У світовій банківській практиці найбільш незалежними вважаються центральні банки Німеччини та Швейцарії. Законодавством цих держав не надається право державі на втручання в грошову політику центрального банку. Німецький федеральний банк зобов'язаний у відповідності з його завданнями підтримувати загальну економічну політику уряду. Він не підпорядковується при виконанні своїх обов'язків, встановлених законом, Федеральному Уряду. Німецький федеральний банк ставить за основну мету своєї політики захист стабільності німецької марки і боротьбу з інфляцією. Відповідно до закону про Німецький федеральний банк від 1957 р. ця мета є складовою фундаменту його автономії. Конрад Аденауер говорив, розкриваючи позицію уряду щодо незалежності центрального банку: “Незалежність центрального банку не завжди зручна, але це вельми заспокоює”.[388]
Незалежність центрального банку слід розглядати як запоруку соціальної стабільності, нормального розвитку суспільства, міцного конституційного ладу тощо. Як зазначив Ю.В. Килимник, автономний статус центрального банку є фактором сили країни, а не навпаки.[389]
Зокрема, у відповідності зі ст. 108 Договору про Євпроейське співтовариство Європейський центральний банк є незалежним. Його незалженість складається з п`яти компонентів: 1) цільова автономія; 2) фукнціональна автономія; 3) інституційно-фінансова автономія; 4) особиста автономія; 5) юридична автономія. Основна мета діяльності ЄЦБ – підтримка стабільності цін, тобто боротьба з інфляцією.[390]
Індикатором могутньої економіки і сильних грошей є стан платіжного балансу країни та її місце в світові торгівлі, що випливає зі стану світового розподілу праці. В Маастріхті прийнято жорсткі умови для вступу в зону єдиної валюти: дефіцит бюджету має бути не більше як 3% ВВП, публічний державний борг (внутрішній та зовнішній) – не більше як 60% ВВП.[391] Відповідно до Маастріхтських угод європейські держави – члени Європейського Союзу зобов`язані привести свої закони про центробанки до єдиного знаменника: “центральні банки повинні бути виведені з-під контролю виконавчої влади”. Першою це зробила Франція. Україна, яка стала 37-м членом Ради Європи, також повинна розробляти свої закони так, щоб вони були сумісні з принципами Угоди про створення Європейського Союзу, оскільки зв`язки України з ЄС ставатимуть все тіснішими.
Існує ряд критеріїв, на підставі яких можна говорити про ступінь незалежності центрального банку держави: статутні положення, інституційні та політичні особливості центральних банків, в тому числі спосіб призначення або усунення Правління та Голови банку, розміри його власності та непорушність рішень банку іншими структурами уряду. Вважається, що ступінь незалежності банків Італії, Франції, Великобританії значно нижча, ніж банків ФРН, Швейцарії, Японії та США.[392]
У США Федеральна резервна система, яка уособлює в собі виконання функцій центробанку, складається з декількох підрозділів, через діяльність яких і втілюється проведення грошово-кредитної політики в країні.[393] ФРС являє собою автономну структуру федерального уряду США, яка є цілковито незалежною від будь-якого політичного впливу або впливу з боку урядових органів. Вона звітує про свою діяльність перед Конгресом, однак в той же час перебуває поза будь-яким прямим контролем з боку виконавчої влади. Члени Ради Управителів федерального резерву призначаються на 14 років, на протязі яких не можуть бути усунутими зі своїх посад. Однак цей строк є граничним, і повторно вони також не можуть бути призначеними. Рада управителів забезпечує формування грошово-кредитної політики, контролює та регулює діяльність банків – членів ФРС, видає нормативні акти. Президент ФРС очолює раду управителів і подає річний звіт Конгресу та двічі на рік інформує про стан економіки та грошової політики.[394]
З економічної точки зору незалежність ФРС пояснюється тим, що свої доходи вона одержує з цінних паперів, якими володіє, і в значно меншому ступені – від надання позичок іншим кредитно-фінансовим установам. Отримання прибутку не є метою діяльності Федеральної резервної системи, більшу частину свого чистого доходу вона передає Міністерству фінансів, тобто не накопичує доходну частину. В той же час завдяки тому, що система не одержує бюджетних асигнувань, вона не підпадає під контроль Конгресу, який вирішує ці питання.
Окреме місце в системі центральних банків європейських країн займає Бундесбанк, який наділений визначально високою мірою незалежності.[395] Закон про Німецький Федеральний банк зобов`язав його, виконуючи свою задачу, сприяти проведенню загальної економічної політики федерального уряду.[396] Бундесбанк повинен підтримувати загальну економічну політику федерального уряду лише в тій мірі і до тих пір, поки це сумісно із його власною задачею забезпечувати стабільність валюти. До яких пір досягнення мети – забезпечення стабільності національної валюти – сумісно з економічною політикою уряду, Бундесбанк має право визначати на свій розсуд. Прийняття рішень в галузі грошово-кредитної політики здійснюється ним самостійно без будь-якого впливу зі сторони.
