Дуже важливою в цьому відношенні є «Антропологія» — підсумкова робота мислителя, для якого головне питання філософії звучало інакше, ніж ми звикли,— «Що таке людина?» Людина — творець культури, а «культура починається з приватної особи»23 .
Ф. Гегель не забував про людину, але центр ваги інтересів великого діалектика лежав у сфері суспільства. З двох його праць — «Філософія релігії»24 і «Філософія права»25 — демонструємо два найбільш характерні фрагменти. Як завжди, Гегель критикує своїх попередників. Розглядаючи проблему шлюбу, він відкидає примітивне тлумачення його тільки як статевих стосунків, недостатній погляд на шлюб і як на договірне відношення, і навіть взаємне кохання не вичерпує поняття шлюбу. Шлюб, за Гегелем, «правова, моральна любов». Таке визначення виключає усе випадкове, суб’єктивне, допомагає побачити в сім’ї органічний осередок органічного цілого‚ яким є суспільство.
К. Маркс (1818—1883 р.р.): «Відношення чоловіка до жінки є найприродніше відношення людини до людини». У «Економіко-філософських рукописах 1844 року» показав фатальний характер відокремлення одне від одного чоловіка і жінки, чоловіка і дружини, яке принесло із собою панування приватної власності. Навіть комунізм у своїй грубій, казарменій формі здатний лише підсилити це відчуження, тому що «цей комунізм, що заперечує всюди особистість людини, є лише послідовне вираження приватної власності, яка є цим запереченням» 26.
Перетворення шлюбу і сім’ї, підкреслювали К. Маркс і Ф. Энгельс (1820—1895 рр.) здійсниться тільки тоді, коли жінка перестане бути простим знаряддям виробництва. Для нашого суспільства це його положення зберігає своє значення і донині, хоча, природно проблема гармонізації сім’ї не обмежується лише аналізом місця жінки у виробництві.
О. І. Герцен (1812—1870 р.р.): «Любов’ю життя захоплюється собою...»‚ засуджує уявлення соціалістів-утопістів, що жадають зруйнувати традиційну сім’ю. Навпаки, він високо оцінює згуртованість і моральний потенціал селянської російської сім’ї, вважаючи, що вона може служити прикладом для Європи. Описуючи правовий статус селянської російської сім’ї‚ він звертається до поміщиків‚ говорячи‚ що вони не залишають йому навіть останнього притулку, де він ще почуває себе людиною, де він любить і не боїться; ви говорите: «Його громада — не громада, його сімейство — не сімейство, його дружина — не дружина: перш ніж йому, вона належить поміщику; його діти — не його діти; хто знає, хто їхній батько?» 27.
Але для більшої ясності відокремимо норму від зловживань, права від злочинів. Jus primae noctis (лат — право першої ночі) ніколи не існувало в Росії. Поміщик не може законно вимагати порушення подружньої вірності. Якби закон виконувався в Росії, зґвалтування кріпосної жінки каралося б точно так само, як ніби вона була вільна, тобто каторжною роботою чи засланням до Сибіру з позбавленням усіх прав. Такий закон. Звернемося до фактів.
Половина з поміщиків, яких вбивають їхні ж кріпаки (за статистичними даними їх число сягає від шістдесятьох до сімдесятьох на рік), гине внаслідок своїх еротичних подвигів. Процеси з таких приводів поодинокі; селянин знає, що суди не зважать на його скаргу; але в нього є сокира; він нею володіє майстерно і знає це теж...28
Д. І. Писарєв (1840—1868 рр.): «Чоловіка життя вертить і коливає крутіше, але жінку воно давить сильніше». У статті «Жіночі типи в романах і повістях Писемського, Тургенєва і Гончарова»29 він ремствує на те, що найпростіші відносини дотепер установитися не можуть: чоловік і жінка заважають один одному жити, найрізноманітнішими і витонченими засобами вони отруюють один одному життя. Писарєв пояснює таке положення відсутністю виховання: немає періодичних журналів. Він відзначає невміння російських матерів виховувати дітей через відсутність елементарних педагогічних знань, порожнє кокетство дівчат. Усе це пов’язане, вважає Писарєв, з умовами російської дійсності, з відсутністю у жінок рівних прав. Особистість чоловіка складеться так чи інакше, а в жінки і цього не буває. Що потрібно зробити для звільнення жінок? Насамперед необхідно викликати її на роздуми і критику, необхідно створити умови для її самостійності, розвинути в ній сили для протесту і боротьби. У цьому — задатки майбутньої плідної велелюбної діяльності.
