24 квітня 2002 р. вийшла в світ публікація FATF “Настанова фінансовим установам по відстеженню фінансування терористів.[533] У травні 2002 р. були розповсюджені Всесвітні принципи по відмиванню (легалізації) грошей для приватних банків, прийняті у Вольфсберзі, що визначили міжнародні стандарти в зазначеній сфері, базуючись на рекомендаціях FATF і FinCEN.[534]
Україна, яка ставить перед собою перспективу входження у Європейське співтовариство,[535] не може залишатися осторонь зазначених процесів, і під впливом міжнародних фінансових організацій поступово створює умови для реформування національного законодавства. Зокрема, 10 грудня 2001 р. був прийнятий Указ Президента України "Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”.
Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) Україну у вересні 2001 р. внесено до списку країн і територій, що не співпрацюють у сфері боротьби з відмиванням грошей. У зв’язку з вищезазначеним в межах прийнятої КМУ Програми протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, на 2002 рік, були визначено ряд заходів органів державної влади, в тому числі СБУ, МВС, ДПА, ДКК, НБУ, Мінфіну, Мінекономіки тощо.[536] Серед таких заходів, зокрема, вимога посилити контроль за діяльністю банків та інших фінансових установ, що здійснюють первинний фінансовий контроль, у частині повного та безумовного забезпечення ідентифікації їх клієнтів, які проводять сумнівні та значні операції, своєчасного надання уповноваженим державним органам згідно із законодавством, яке регулює питання боротьби з організованою злочинністю, інформації про такі операції, зберігання відповідних документів протягом п'яти років.[537]
В Україні був створений спеціалізований орган – Державний департамент фінансового моніторингу, якому банківські установи повинні передавати інформацію щодо сумнівних операцій. З липня 2002 р. на розгляді у парламенті перебуває законопроект, спрямований на протидію легалізації грошей, отриманих злочинним шляхом. У межах зазначених заходів 29 травня 2002 р. було прийнято Постанову КМУ № 700 „Про визначення критеріїв віднесення фінансових операцій до сумнівних та незвичних”[538] і пов’язану з нею Постанову Правління НБУ № 164.[539] В останній вказувалося, зокрема, що легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, становить серйозну небезпеку для розвитку національної економіки, у тому числі її кредитно-фінансової системи, утвердження демократичних засад діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, ставить під загрозу національну безпеку та послаблює міжнародний авторитет України.
У разі визначення операції як сумнівної банки зобов’язані повідомити про неї правоохоронні органи. При цьому можливість уникнути виконання такого обов’язку підкріплюється нормою ст. 367 КК України, відповідно до якої закріплено кримінальну відповідальність за халатність. Повідомлена банком інформація може бути підставою до порушення оперативно-розшукової справи.
Згідно з рекомендаціями Національного банку України банки мають призначити спеціальну особу або спеціальний відділ для роботи із сумнівними операціями. Інформація повинна надходити оперативно, оскільки відповідно до вимог НБУ вона повинна бути надана не пізніше, ніж увечері наступного дня після проведення операції, яка викликає сумнів працівника банку. Останній отримав розширені права – фактично до тимчасового зупинення переказу грошових коштів за такою операцією.[540]
Слід відзначити, що в банківській системі поява цих актів сприймається неадекватно. Банкіри скаржаться на те, що необхідні додаткові витрати на створення відповідних служб та обробку інформації про сумнівні операції, які, фактично, проходять через банк транзитом. Не завжди чітко сформульовані і ознаки сумнівних операцій, що може викликати неузгодженість у діях банківських працівників, правоохоронних органів та клієнтів, що перевірятимуться.
Законодавче визначення сумнівних операцій та запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, було подано в наступних актах. Закон України „Про банки і банківську діяльність” у ст. 63 під легалізацією грошей, набутих злочинним шляхом, визнав внесення до банку грошей чи іншого майна, набутих з порушенням вимог законодавства України, або переказ таких грошей чи майна через банківську систему України з метою приховання джерел походження цих коштів чи створення видимості їх легальності. Згідно зі ст. 64 цього ж Закону на банки було покладено обов’язок ідентифікації осіб. Зокрема, банкам було заборонено вступати в договірні відносини з анонімними особами. Банки зобов'язані ідентифікувати усіх осіб, які здійснюють значні та/або сумнівні операції.[541]
Банки зобов'язані ідентифікувати осіб, які здійснюють розрахунки за угодами на суму нижчу, ніж зазначено у частині третій цієї статті, якщо угода явно пов'язана з іншою угодою і загальна сума оплати за цими угодами перевищує встановлену межу або у разі обґрунтованої підозри в тому, що кошти набуті злочинним шляхом. При цьому з метою попередження злочинів інформація щодо ідентифікації осіб повідомляється банками відповідним органам згідно з законодавством України, яке регулює питання боротьби з організованою злочинністю.[542]
Фінансові установи зобов'язані повідомляти відповідні уповноважені державні органи про сумнівні та незвичні операції своїх клієнтів.[543] Таке повідомлення здійснюється без інформування осіб, яких стосується відповідне повідомлення. Посадові особи фінансової установи у випадку неповідомлення про сумнівні та незвичні операції несуть відповідальність, установлену законом. Фінансові установи та їх посадові особи не несуть відповідальності за порушення комерційної таємниці внаслідок повідомлення про сумнівні та незвичні операції. Фактично у разі завдання збитків від проведення перевірки або оперативних дій правоохоронних органів внаслідок отриманої інформації про сумнівні операції підприємець має право оскаржити дії контролюючих або правоохоронних органів, а не дії банків з надання інформації.
