Банківська система, виступаючи ключовою ланкою ринкової економіки країни, здійснює різнобічний вплив на життєдіяльність суспільства в цілому та забезпечує механізм міжгалузевого та міжрегіонального перерозподілу грошового капіталу, а також виступає головною ланкою розрахункового та платіжного механізму господарської системи країни. ЇЇ стабільне функціонування створює оптимальні можливості для стабільного розвитку економіки держави. Головне завдання управління банківською системою полягає в поєднанні дерегулювання та механізмів забезпечення стабільного функціонування банківської системи для подолання системних прорахунків з ефективною системою пруденційного регулювання та нагляду.
Розділ 3. Роль та місце національного банку в організації банківської системи України
3.1 Незалежність центрального банку держави як умова стабільності національної грошової одиниці
Основними факторами, які повинні визначати місце центрального банку (і Національного банку України в тому числі) в економіці держави, повинні бути: а) система діючих законів; б) взаємозв`язок політики центрального банку з економічною програмою уряду; в) принципи взаємодії центрального банку з національною банківською системою; д) ступінь розвитку кредитної системи країни, у взаємодії з якою центральний банк здійснює свій вплив на економіку. Це базові зовнішні фактори, що визначають діяльність центрального банку. Щодо внутрішніх факторів, то науковці до них відносять: розподіл відповідальності в керівництві центрального банку; кадровий склад; організаційну структуру; статус філій.[363]
У країнах із розвиненою ринковою економікою кредитно-фінансову систему очолює центральний банк, який створює сприятливі умови для функціонування цієї системи через забезпечення стабільності валюти та надійності банківського сектора. Україна не є винятком із загальної практики. Зокрема, Законом України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р. було закладено основи класичної дворівневої структури банківської системи, яка включає Національний банк України, що є емісійним центром держави і відповідає за втілення грошово-кредитної політики, та комерційні банки, які є другою складовою банківської системи, і покликані забезпечити банківськими послугами громадян України, народне господарство та підприємницькі структури.
При розробці законодавчого акту, що визначатиме правовий статус центробанку, було визначено ряд пріоритетних напрямків його діяльності. Зокрема, виходячи із статусу незалежного органу та функціональних особливостей правового статусу, центробанк повинен бути єдиним емісійним центром, який як публічна установа держави користується монопольним правом грошової емісії на території держави. Він повинен бути банком держави, який зобов`язується підтримувати загальнодержавні економічні програми, якщо вони не суперечать грошово-кредитній політиці. Він також повинен бути банком банків, тобто виступати кредитором останньої інстанції, який надає банкам і фінансово-кредитним інститутам можливість рефінансування на певних умовах і у випадках тимчасового дефіциту ліквідних коштів. У той же час НБУ повинен залишатися органом банківського нагляду і контролю, який визначає необхідний рівень стандартизації і компетентності в національній кредитно-фінансовій системі.[364] Таким чином, можна говорити про подвійну правову природу центробанку, який, з одного боку, є органом державного управління в сфері банківської діяльності, а з іншого – займається господарською діяльністю.[365]
Міжнародною банківською практикою розроблено і перевірено ряд базових факторів, що становлять умови діяльності центрального банку, до яких відносяться: система чинних законів, ступінь незалежності центрального банку від органів державної виконавчої влади та його взаємодія з банківською системою і кредитними установами країни. Ці чинники вимагали свого закріплення в нормативно-правових актах, що визначали правовий статус НБУ та врегульовували його взаємовідносини з органами державної влади, визначали його місце в системі органів державної влади і створювали реальні правові гарантії незалежності банку при здійсненні його функцій. Зрозуміло, що правовий статус центрального банку та рівень його незалежності від державних органів істотно різняться в країнах із розвиненою та перехідною економіками. Не останню роль відіграє і форма правління в державі. При цьому незалежність центрального банку означає, по-перше, що банк може вільно реалізувати свої функції для забезпечення власних цілей, а по-друге, що його рішення не можуть переглядатися будь-якими іншими структурами влади чи управління.
Основна функція центрального банку держави – це забезпечення стабільності національної грошової одиниці. В Україні така норма закріплена в ст. 99 Конституції України та в Законі України “Про Національний банк України”, в ст. 6 якого відзначається, що відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, – цінової стабільності.
