поколінь У 1988 — 1995 рр. додатне сальдо бюджету сприяло послідовному
зниженню темпів інфляції — до 7,9% у 1995 р. Значні обсяги інвестицій у
чилійську економіку забезпечили стійке зростання ВВП — у середньому на 6,8%
у 1990 — 1995 рр. Не менш важливо, що економіка Чилі подолала однобоку
орієнтацію на видобуток та експорт міді: в 1995 р. її частка в загальних
обсягах експорту впала до 32%. Почали розвиватися сільське господарство та
переробна промисловість.
2. Шляхи досягнення збалансованого бюджету. Першочерговим завданням
впорядкування урядових видатків, що передбачає: скорочення їх частки у ВВП
та збільшення видатків на освіту, охорону здоров'я, розвиток
інфраструктури. Лише після цього стає можливим, визначити параметри
податкової реформи, яка за будь-яких умов не повинна збільшувати дефіциту
бюджету — інакше її проведення втрачає сенс і може означати крах зваженої
економічної політики.
З початку 1990-х рр. частка урядових видатків у ВВП Бразилії та Мексики
істотно зменшилась (таблиця 24). На рівні 20% від ВВП стабілізувалися
видатки уряду Чилі. Проте частка урядових видатків у ВВП країн Латинської
Америки значно перевищує, наприклад, показники країн Південно-Східної Азії
— Південної Кореї, Сінгапуру і Таїланду, що свідчить про незавершеність
розпочатої роботи щодо скорочення урядових видатків.
'Цю залежність отримано після декомпозиції елементів валового
національного доходу (Y):
Y =С+I+G+Х—М =С+S+Т—F, де С— приватне споживання, Х — обсяги експорту
товарів та послуг, М — обсяги імпорту товарів та послуг, F — трансфертні
платежі з-за кордону. Сальдо поточного рахунка (СА) визначено таким чином:
СА = X— М+ F
Таблиця 24. Видатки бюджету в країнах Латинської Америки та Південно-
Східної Азії (у % до ВВП), 1989 — 1994 рр.
| |1989|1990|1991|1992|1993|1994|
|Латинська |Аргентин|28,3|23,2|24,2|28,0|30,0| |
|Америка |а | | | | | | |
| |Бразилія|40,1|37,0|25,7|30,2| | |
| |Мексика |23,4|17,4|17,0|15,9|16,6|17,7|
| |Чилі |20,9|20,3|21,2|20,3|20,8|20,5|
| | | | |- | | | |
|Південно-Схі|Пд. |16,0|16,2|16,5|17,0|16,9|17,7|
|дна Азія |Корея | | | | | | |
| |Сінгапур|21,5|20,4|20,8|18,9|17,1| |
| |Таїланд |14,9|14,6|14,9|15,4|16,4|17,0|
Напрямки такого скорочення були традиційними: ліквідація різноманітних
субсидій та дотацій, приватизація державного майна, раціоналізація
державного апарату, перегляд соціальних програм тощо. В Аргентині після
початку плану "Convertibidad" (квітень 1991 р.) персонал державних установ
скоротили на 100 тис. осіб. Протягом 1991 — 1995 рр. у приватні руки
перейшли: телефонна мережа та нафтова компанія YPF (у 1990 р. її збитки
становили 1,2 млрд. дол. США), електростанції, аеропорти, готелі. Цікаво,
що, перебуваючи у державній власності, збитковим було навіть казино. Крім
зменшення навантаження на бюджет, приватизовані об'єкти почали генерувати
значні податкові надходження. Так, у 1992 р. від приватних телефонних
компаній до бюджету надійшло 76 млн. дол. США (десятиліттями телефонна
мережа Аргентини була збитковою). У Бразилії 1993 р. приватизація 8
сталеплавильних компаній перетворила останні із збиткових у прибуткові
підприємства протягом року.
Досвід переконує, що найважче поєднати загальне скорочення урядових
видатків із зростанням видатків на економічне обслуговування
(транспорт,зв'язок, інфраструктура) та соціальні потреби (освіта й охорона
здоров'я). Водночас логіка політичної "коректності" заважає зменшенню
субсидій та ліквідації сумнівних соціальних гарантій. Це особливо помітно в
Бразилії — країні, де, як жартують, існує 595 партій (по одній на кожного
депутата парламенту). В 1994 — 1995 рр. бразильські парламентарії
заблокували процес приватизації, реформу пенсійної системи, зусилля уряду
щодо скорочення видатків бюджету тощо. Тим часом в окремих штатах на 22
діючих припадає 330 полковників у відставці. Якщо для пересічного бразильця
пенсійний стаж становить ЗО — 35 років, то для депутата парламенту — лише 8
років. Системи безплатного навчання та охорони здоров'я також надають
переваги тим, у кого вищі доходи. В Бразилії на одного студента
витрачається 8804 дол. США, що набагато більше, ніж у Німеччині — 5900 чи
Канаді — 3975 дол. США. Водночас у занедбаному стані перебувають початкова
та середня освіта. У сфері охорони здоров'я на 12000 найзаможніших
пацієнтів витрачається стільки ж коштів, як на решту 40 млн. громадян.
Щодо податкової системи, то в більшості країн Латинської Америки на
момент реформи її спотворювали складна структура податків, обмеженість
податкової бази, недосконале законодавство. Ситуацію ускладнювали ухиляння
від сплати податків та корумпованість податкових служб. У 1974 р. у
Колумбії на кожне песо хабара держава втрачала удвадцятеро більше. У
Бразилії щорічні втрати від ухиляння од сплати податків у 1990 — 1994 рр.