Прийняті на виконання вимог FATF протягом 2001–2002 рр. підзаконні акти не змогли чітко визначити вимоги щодо віднесення операцій до сумнівних. Залишається проблемною обробка інформації щодо визнання операцій сумнівними, отриманої від банківських установ, та встановлення відповідальності за її розголошення з боку державних органів. Ці фактори сприяли внесенню України до так званого „Чорного списку”. До 15 грудня 2002 р. міжнародною спільнотою було дано час для прийняття відповідного закону. 28 листопада 2002 р. Закон „Про попередження та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом” було прийнято парламентом, а 7 грудня його підписав Президент України.
Однак у експертів Світового банку й FATF прийнятий закон викликав ряд суттєвих зауважень, що потягло за собою розгляд парламентом змін до його змісту. За те, що Київ погано бореться з відмиванням брудних грошей, вісім країн із 29 країн-членів ФАТФ (в тому числі США, Канада, Великобританія, Німеччина, Швеція, Австрія, Фінляндія, Швейцарія) вирішили застосувати проти України економічні санкції, оскільки національне законодавство країн – учасниць ЄС істотно модифікувалося за останні декілька років в рамках даних рекомендацій (зокрема, в Швейцарії угода діє щодо всіх злочинів).[544] Фінансовим організаціям Японії наказано звертати пильнішу увагу на операції з Україною. Голова Нацбанку Сергій Тигіпко вже повідомив, що до кількох українських банків, які можуть бути причетними до відмивання "брудних" грошей, почнуть застосовувати жорстких заходів. [545]
В той же час для позитивного вирішення даної проблеми Верховною Радою України 6 лютого 2003 р. було прийнято Закон № 485-ІУ “Про внесення змін в деякі закони України з питань попередження використання банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом”. Грошовий ценз операцій, що підлягають моніторингу, знижений до 80 тис грн (при безготівкових та готівкових розрахунках). При відкритті рахунків, здійсненні операцій з готівковими коштами без відкриття рахунку на суму більше еквівалента 50 тис грн та інших операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, банки та фінансові установи повинні здійснювати ідентифікацію клієнтів. У випадку відмови клієнта надати всю необхідну для цього інформацію або ж надання ним неправдивих відомостей банки та фінансові установи відмовляють таким клієнтам в обслуговуванні. При цьому для ідентифікації клієнта – юридичної особи банк або фінансова установа повинні ідентифікувати фізичних осіб, які є власниками такої юридичної особи, мають прямий або непрямий вплив на нього та отримують економічну вигоду від його діяльності. У випадку, якщо юридична особа є господарським товариством, банк повинен ідентифікувати фізичних осіб, що приймають істотну участь в такій юридичній особі. Для ідентифікації клієнта – фізичної особи банки та фінансові установи мають право вимагати інформації про нього через органи державної влади, банки, інші юридичні особи, а також здійснювати інші заходи по збору такої інформації. Інформація повинна бути надана безоплатно протягом 10 робочих днів.
Слід зазначити, що реформування національного законодавства в сфері боротьби із відмиванням (легалізацією) грошей, набутих незаконним шляхом, відбувається як в країнах пострадянського простору (так, у РФ такий закон був прийняти ще в 2001 р.), а й в економічно розвинених європейських країнах. Наприклад, в Австрії з 1 липня 2002 р. набрав чинності закон, який забороняє анонімні вклади в банках. На такий крок австрійський уряд пішов на вимогу Організації економічного розвитку і співпраці та Європейського Союзу, які вимагають від Австрії посилити боротьбу з відмиванням „брудних” грошей.[546]
Підсумовуючи викладене, можна наступним чином визначити основні цілі банківського нагляду:
– впровадження, підтримка та розвиток широкого кола фінансових послуг в інтересах банківської системи зокрема та економіки держави в цілому;
– забезпечення ефективної та надійної роботи банків та їх спроможність задовольняти потреби, вимоги та претензії своїх клієнтів;
– забезпечення відповідності діяльності банківської системи грошово-кредитній політиці центробанку, враховуючи той фактор, що регулювання може суперечити їхнім цілям та завданням;
– забезпечення дотримання законів, нормативно-правових актів центрального банку, якими встановлені правила, що передбачають відповідний рівень професіоналізму та компетенції ведення банківської справи.
Для того, щоб банківський нагляд був ефективним, його роль та завдання повинні бути чітко виражені та усвідомлені державними органами. Нагляд над банками не може бути ефективним, якщо вищі урядові кола та уповноважені організації не будуть підтримувати строгий та активний контроль і якщо не буде чітко визначена важлива суспільна роль банківського нагляду. Якщо ці необхідні передумови дотримуються, можливе здійснення заходів, спрямованих на зміцнення інституційних рамок для досягнення ефективного нагляду над банками та забезпечення здорової банківської системи.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 96, 97
