|Вінницька |100 |82 |
|Волинська |100 |74,7 |
|Житомирська |100 |123,2 |
|Закарпатська|100 |126,2 |
|Кіровоградсь|100 |71,4 |
|ка | | |
|Миколаївська|100 |13,1 |
|Рівненська |100 |20,2 |
|Тернопільськ|100 |65 |
|а | | |
|Херсонська |100 |92,6 |
|Хмельницька |100 |70,8 |
|Чернівецька |100 |56,3 |
|м. |100 |15,5 |
|Севастополь | | |
Економічна ситуація минулого року не дала змоги повною мірою забезпечити
фінансовими ресурсами гарантований рівень соціально-економічного розпитку
адміністративно-територіальних утворень. Майже 90% від загальної суми
видатків бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя становили видатки на фінансування соціального захисту населення
й утримання соціально-культурних закладів і установ.
Вважаємо справедливою точку 'зору, що при регулюванні доходів окремих
регіонів слід ураховувати рівень їхнього соціально-економічного розвитку.
Доцільною була б розробка подібного класифікатора областей України за
рівнем їхнього економічного розвитку, внутрішня структура якого поєднувала
б чотири якісних рівні: високий, середній, низький, спеціальний. Критерії
віднесення окремих областей до певної категорії повинні цілком базуватися
на стандартах соціально-економічного розвитку регіонів, розроблених під
егідою ООН. Для кожної категорії в законодавчому порядку необхідно
закріпити відповідні проценти відрахувань від державних податків і зборів.
У такому разі місцеві органи влади могли б чітко прогнозувати дохідну базу
і не залежати від вольових рішень центральної влади.
У результаті проведеної в Україні лібералізації цін внутрішні ціни не є
фіксованими. Зовнішні ціни стали менш визначеними через скорочення обсягів
торгівлі, що здійснювалась на основі двосторонніх домовленостей і
розширення нічим не обмежованої торгівлі за конвертовану валюту. Обсяги
експорту й імпорту також стали менш визначеними внаслідок скасування
планування, витіснення (чи відміни) монополії зовнішньоторговельних
організацій і надання права різним структурам вести зовнішню торгівлю. Вони
отримали велику автономію в питаннях інвестування, ціноутворення,
маркетингу, можливості вибору напрямків торгівлі на зовнішніх ринках.
Водночас посилилися бюджетні обмеження і впливовішою стала міжнародна
конкуренція.
Слід визначитися, яким чином належить оптимізувати систему нинішніх
тарифів. Спираючись на досвід світової практики, треба уніфікувати шкалу
особистих і комерційних ставок. Наступним кроком може бути фіксація більш
низької ставки тарифу на імпорт товарів першої необхідності і більш високої
ставки на імпорт предметів розкоші. Виходячи з міркувань справедливості,
ефективніше надавати адресні субсидії найменш забезпеченим верствам
населення і обкладати акцизом предмети розкоші. Рівень тарифу має бути
скоординований з іншими податками для того, щоб можна було визначити внесок
кожного податку в загальний обсяг необхідних бюджетних доходів.
Координація між податками на зовнішню торгівлю і внутрішніми податками
має бути спрямована на скорочення числа податкових ставок. Доцільною була б
єдина ставка податків як на зовнішню торгівлю, так і на ПДВ, що
застосовується однаково і до імпортованих товарів, і до місцевих. Така
уніфікована ставка чітко визначає масштаб захисту, відтворений у різниці
собівартості товарів іноземного й місцевого виробництва. Крім того, вона
залежить від лібералізації торгівлі, яка повинна координуватися з
лібералізацією товарних ринків, фінансового сектора, контролю над капіталом
і реформами валютних курсів.
Необхідно змінити ставлення до зовнішньої торгівлі. Це означає, що на
зміну диференційованим тарифам, особливим стимулам (у формі податкових
пільг і субсидій), ліцензуванню, квотовим та іншим нетарифним бар'єрам має
прийти система прямих тарифів. Ставки повинні бути достатньо однотипними
для забезпечення прозорості, простоти, ефективного розміщення ресурсів. Л з
плином часу, в міру поширення торговельного партнерства у просторі
з'явиться можливість використовувати пільгові ставки чи інші форми пільг.
Нині преференційні тарифи (частіше нульові) застосовуються щодо імпорту
з країн, які розвиваються (відповідно до Всезагальної системи преференцій).
Нижча тарифна ставка існує для імпорту з країн, із якими Україна має
домовленості про "вільну" торгівлю (середня незважена ставка цих тарифів
становить 6,3%). Окрім імпортного мита та акцизних зборів з усієї вартості
імпортних товарів, разом з імпортними та акцизними зборами, стягується
податок на додану вартість у розмірі 20%. Цеп ПДП береться з усього обсягу
імпорту, включаючи бартерну торгівлю, за деякими несуттєвими винятками.