Щоб жити на самоті, треба бути твариною або богом, говорить Арістотель. Не вистачає третього випадку: треба бути і тим і іншим — філософом 30.
У такий спосіб перейдемо від філолофсько-правових поглядів на проблему до огляду літератури, автори якої були і є юристами і свого часу займалися вивченням правового становища заміжньої жінки в різний час і в різних країнах.
Так у працях Ф. Енгельса 31, Ю. Ліперта 32, Л. Моргана 33, М. Поворинського34 широко розкрите положення заміжньої жінки в доісторичній сім’ї. Автори подали величезний фактичний матеріал. Велика заслуга їхня полягає в тому, що вони відкрили і відновили в головних рисах цю доісторичну основу нашої писаної історії й у родових зв’язках північноамериканських індіанців знайшли ключ до найважливіших, досі нерозв’язаних загадок стародавньої грецької, римської і німецької історії. Твір Л. Моргана — праця не одного дня. Близько сорока років працював він над своїм матеріалом, поки не опанував ним цілком. Але зате і книга його — один з небагатьох творів нашого часу, що складають епоху.
У своїх дослідженнях М. Владимирський-Буданов35, В. Сергеєвич36, Г. Терещенко37, В. Шульгін 38, А. Смирнов39, Ф. Леонтович40‚ досліджують еволюцію способа укладення шлюбу‚ стверджуючи, що вираз літописця: «бісовські ігрища», указує, звичайно, на язичеські релігійні свята‚ які з цим пов’язані. Оскільки викрадення дівиць на релігійних торжествах носило у наших предків, з плином часу, характер звичайний, то, зрозуміло, викрадання втратило багато у своїй реальності і первісній простоті. Вираження літописця: «с нею-же кто совещашеся», указує, що викрадання припускало згоду нареченої, і отже, не мало характеру дійсного насильства; воно було, вірніше, удаваним викраденням, чи втечею нареченої від батьків за допомогою нареченого. Автори визнають однак, що якщо навіть визнати, що викрадання мало характер удаваного викрадення, проте його існування вказує, що спочатку воно було в наших предків дійсним викраданням.
В історико-правовій науці немає єдиної думки по питанню про те, хто приводив наречену в будинок нареченого — посланці нареченого чи родичі нареченої. Більшість таких дослідників‚ як К. Неволін41, І. Бєляєв42, К. Кавелин43, В.Спасович44, А. Добряков45, К. Алексєєв46, С. Шпилевський47, А. Савельєв48 стверджують, що саме родичі нареченої приводили її в будинок нареченого і приносили придане, хоча заради справедливості слід відзначити дослідника А. Смирнова49, який відстоює свою точку зору: «Приведення нареченої в будинок нареченого є насамперед справа родичів нареченого, а також самого нареченого».
Питання про те, чи існувала взагалі у російських слов’ян купівля нареченої, спірне. Одні дослідники припускають можливість існування у древніх слов’ян купівлі нареченої, припускають що шлюб розглядався як майнова угода і що мова йде про найдавнішу форму шлюбу — продаж дружин їхніми родичами чоловікам — це М. Карамзин50, М. Погодін51, Д. Васильєв52, І. Оршанський53. Такі вчені як Б. Краніхфельд54, С. Соловйов55, М. Бестужев – Рюмін56 стверджували, що мова йде не про дійсну плату за наречену, а лише про обряд, пережиток плати, обдарування.
В. Загорський57 і К. Орович58 у своїх працях відзначають вплив Візантії на складання на Русі збірників, що принижують особистість жінки. Мораль того часу вимагала від «добрих людей» упокорювати дружину‚ дивлячись на провину і по-людські, тобто без заподіяння їй каліцтва. «А у випадку великої провини, і за непослух і нехтування зняти сорочку, так батогом чемненько, за руки тримаючи, і на провину дивлячись».
Англійські дослідники К. Мен59‚ і С. Данге60 не розрізняють існування у стародавньому індуському праві вільного і невільного шлюбу, як двох зовсім самостійних правових інститутів. Разом з тим у вільному шлюбі не тільки жінка була незалежна від чоловіка в майновому відношенні, але вона була і більш повноправна в особистому відношенні, тому що мала захист своєї особистості з боку колишньої сім’ї. Це стверджують такі дослідники як Й. Унгер61 і П. Жид62.
