– при вдосконаленні чинного законодавства, що визначає правовий статус Національного банку України, банківських установ та режим проведення банківських операцій, а також визначає питання відповідальності посадових осіб банківських установ за порушення банківського законодавства, в тому числі розголошення банківської таємниці;
– для вдосконалення нормотворчої роботи Національного банку України, що базується на нормах Конституції України;
– у навчальному процесі при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з курсів „Фінансове право” та „ Банківське право”, під час викладання даних дисциплін;
– для підготовки й вдосконалення методичного матеріалу зі спецкурсів „Проблеми правового статусу кредитних установ”, „Банківське законодавство”.
Положення дисертації можуть слугувати для подальшого наукового дослідження фінансових, адміністративних, цивільних, господарських, банківських правовідносин, правового статусу учасників відносин у сфері банківської діяльності.
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає також у тому, що теоретичні положення та висновки, які становлять наукову новизну роботи, представлені автором у конкретних рекомендаціях і пропозиціях щодо вдосконалення роботи Національного банку України та Ради Національного банку України на основі внесення відповідних змін і доповнень у нормативні акти, що визначають їх правовий статус. Деякі висновки й пропозиції автора знайшли відображення у Положенні про Апарат Ради Національного банку України. Ряд пропозицій здобувача були враховані при підготовці наукових висновків по законопроектах із фінансової та банківської діяльності та висвноках щодо стану чинного законодавства під час роботи автора консультантом Комітету з питань фінансів та банківської діяльності Верховної Ради України протягом 2000 – 2002 рр. та Комітету з питань правової політики, консультантом якого автор є з 2002 р.
Положеня й висновки науково-теоретичного досліження знайшли свого закріплення також під час роботи здобувача Головним консультатном Інституту законодавства Верховної Ради України.
Ряд висновків й узагальнень автора були реалізовані у конституційному поданні Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 7,8 Закону України „Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України”, розглянутому Конституційним Судом України 10 жовтня 2001 року.
Ряд положень, отриманих як результат дисертаційного дослдіження, отримали практичного впровадження у звітах 2001, 2002 років за результатами науково-дослідницької роботи, проводеної автором у Центрі дослдіжень проблем прав людини при юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Положення, доведені автором в результаті проведення наукового дослідження, знайшли своєї практичної реалізації при написанні дисертантом навчального посбінику з курсу “Фінансове право” (24,8 д.а., 2003 р.).
Результати дисертаційного дослідження використовуються при читанні лекцій з курсу „Фінансове право” та спецкурсів „Проблеми правового статусу кредитних установ”, „Банківське законодавство”, „Правові засади формування й функціонування кредитно-фінансових установ”, „Податкове право” у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка; підготовці навчально-методичних матеріалів із зазначених курсів для студентів юридичного факультету.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідження, виконаним автором особисто. Особистий внесок автора полягає у комплексному дослідженні особливостей формування та функціонування банківської ситеми України; науковому обгрунтуванні правових засад організацїі діяльності її складових елементів, в першу чергу, Національного банку України, визначенню місця та ролі банківскього нагляду для забезпечення стабільності банківської системи країни в цілому та захисту інтересів її клієнтів; визначенні напрямів реформуання законодавства у сфері банківскьої діяльності. У процесі роботи використовувалися законодавчі та інші нормативно-правові акти органів державної влади України, в тому числі Національного банку України, міжнародно-правові документи, законодавство інших держав.
Апробація результатів дисертації. Результати проведеного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де, безпосередньо, й була виконана дисертація. Окремі положення дисертації доповідались автором на Міжнародній науково-практичній конференції „Правове регулювання державних доходів та видатків” (вересень 1998 р., м. Полтава); Науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і адміністративна реформа в Україні” Інституту законодавства Верховної Ради України (лютий 1999 р., м. Київ), Науково-практичній конференції „Податкова політика в Україні та її нормативно-правове забезпечення” (грудень 2000 р., м. Ірпінь), Всеукраїнській науковій конференції „Сутність, цілі та засоби права” (травень 2001 р., м. Чернівці), Науково-практичній конференції „Бюджетно-податкова політика в Україні (проблеми та перспективи розвитку)” (грудень 2001 р., м. Ірпінь), на Міжнародному науково-практичному семінарі „Проблеми нормативно-правового забезпечення бюджетно-податкової політики держави” (листопад 2002 р., м. Ірпінь); на ІХ Регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (лютий 2003 р., м. Львів); на Міжнародній науково-практичній конференції „Фінансовий механізм та його правове регулювання” (квітень 2003 р., м. Саратов); на Міжнародній науково-практичній конференції за участю Верховної ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Світового банку „Україна. Фінансовий сектор: нова стратегія реформ” (червень 2001 р., м. Київ); на науково-практичних семінарах під егідою Національного банку України, Комітету з фінансів та банківської діяльності Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та Світового банку: „Банківське законодавство та його роль у стабілізації та розвитку економіки” (лютий 1999 р., м. Київ); „Нормативно-правове регулювання банківського кредитування та реалізація принципу рівності прав боржника та кредитора” (березень 2001 р., м. Київ), „Монетарна політика НБУ” (квітень 2002 р., м. Київ) та ін.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано дві одноосібних монографії загальним обсягом 17,06 д.а.; 20 статей у наукових фахових виданнях загальним обсягом 10 д.а. Окремі висновки, пропозиції та рекомендації викладено у навчальних посібниках: „Фінансове право” (2003 р.) (24,8 д.а.), „Фінансове право” (1998 р.) (у співавторстві – одноособово автором 1 д.а.); Науково-практичному коментарі до Бюджетного кодексу України (2003 р.) (у співавторстві, особово автором – 1 д.а.). Окремі висновки, пропозиції та рекомендації викладено в статтях, надрукованих у наукових журналах, матеріалах і тезах конференцій. Матеріали дослідження використані при підготовці Банківсько-фінансово-правового словника-довідника (1998 р.) (у співвавторстві, одноособово автором – 0,5 д.а.), Популярної юридичної енциклопедії (2002 р.) (у співавторстві, одноособово автором – 1 д.а.).
Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, які поділені на 12 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (830 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 482 сторінки, з них основного тексту – 414 сторінок.
Розділ 1. Науково-теоретичні засади правового регулювання відносин у сфері банківської діяльності
1.1 Складна правова природа банківської діяльності
Наукові дослідження в сфері фінансів мають тривалу історію, і більшість теоретиків вважає початком економічної науки працю Адама Сміта “Дослідження про природу та причини багатства народу”, яка була опублікована у 1776 р. З того часу фінанси поступово зайняли провідне місце в дослідженнях представників різних галузей науки. Зокрема, в 1990 і 1997 роках лауреатами Нобелівської премії з економіки стали вчені, нагороджені нею за видатний науковий внесок у розвиток теорії і практики фінансів.
Фінансова система ототожнює сукупність ринків та інших інститутів, які використовуються для укладення фінансових угод, обміну активами та ризиками. Ця система включає в себе ринки акцій, облігацій та інших фінансових інструментів, фінансових посередників (таких як банки, страхові компанії), фірми, що пропонують фінансові послуги (фінансові та інвестиційні компанії, трасти, довірчі товариства), та органи, що регулюють діяльність усіх цих установ.
В свою чергу, банки є одними з найстаріших і найбільших за активами фінансових посередників. Вважається, що перші банки виросли з контор мінял і з’явилися в епоху Відродження в італійських містах.[1] Основна функція банків полягала у наданні механізму платежів для здійснення розрахунків та клірингових операцій, що сприяло розвиткові торгівлі товарами й послугами, яка переживала в той час період бурхливого розвитку. Саме поняття „банк” походить від італійського „banka” (в перекладі „лава”), оскільки міняли обмінювали гроші, сидячи на лавах.[2] Вони приймали грошові вклади у купців та спеціалізувалися на обміні грошей різних міст та країн. З часом міняли почали використовувати такі вклади, а також власні грошові кошти для видачі позичок і отримання відсотків, що призвело до перетворення мінял у банкірів
Однак існує думка, що банки є значно старішими. Так, один з відомих науковців у сфері банківської діяльності професор Жан Матук, досліджуючи історію виникнення банків, відзначає, що банківські та біржові установи й механізми виникли тоді, коли гроші почали забезпечувати сферу обміну. Пізон і Форміон, геніальні раби, фінансували в Афінах епохи Демосфена “позички на велику авантюру”. Козімо Медичі в широких масштабах використовував купівлю-продаж платіжних документів, банк у сучасному розумінні цього слова, отримуючи вклади та надаючи позики сильним світу цього на території Європи, подібно Жаку Керу в часи Жанни Д’Арк. [3] Н.І. Тургенєв у своїй праці, присвяченій дослідженню теорії податків, датував виникнення установ під назвою „банки” 1407 р. – в Генуї та 1582 р. – у Венеції. Пізніше – в 1609 р. в Амстердамі, а в 1619 р. в Гамбурзі були засновані ощадні банки.[4] Однак лише в ХІХ ст., з розвитком капіталізму, банк і біржа в сучасному розумінні набули справжнього розвитку. Вони дійсно стали інститутами, необхідними для виробництва вартості та її обігу, для накопичення капіталу, а також для його розподілу між секторами економіки та підприємствами. Саме за допомогою банків заощадження почали перетворюватися в капітал. У ХІХ ст. фінансово-банківські установи поступово отримали нового змісту, зайнявши нове місце в суспільстві та економіці.[5]
Слід відзначити наявність різних підходів у визначенні терміна „банк” романо-германською (континентальною) та англосаксонською системами права.[6] Національні законодавства країн, що відносяться до континентальної системи права, підтримують загальний підхід у визначенні банківської установи через сукупність здійснюваних нею функцій. Як правило, під банком розуміють кредитну організацію, яка має виключне право здійснювати в сукупності такі банківські операції: залучення у вклади грошових коштів; розміщення зазначених коштів від свого імені, за свій рахунок і на власний ризик, на умовах зворотності, платності, строковості; відкриття та обслуговування банківських рахунків й здійснення розрахунків.[7] Банківські установи, на відміну від так званих “негрошових” кредитних установ, постійно створюють фінансові активи та керують їх переміщенням.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 96, 97