Однак незалежність Бундесбанку має певну специфіку. Закон, що гарантує його незалежність, не має конституційного рангу і тому може бути змінений відносною більшістю бундестагу. Крім того, федеральний уряд залишає за собою ряд компетенцій в галузі валютної політики, наприклад щодо прийняття рішення про вступ до системи з фіксованим обмінним курсом або до валютного союзу. Не можна випускати з уваги і те, що Бундесбанк залежить від громадського схвалення своєї грошової політики. Він може провадити політику стабільності всупереч можливому опору партій та уряду лише тоді, коли він може бути впевнений у підтримці населення, для якого стабільна валюта є однією з основоположних умов суспільного існування.[397]
Згідно із тенденцією, що склалася у взаємовідносинах між центральним банком та урядом, вони постійно підтримують тісний плідний зв`язок: Бундесбанк консультує уряд не лише на вимогу останнього, а з будь-яких питань, які він вважає істотними з точки зору валютної та грошово-кредитної політики, а уряд, у свою чергу, бере участь в засіданнях ради Бундесбанку та запрошує його членів до участі в роботі кабінету з питань валютно-політичного характеру. Керівництво в Бундесбанку здійснює рада Центральних банків. Виконавчим органом є Рада директорів, до складу якої входять Президент, віце-президент, 6 членів ради директорів та президенти земельних центральних банків. Президент Бундесбанку та інші члени призначаються Президентом Федерації за поданням федерального уряду. Винятком є президенти центробанків земель, які призначаються за поданням Бундесрату.
Банк Франції, який був створений як акціонерне товариство з капіталом в 30 млн франків 18 січня 1800 р. першим консулом Наполеоном Бонапартом з метою сприяти поновленню економічної діяльності після сильного спаду під час революції, сьогодні також служить прикладом центробанку, що діє на засадах автономії.
Зокрема, прийнятий закон Франції від 4 серпня 1993 р., яким внесені зміни до врегулювання правового статуту центробанку, розглядається як вирішальний момент в історії Банку Франції. Чотири основних статутних положення гарантують Банку його незалежність: 1) Банк Франції перш за все відповідає за визначення та проведення грошово-кредитної політики; 2) законом передбачено, що Банк Франції визначає та проводить грошово-кредитну політику для забезпечення стабільності цін; 3) незалежність Банку доповнюється колегіальністю: Рада з грошово-кредитної політики, включаючи „дев’ять мудреців”, відповідає за визначення грошово-кредитної політики. Індивідуальна незалежність членів цієї вищої інстанції також гарантується положеннями про їх призначення та строки повноважень; 4) для забезпечення повної незалежності при здійсненні завдань Ради з грошово-кредитної політики закон забороняє його членам запитувати або приймати вказівки від Уряду або будь-якої іншої особи.[398]
Банк Франції повинен “виконувати свою місію в рамках загальної економічної політики Уряду”. Це положення не наносить шкоди незалежності грошово-кредитної політики, а навпаки – незалежність більш забезпечена та відповідальність чітко визначена. Прем’єр-міністр та міністр економіки та фінансів можуть приймати участь у засіданнях Ради з грошово-кредитної політики, але без вирішального голосу.
Закон Іспанії “Про автономію Банку Іспанії”, прийнятий у 1994 р. урядом Іспанії, розглядається експертами Світового банку як зразок законодавчого акта, найкраще сумісний із законами Європейського Союзу. Відповідно до норм даного закону, Банк Іспанії є спеціальною інституцією, підпорядкованою уряду в загальних рамках, але він користується повною автономією у сфері монетарної політики для того, щоб краще захищати мету цінової стабільності, визначену в самому законі. Термін “автономія” у назві закону означає: 1) уряд не може мати заборгованості перед Банком Іспанії, оскільки це позбавить банк його ініціативи щодо грошової емісії; 2) Банку Іспанії не дозволяється отримувати прямі інструкції від уряду стосовно проведення банком грошово-кредитної політики; 3) автономія вимагає, щоб термін роботи керуючого банком був відносно довгим і приводи для його звільнення були чітко визначені.
В Латвії для забезпечення незалежності центрального банку, законом затверджено, що Рада банку – його вищий орган. Він обирається строком на 6 років, на протязі якого не може бути відкликаний. Рада банку складається з 8 чоловік. Очолює Раду Керуючий Банку Латвії, який обирається парламентом. Саме Керуючий Банку подає парламенту кандидатури інших членів Ради банку. Члени Ради банку не мають права працювати в будь-якому іншому місці, вони працюються у центральному банку на постійній основі. Іншого контролю над центральним банком не здійснюється. Рада банку обирає правління, яке займається практичною поточною діяльністю. Рада банку має повну бюджету незалежність: вона сама затверджує бюджет центрального банку, рівень заробітку його працівників. Вона впроваджує грошово-кредитну, валютну політику.[399] На думку фахівців, банківська система Латвії досягла вельми високого рівня і може слугувати за зразок для всіх постсоціалістичних країн.
У Російській Федерації Банк Росії в межах наданих йому повноважень є незалежним у своїй діяльності, а федеральні органи державної влади, органи державної влади суб`єктів РФ і органи місцевого самоврядування не мають права втручатися в діяльність Банку Росії щодо реалізації закріплених законом функцій та наданих повноважень (ст. 5 Федерального закону).[400] У випадку втручання в його діяльність Банк Росії інформує про це Державну Думу і Президента РФ. При прийнятті федеральними органами державної влади, органами державної влади суб`єктів РФ та місцевого самоврядування правових актів, що не відповідають, на думку Банку Росії, чинному законодавству та порушують його незалежність, Банк Росії вправі звертатися до судів з вимогою про визнання таких правових актів недійсними (ст. 5 Федерального закону). В той же час, як зазначає Я.А. Гейвандов, головні управління (національні банки) Банку Росії не можуть не враховувати рекомендації місцевих органів влади й управління при прийнятті рішень щодо розподілення та використання централізованих кредитних ресурсів, а також зобов`язані забезпечити взаємодію Банку Росії з органами державної влади суб`єктів РФ й органів місцевого самоврядування, на території яких вони знаходяться. [401]
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 96, 97