Дослідник Н. Переферкович63 підкреслює, що в давньоєврейському праві говориться, що жінка здобувалася або силою, зброєю, або куплею, або просто фактичним оволодінням.
Дослідники Б. Фрезе64, М. Матьє65 показують, що в Єгипті не лише колишня сім’я дружини, але і сама дружина були стороною в юридичній шлюбній угоді. Таким чином, сама жінка брала безпосередню участь у виробленні позитивного права, який регулював її особисте і майнове положення в сім’ї чоловіка.
Оцінюючи історико-культурне значення французького цивільного кодексу, П. Карасевич66 Ж. Сорель67 пишуть, що після епохи рецепції римського права це єдиний відомий нам приклад такого широкого запозичення законів одного народу в інших народів. Ми маємо право відчувати у свідомості цього деяку гордість і вбачати в цьому визнання освячення того інтелектуального верховенства, яким користувалася Франція в ХVII і ХVIII століттях.
Фундаментально і дуже детально про цивільне укладення німецької імперії 1896 року писав Г. Шершеневич68. У своїй праці він велику увагу приділив правовому становищу заміжньої жінки.
У літературі питання про майнові відносини подружжя спірне. Такі дослідники, як К. Неволін69‚ К. Побєдоносцев70 стверджують, що роздільність майна у Росії була споконвічною. Інші дослідники, — В. Сергеєвич71, М. Владимирський-Буданов72, дотримуються протилежної точки зору.
Немає єдності серед вчених і в питанні причин виникнення в російському праві роздільності майна подружжя. Д. Мейєр73 дотримується думки про виникнення роздільності майна завдяки діяльності імператриць і їхній жіночо-фільскій політиці. Хоча І. Оршанський не погоджуючись з таким аргументом, пише: «З часів Петра законодавство йде в цьому відношенні в одному напрямку незалежно від особистості того чи іншого монарха»74.
Дослідник Р. Латкін75 питання про походження майнової волі обходить мовчанням, а Г. Шершеневич76 посилається на Д. Мейєра та І. Оршанського. У дослідників К. Неволіна і К. Победоносцева цього питання навіть не могло і виникнути, тому що, на їхню думку роздільність майна подружжя є споконвічною і постійно діючою основою російського права 77.
Дослідник В. Загорський у своєму курсі сімейного права не погоджується з тим, що система майнової роздільності могла бути виведена з історії як цілий інститут: «Не можна вважати систему роздільності майна подружжя підтвердженою всім ходом нашої історії»78.
У своїй монографії В. Сінайський79 дав розгорнуту картину майнового становища заміжньої жінки, докладно зупинившись на способах укладення шлюбу за законами Ману, а також на проекті цивільного укладення Російської імперії 1814 року.
У різних аспектах правове становище заміжньої жінки досліджували такі вчені, як Д. Азаревич80‚ Й. Бахофен81‚ Г. Бертгольд82‚ Д. Васильєв83‚ О. Гойх-барг84‚ Г. Ільїн 85‚ О. Загоровський86‚ Л. Казанцев87‚ К. Кавелін88‚ О. Куні-цин89‚ О. Любавський90‚ М. Матьє91‚ В. Нікольський92‚ А. Пестрежицький 93 та ін.
Тією чи іншою мірою дану проблему досліджували і наші сучасники. Оскільки вони не мали на меті досліджувати саме проблему правового становища заміжньої жінки — перед ними стояло інше завдання, а обійти цю тему вони не могли, то і мови, про глибину дослідження правового становища заміжньої жінки, бути не може. Це такі вчені як, П. Галанза94, К. Федоров95, З. Черниловський96, О. Жидков і Н. Крашенинникова97, О. Омельченко98, К. Батир99, О. Шевченко100, М. Чельцов-Бебутов101‚ Б. Тищик102, П. Музиченко103‚ Є. Харитонов104‚ колектив авторів‚ які працювали над історією держави і права України: Я. Тацій‚ О. Святоцький‚ В. Гончаренко‚ О. Копиленко‚ М. Страхов‚ А. Рогожин‚ В. Румянцев‚ І. Сафронова‚ Л. Зайцев‚ В. Єрмалаєв‚ Б. Тищик‚ В. Кульчицький‚ О. Ярмиш‚ М. Панов.105. Перераховані вище автори підручників — провідні вчені в галузі держави і права зарубіжних країн — докладно розглядають історичні процеси розвитку складної системи державних і юридичних установ стародавнього, середньовічного, нового і новітнього світу.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72