Це основоположне завдання центробанку є визначальним для розуміння його ролі у суспільстві та функціонуванні держави. Всі інші функції повинні виходити із основної мети діяльності центробанку, його повноваження повинні бути спрямовані саме на вирішення цих завдань. „Національний банк повинен регулювати кількість грошей в обігу з тим, щоб підтримувати стабільність цін. І нічого іншого” – як зазначив Ейнарс Репше, керуючий банком Латвії, в Києві в грудні 1998 р.[366] Законодавством Латвії заборонено видавати Центробанком кредити уряду та придбавати державні папери на первинному ринку. Така ж норма міститься в законодавствах більшості розвинених країн. Зокрема в Польщі головна мета діяльності центрального банку закріплена в Конституції - стабілізація валюти та цін. За останні два роки завдяки грошово-кредитній політиці, яку проводить центробанк, рівень інфляції в цій країні знизився з 8% до 2%, і цей рівень центробанк буде намагатися утримати. Голова центробанку Польщі Лешек Бальцерович вважає, що його установа зможе утримати незалежність при виконанні своїх функцій, оскільки це закріплено конституцією, виправдано практикою діяльності, а також є однією з умов входження до ЄС. Тим більше, що політична боротьба в сфері банківської діяльності знята з позицій втручання, оскільки згідно Конституції Польщі центробанк не має права кредитувати уряд.[367]
Центральний банк не повинен турбуватися щодо стану національної економіки – це відноситься до функцій уряду. Він не повинен турбуватися щодо кредитування народного господарства - це функція комерційних банків. Він також не повинен турбуватися про наявність обігових коштів у підприємств – це справа самих підприємств або ж уряду. Уряд має цілий ряд інструментів щодо здійснення реформування економіки: і фіскальну політику, і регіональну політику; він може використовувати кошти державного бюджету, щоб втілювати державну політику.[368] Центробанк цього не повинен робити. Так, у Великобританії для Банку Англії визначено три суттєвих функції його діяльності: 1) підтримка стабільності, цільності і вартості грошей; 2) забезпечення стабільності фінансової системи; 3) підвищення ефективного та конкурентоздатного Британського фінансового сервісу.[369]
Певною мірою випадає із загальноприйнятого закріплення основних завдань центробанку визначення мети діяльності Банку Мексики. Згідно зі ст. 20 закону про Банк Мексики метою його діяльності є забезпечення економіки країни національними коштами. Для реалізації цієї мети він обирає своїм пріоритетом забезпечення купівельної спроможності цих грошей. Цілями Банку також є: забезпечення здорового розвитку фінансової системи і підтримка якісного функціонування платіжної системи. Однак слід зауважити, що центробанк Мексики відповідно до законодавства має право видавати кредити Федеральному уряду та іншим установам й організаціям, а також приймати депозити уряду, фінансових установ країни і зарубіжжя.[370]
Однак слід розуміти, що міцність національної грошової одиниці поряд із економічним фактором багато в чому залежить від морального базису, тобто від наявності довіри громадян країни до своїх грошових знаків, а через них – і до центрального банку як емітенту цих знаків. Зокрема, законодавства Східної та Центральної Європи про банки не обходять проблему фінансування бюджетного дефіциту. Безоплатне або пільгове кредитування бюджетного дефіциту або забороняється взагалі, або різко обмежується та лімітується. Так, в Угорщині встановлено, що центральний банк може (тобто не зобов`язаний) надати кредит державному бюджету на строк понад один рік. На будь-який день року сума кредиту не повинна перевищувати 3 % планових доходів бюджету на поточний рік. Із 1993 р. в законодавство було внесено зміни, які ще більше обмежили можливість отримання кредиту. Ліміт кредиту був зменшений до 2 %, строк – максимум 15 днів у кожному місяці. Процентна ставка підвищена до рівня 100 % від базової ставки центрального банку.[371] Тобто, умови кредитування державного бюджету центральним банком наближені до практики ринкових відносин.
Конституція України визначила головні аспекти діяльності Національного банку як центральної ланки і керівного органу грошово-кредитної і валютної системи країни, закріпивши його автономний статус у структурах влади. Наявність владних повноважень є однією з найважливіших ознак Національного банку України, що свідчить про право центробанку встановлювати формально-обов'язкові правила поведінки і домагатися здійснення їх за допомогою передбачених законами засобів впливу. Національний банк України є центром банківської системи і виступає одночасно в двох іпостасях: як орган держави, що виконує функцію забезпечення стабільності національної валюти, і як своєрідний центр самоуправління банківської системи.[372]
Закон „Про Національний банк України” визначає Національний банк України як особливий центральний орган державного управління. Робиться це, в першу чергу, для виведення центробанку з-під юрисдикції Кабінету Міністрів України як центрального органу виконавчої влади. Нацбанк підтримує економічну політику уряду в тому разі, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України (п. 4 ст. 52 Закону). Далі, говорячи про принципи організації діяльності НБУ, ми ще повернемося до аналізу побудови взаємовідносин центробанку з іншими гілками влади.
Умовно сферу дій центрального банку можна поділити на дві частини:
1) економічна політика країни і уряду в цілому, зокрема участь у розробках, обговоренні та реалізації економічної політики і програм уряду;
2) сфера безпосередньої діяльності банку – гроші, кредит, капітал, цінні папери, іноземна валюта та інші цінності. Саме в сфері безпосередньої діяльності НБУ наділений повною незалежністю. Відповідно до норми, закладеної ст. 50 Закону “Про Національний банк України” будь-який орган державної влади, законодавчої або виконавчої, не має права давати йому вказівки обов`язкового характеру.
Розглядаючи центробанк як орган державного управління, слід погодитися із позицією В.Л. Кротюка, який вважає, що управління банківською системою відповідає важливим ознакам соціального (суспільного) управління, в тому числі його різновиду — державного управління.[373] Як специфічна форма прояву державного управління, управління банківською системою є цільовим напрямом в діяльності держави. При цьому державне управління у банківській сфері не слід ототожнювати з виконавчою та звичайною розпорядчою діяльністю, оскільки воно здійснюється на основі законів, які регулюють діяльність особливої групи державних органів щодо практичної реалізації завдань держави у грошово-кредитній сфері. Безперечно, воно пов'язане з економічним, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.[374] Сутність державного управління полягає в тому, що, по-перше, воно здійснюється спеціальними органами, які реалізують у своїй діяльності державні інтереси, а по-друге, воно здійснюється вказаними органами за допомогою наділення їх державною компетенцією, тобто державно-владними повноваженнями. Держава з метою забезпечення управління банківською системою визначає в Конституції України насамперед спеціальні органи, що мають виступати в якості суб'єктів управління.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 96, 97
