а ті, хто не міг цього зробити, залишалися у вільному (те ж законному) шлюбі. Отже, usus припинив своє існування раніше інших форм строгого шлюбу через непотрібність. Накінець, якщо визнати usus залишком гетеризму, то можна було б очікувати, що він утратить своє значення з появою більш досконалих форм патріахального шлюбу — confarreatio і соеmptio. Але цього не сталося, тому що ще Гай згадує про usus, як про форму шлюбу, хоча вже в його час він не практикувався. Проти зв’язку usus XII таблиць з гетеризмом говорить, далі, невідповідність первісного порядку речей з патріархальним ладом. Хіба патріархальний побут міг терпіти, щоб в основний його інститут — сім’ю — вносилося коливання внаслідок переживань з часів попереднього гетеризму? Патріархальний лад не міг визнати свободи розлучення з боку жінки і тим більше не міг визнати можливості безладних статевих зносин протягом першого року при usus, що стверджують ті, хто дотримується протилежного погляду на цю форму шлюбу. Усі ці незгодні з загальним напрямком явища повинні були знищитися слідом за установлюванням патріархальної сім’ї. Патріархальний шлюб cum manu став відтоді єдиною формою шлюбу, і усі жінки були під владою батьків чи чоловіків‚ як же допустити при цьому патріархальну свободу для жінки в перший рік шлюбу реr usum? Нарешті, указують ще на історичне співвідношення шлюбних форм і звідси роблять висновок, що usus була формою більш ранньою: «всі класичні письменники, говорять‚ дивилися на usus, як на одну з найбільш ранніх форм, тому що одноголосно ведуть мову про неї перш, ніж про confarreatio і соеmptio». Але нам здається, що одне лише розміщення цих форм при їх перерахуванні (наприклад у Гая) не може дати підстави для будь-якого висновку.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72