становили 40 млрд. дол. США . Наприкінці 1980-х рр. у Аргентині платити
податок вважалося невдалим жартом. Не дивно, що саме в цій країні 1991 року
провели найпослідовнішу податкову реформу. В Чилі це робили поступово
протягом 1985 — 1990 рр. Успішною була податкова реформа у Болівії в 1985 —
1986 рр. В усіх випадках забезпечувалися універсальні вимоги: збільшення
доходів бюджету, ефективність, справедливість, прозорість.
Досвід країн Латинської Америки не заперечує висновку, що зниження ставок
оподаткування збільшує надходження до бюджету. Приміром, у Болівії в 1986
р. ставку податку на дохід знизили із 45 до 10%, а замість понад 400
податків на роздрібний продаж запровадили єдиний ПДВ зі ставкою 10%. У
підсумку частка податків у ВВП Болівії зросла з 1,9% у 1984 р. до 7% у 1987
— 1988 рр.". Подібним чином зниження ставок податку на дохід збільшило
надходження до мексиканського бюджету з початку 1990-х рр.
Водночас зниження ставок оподаткування не може розглядатися поза контекстом
скорочення урядових видатків та проведення структурних перетворень. Інакше
— це популізм. Окрім приватизації, перспективним супутнім заходом є перехід
до приватних схем соціального страхування. Як висловився архітектор
аргентинських реформ Домінго Кавальйо, "джерелом пенсій для тих, хто
працює, повинні стати їхні власні заощадження, а не податки, що дедалі
зростають" . Перші приватні пенсійні фонди ще в 1981 р. почали створювати у
Чилі. У 1993 р. подібний експеримент розпочато в Перу, а в 1994 р. — в
Аргентині та Колумбії.
Досвід окремих країн застерігає від використання занижених ставок податку
на прибуток. Після трьох років експериментування в Аргентині у 1990 р.
ставку цього податку підвищили з 20 до 30%. Трохи раніше це зробили в Чилі,
де ставка податку на прибуток зросла від 10 до 30%. З іншого боку,
недоцільно пов'язувати ефективність роботи підприємств тільки зі ставкою
оподаткування". Не менш промовистим є вплив конкуренції, цінової та
грошової стабільності, лібералізації зовнішньої торгівлі та ринку робочої
сили. В Аргентині у 1991 — 1994 рр. продуктивність праці підвищилась на 42%
, а ВВП зростав щорічно в середньому на 7,7%, незважаючи на вищі податки та
припинення державної "підтримки" у всіх формах (прямі субсидії,
протекціонізм, заниження обмінного курсу песо тощо).
Податкова реформа в Аргентині виявила ще одну особливість — гармонізація
податків ефективна лише у разі розширення податкової бази. В 1990 р.
ліквідацію різноманітних "тимчасових" податків (на банківські депозити, на
фінансові операції тощо) було поєднано із зниженням мінімального рівня
оподатковуваного доходу та обмеженням практики податкових пільг. У 1991 р.
ухиляння від сплати податків почало каратися тривалим ув'язненням; служби
оновленої податкової інспекції (001) отримали додаткові права у контролі за
сплатою податків великими приватними компаніями.
Загалом у більшості країн Латинської Америки, як і всюди у "третьому"
світі, частка податку на доходи громадян у загальній сумі податкових
надходжень залишається невисокою — не більш як 20%. Нові джерела
оподаткування пов'язуються із впровадженням податку на нерухомість, на
землю, на автомобілі, а також встановленням акцизних зборів на тютюнові
вироби та алкогольні напої. Деякі податки, наприклад на предмети розкоші,
корисні не так для зростання доходів бюджету, як з погляду соціальної
справедливості". У більшості випадків податкова реформа супроводжується
значними політичними ускладненнями. Прикладів не бракує. Податкова реформа
1974 р. в Колумбії готувалася кілька років і виявилася надзвичайно
успішною: в 1975 р. податкові надходження зросли на 45%''. Однак уже
наступного, 1976 р. пакет заходів "удосконалили" парламентарії, а спритні
ділки відразу ж знайшли шляхи, як обійти законодавство. У підсумку
початковий ефект було значною мірою втрачено. В Бразилії поміркований пакет
заходів податкової реформи (раціоналізація понад 60 податків та зборів,
уніфікація двох податків на роздрібний продаж, зміни в пенсійних платежах)
розглядають уже два роки — успіхів аніякісіньких.
В Аргентині енергійні зусилля міністра економіки Д. Кавальйо щодо
скорочення видатків бюджету та збільшення податкових надходжень значною
мірою зумовили його відставку влітку 1996 р. По-перше, передбачалося
подальше скорочення державного апарату на 20 тис. осіб. По-друге, було
ліквідовано всі пільги для платників податку на дохід, у т. ч. для суддів
та членів парламенту. Ставка ПДВ залишилася на попередньому рівні (21%),
однак пільг теж не залишилося. Нарешті ставка податку на товари розкоші
зросла від 0,5 до 1,0% (очікувалося, що це збільшить доходи бюджету на 800
млн. дол. США ).
3. Заключні зауваження та висновки. Фіскальна політика завжди перебуває у
фокусі боротьби економічних і політичних інтересів. Латинська Америка не є
винятком, так само як і Україна не є "іншою" державою. Незважаючи на
труднощі, в останні роки вектор фіскальної політики в країнах Латинської
Америки сформувався досить чітко: 1) скорочення дефіциту бюджету, 2)
зменшення частки ВВП, що перерозподіляється через бюджет, 3) гармонізація
податкового законодавства, 4) боротьба з ухилянням від сплати податків.
З погляду дискусії в Україні навколо фіскальної політики в цілому та
податкової реформи зокрема, істотними є три зауваження. По-перше, недоречно
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28
