Правові проблеми організації та діяльності банківської системи України

Для забезпечення ефективного здійснення банківського нагляду в законодавчому порядку повинні бути визначені такі основні риси, властиві органу банківського нагляду, як:

– наявність повноважень щодо надання та відкликання банківських ліцензій на підставі чітко сформульованих вимог до ліцензування банків;

– наявність повноважень щодо встановлення економічних нормативів, яких банки повинні дотримуватися і керуватися ними в своїй діяльності;

– можливість щодо запиту інформації в будь-якій формі та в будь-які строки відносно фінансового стану банків та дотримання ними економічних нормативів;

– можливість проведення інспектування діяльності банків, у тому числі мати доступ до будь-якої інформації і в банку, і поза ним;

– мати повноваження щодо застосування певних примусових заходів стосовно банків, зокрема можливість усунення з посади та зміни членів правління й керівництва з метою забезпечення дотримання економічних нормативів.

Правові норми встановлюють межі, обов`язкові для банків і покликані забезпечити стійкість і надійність банківської системи. Це головні елементи, що сприяють попередженню, обмеженню й усуненню збитків.

Зокрема, в банківському праві Франції банківський нагляд і контроль відносять до дисциплінарної функції центрального банку над банками та кредитними установами (коло установ, про які йде мова, залежить від конкретних країн), що здійснюється з метою, перш за все, забезпечити безпеку вкладів, а також попередити розвиток фатальної ланки банківських банкрутств.

Контроль у рамках даної дисциплінарної функції охоплює таі ділянки: саме існування банків, отримання дозволу на їх створення або перетворення, а також на здійснення діяльності; концентрація їх ризиків; ліквідність; платоспроможність.

Як зазначалося, банківський нагляд повинен базуватися на певних правових засадах, які чітко врегульовані нормами чинного законодавства. Як правило, в розвинених країнах норми щодо функціонування банківського нагляду, навіть якщо такий орган включений до структури центрального банку, регулюються окремими законами про банківський нагляд.[522]

Зазначені повноваження використовуються органом банківського нагляду для здійснення його наглядових повноважень. Однією з умов проведення системної банківської перебудови є наділення наглядового органу відповідними повноваженнями на законодавчому рівні для створення можливості здійснювати повноцінний банківський нагляд. Створення структури банківського нагляду завжди тягне за собою вирішення проблеми – яке йому зайняти місце в банківській системі. Світова практика доводить, що банківський нагляд може функціонувати як автономна від центрального банку структура або як одна з ланок системи центрального банку.[523]

Міжнародні наукові розробки в сфері банківського нагляду виробили декілька теорій урядового регулювання. Перша, класична теорія Пігу (1938 р.) говорить про те, що влада монополій, зовнішні чинники та асиметрія в наданні інформації створюють конструктивну роль для міцної „урядової руки, яка допомагає” нейтралізувати недоліки ринку і, таким чином, поліпшити суспільний добробут.[524] Стосовно до банківського сектора така точка зору передбачає жорсткий урядовий нагляд за банками, обмеження банківської діяльності, обмеження щодо входження банків на ринок, схему страхування депозитів, в якості доречних видів політики, яка пом’якшує недоліки ринку та поліпшує розподіл ресурсів.

Інші автори (Шлейфер, Вішні) підтримують протилежну позицію, вважаючи, що уряди впроваджують регулювання за принципом „руки, що забирає”.[525] Країни з потужними державними контролерами, обмеженнями банківської діяльності та обмеженнями щодо входження на ринок матимуть тенденцію до більш високого рівня корупції без будь-якого відповідного поліпшення банківської результативності чи стабільності. Тобто, уряди, які приділяють більше уваги уможливленню контролю банків з боку приватного сектора скоріше сприятимуть розвитку банків, ніж уряди, що застосовують більш жорсткий підхід до регулювання.[526] Існує також точка зору „недієвої руки” на регулювання та нагляд, відповідно до якої якщо навіть мають місце недоліки ринку, і навіть якщо уряди демонструють зразкову доброчесність, державне регулювання та нагляд є загалом недієвими у справжньому виправленні недоліків ринку. Тобто, потужне державне регулювання та нагляд, які хоча і не є обов’язково чи умисно корупційними, не створять кращої результативності та стабільності банків.

Д. Р. Барт, Д. Капрі та Р. Левін в рамках роботи Світового банку провели дослідження регуляторної та наглядової політики в 107 країнах (2001 р.) і дійшли до таких висновків.[527] Актуальною є позиція теорії „руки, що забирає”. Більш суворе регулювання щодо входження на ринок, обмеження банківської діяльності, потужні контролюючі агентства. Страхування депозитів та державна власність на банківський сектор не мають позитивного зв’язку з результативністю та стабільністю банків. Регуляторні бар’єри входження банків на ринок, регуляторні обмеження діяльності банків, більші наглядові повноваження та державна власність на банки мають позитивний зв’язок з урядовою корупцією. Докази говорять, що регуляторні та наглядові стратегії, що зосереджуються на уповноваженні приватного сектора та обмеженні ефекту несприятливих стимулів від страхування депозитів, працюють найкраще з метою сприяння результативності та стабільності банків. [528]

Банківська практика останніх десятиріч довела правильність висновку, що банківський нагляд і регулювання повинні бути гармонізовані за межі державних кордонів у зв`язку із взаємозалежністю фінансових ринків. Розбіжності в банківському регулюванні є тим фактором, який може справити негативний вплив на фінансові ринки, збільшити ризик банківської діяльності за кордоном, зменшити нагляд за банківськими інститутами, що діють за кордоном.