Очевидно, що в середньостроковому плані тарифи необхідно буде поступово
знизити. Це зниження відбуватиметься за встановленим графіком і
доводитиметься до широких підприємницьких кіл на початковому етапі
здійснення програми. Слід також зняти зовнішньоторговельні субсидії — за
дуже малим винятком, якщо вдасться запровадити реалістичну валютну
політику.
І, нарешті, успіх реформи оподаткування зовнішньої торгівлі залежатиме
від наявності відповідного адміністративного потенціалу. В умовах України,
де поки що не завершено створення дійової митної служби, завдання
поліпшення цієї ланки є першочерговим. Водночас модернізацію митної служби,
в тому числі уведення міжнародних стандартів із номенклатури й оцінки
товарів, слід почати негайно. Це також справедливо і для проведення інших
заходів, що забезпечать дотримання нових законів і правил оподаткування
зовнішньої торгівлі.
ВДОСКОНАЛЕННЯ БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ
Ринкова економіка при розмаїтті її моделей, відомих світовій практиці,
характеризується соціальне орієнтованим господарством, яке доповнюється
державним регулюванням. Значну роль як у самій структурі ринкових відносин,
так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграє Державний бюджет.
Він - невід'ємна частка ринкових стосунків і одночасно важливий інструмент
реалізації державної політики. Виходячи з цього, важливо добре знати
природу Державного бюджету, особливості його формування і функціонування,
способи використання в інтересах ефективного розвитку суспільного
виробництва,
Бюджет необхідно знати ще й тому, що Україна переживає глибоку економічну
і фінансову кризу. Прерогативними за цих умов є правильні відповіді на
запитання, як стабілізувати економіку, забезпечити ефективність
господарювання, які методи нормалізують фінансовий стан країни, як
збільшити прибуткову частину Державного бюджету, знизити бюджетний дефіцит
та ін.
Державний бюджет як один з ланок фінансової системи України є економічною
категорією і відображає грошові стосунки, які виникають між державою, з
одного боку, і підприємствами, організаціями, установами всіх форм
власності і фізичними особами - з іншого приводу утворення централізованого
фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення,
підвищення рівня життя і задоволення інших суспільних потреб. Таким чином,
у бюджеті централізується значна частина грошових коштів, які є необхідною
умовою для виконання державою своїх функцій. І тільки із збільшенням
масштабів виробництва, удосконаленням господарських зв'язків можна
розраховувати на істотне збільшення централізованого фонду держави. За
теперішнього соціально-економічного стану України виникає потреба
збільшувати грошові ресурси централізованого фонду для забезпечення
безпосередніх державних заходів.
Рівень централізації фінансових ресурсів у Державному бюджеті залежить
від конкретних умов господарювання і завдань, які необхідно вирішувати на
конкретному етапі розвитку. Державний бюджет нашої країни характеризується
високим ступенем централізації фінансових ресурсів, що закономірно для
країн перехідного періоду. Нині бюджет України становить 55% від валового
внутрішнього продукту. Така централізація грошових коштів має забезпечити
своєчасне фінансування загальнодержавних програм, а також додаткові заходи,
пов'язані з підвищенням заробітної плати та інших соціальних виплат.
Однак якщо проаналізувати бюджетну політику останніх чотирьох років, то
можна переконатися, що значна централізація коштів у руках держаки не
завжди давала позитивні результати. Так, у 1994 році видатки на соціально-
культурні заходи профінансовані тільки на 76,5%, а на народне господарство,
у тому числі на так звані бюджетні позички, тобто пільгові кредити за
рахунок бюджетних коштів вузькому загалу привілейованих підприємств, - аж
на 115,1%. Крім того, дивними є затрати, не передбачені законом, на
загальну суму 30,7 трлн. крб., а також затрати на суму 10 трлн.крб., які
були профінансовані у грудні 1994 року і пов'язані з підготовкою до осінньо-
зимового періоду. Аналогічна картина з виконанням бюджету і в 1995 році.
Ці цифри достатні для принципових узагальнень. Практика виконання
бюджету останніми роками переконливо свідчить, що закон про бюджет не є у
нашій державі справжнім законом, оскільки іноді бюджетні кошти
встановлюються у змінених пропорціях відносно бюджетних показників) з
урахуванням соціально-економічної політики, затвердженої Верховною Радою
через закон про бюджет на поточний рік.
Головною причиною такої ситуації є порушення бюджетної дисципліни.
Жоден бюджет починаючи з 1992 року, не був завчасно поданий на розгляд і
відповідно не був затверджений Верховною Радою України. Закономірно, що
більшість показників Державного бюджету формується за результатами
фактичного його виконання і підганяється під нормативи, яких вимагають
міжнародні фінансові організації, що надають Україні реабілітаційні позики
для стабілізації народного господарства.
Отже, для стабілізації бюджетної 'дисципліни, передусім, необхідно, щоб
бюджетний процес відповідав Законові "Про бюджетну систему України",
прийнятому у червні 1995 року. Згідно із Законом, Державний бюджет на
наступний рік має подаватися Президентом України на розгляд Верховній Раді
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28