З метою гармонізації законодавства у 1975 р. був сформований Базельський Комітет під егідою Банку міжнародних розрахунків. Базельський Комітет включає банківських супервізорів із Групи Десятьох (Бельгія, Канада, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Нідерланди, Швеція, Великобританія, США), а також Швейцарію і Люксембург. До його компетенції віднесено розробку групи директив у сфері банківського нагляду з тим, щоб жоден банківський інститут не зміг уникнути банківського контролю. Слід зауважити, що з 12 країн-учасниць лише три неєвропейські країни (США, Канада і Японія), а серед 9 європейських 8 – континентальні країни з міцними традиціями цивільного права. Тобто, є певні підстави говорити про те, що „міжнародні стандарти банківського нагляду” розроблені, фактично, представниками континентальної Європи.

Директиви, розроблені Базельським Комітетом, знайшли своє втілення в Базельському конкордаті, що містить такі ключові принципи: а) нагляд за закордонними банківськими інститутами є загальна відповідальність влади країни, де діє даний інститут, і країни, до якої він належить; б) жоден закордонний інститут не повинен уникати контролю; в) нагляд за ліквідністю – головна відповідальність влади країни функціонування інституту; г) контроль за платоспроможністю інституту у випадку закордонних відділень і головна відповідальністю влади країни функціонування у випадку закордонних дочірніх компаній; д) обмін інформацією повинен сприяти практичному співробітництву між владами країн функціонування і приналежності, а також уповноваженню банківських інспекцій з боку влади країни приналежності на території країни функціонування.

У серпні 1987 р. Базельським Комітетом були опубліковані „Ключові принципи ефективного банківського нагляду”, які стали основним джерелом рекомендацій для розробки національних банківських законодавств країн, що формували національні банківські системи або реформували їх, виходячи зі світових стандартів організації банківської справи.

Повноваження наглядового органу та інструменти, що перебувають в його розпорядженні, визначаються в законодавчому порядку. Однак, оскільки наглядовий орган по суті є гарантом законності, від нього не можна вимагати виходити за рамки закону навіть у випадку кризи банківської системи. За наявності системних банківських проблем підтримку повинна надавати держава (уповноважений нею орган). Влада бере на себе відповідальність за новостворені або зростаючі банки та проблеми з депозитами, якщо допускає подальшу роботу банків, що не виконують усіх встановлених вимог. Експерти вважають, що якщо інформація про погіршення стану банківських установ не доводиться до відома громадськості, переважно у формі узгодженої програми з подолання труднощів, що підтримується урядом і центральним банком, то банківських нагляд підводить клієнтів банків. Це може і повинно служити підставою для пред’явлення вимог до уряду компенсувати інтереси вкладників, оскільки влада не виконала вимог закону країни.[529]

Ключові принципи включають 25 основних принципів, підпорядкованих вищезазначеним цілям, що стосуються: a) попередніх умов здійснення ефективного банківського нагляду; b) ліцензування та структури нагляду; с) пруденційних положень та вимог; d) методів поточного банківського контролю; e) офіційних повноважень контролюючих органів; f) трансграничних банківських операцій. [530]

За оцінкою міжнародних експертів МВФ з 25 базових принципів Базельської угоди в Україні на початок 2002 р. впроваджено практично 15, що є значним досягненням. І даний процес продовжується.

Рекомендації Базельського комітету з банківського нагляду 1987 р. відіграли позитивну роль, оскільки в них були зафіксовані мінімальні вимоги по достатності капіталу; встановлений єдиний рівень надійності для банків, що здійснюють міжнародні операції; збільшена стабільність глобальної фінансової системи: капітал служить буфером проти екстремальних фінансових втрат, захищаючи тим самим інвесторів та ринок в цілому. Однак з часом Рекомендації 1987 р. застаріли, і в 1996 р. була прийнята поправка BIS 98, яка вступила в силу в 1998 р. В цій редакції були детально описані ринкові ризики, методологія їх обліку та виміру. У жовтні 1997 р. на щорічних зборах Міжнародного валютного фонду та Світового банку Базельські принципи ефективного банківського нагляду було затверджено, і близько 150 країн світу заявили про свою готовність застосовувати їх на практиці. Необхідність оцінки якості ступеня впровадження Базельських принципів у різних країнах спонукала до створення спеціальної методики, щодо якої був підготовлений та виданий у жовтні 1999 р. відповідний документ: „Методологія Базельських принципів”.[531] У 2001 р. з’явився новий документ, впровадження якого планується закінчити до 2005 р. Зокрема, якщо “Угода по капіталу” 1998 р. нараховувала близько 50 сторінок, то останній документ – понад 500. Головна відмінність Угоди в новому вигляді – дуже висока чутливість до ризиків в усіх їх сучасних формах.

Слід зазначити, що в міжнародній банківській практиці застосовуються не лише Базельські принципи. Значної уваги потребують питання законодавчого закріплення повноважень органів державної влади та банківських установ по боротьбі з відмиванням (легалізацією) грошей, набутих незаконним злочинним шляхом. У 1989 р. країнами Великої сімки було створено Financial Action Task Force on Money Laundering (FATF) – міжнародну організацію, основною метою якої є розробка заходів протидії “відмиванню” грошей. В квітні 1990 р. FATF опублікувала першу свою розробку – Сорок рекомендацій, що визначають напрямки протидії держав та фінансових установ “відмиванню” грошей, а також визначають загальні риси операцій, яким фінансові установи повинні приділяти особливу увагу.[532]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 96, 97



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты