населення, Фонду сприяння зайнятості населення); — скасувати відрахування
до ряду інших фондів;
— визначитися з новими підходами в оподаткуванні прибутку підприємств і
доходів громадян;
— розширити податкову базу шляхом значного скорочення пільг у процесі
оподаткування доходів юридичних та фізичних осіб, сплати податку на додану
вартість та деяких інших видів пільг.
Поряд із цим передбачається здійснити реструктуризацію заборгованості
підприємств та організацій перед бюджетом, яка виникла останніми роками, а
саме:
— суму заборгованості, що виникла до ЗІ грудня 1993 р., списати у зв'язку
із закінченням строку позовної давності;
— суму податкових зобов'язань, що виникла з 1 січня 1994 р. до ЗІ грудня
1995 р. включно, реструктуризувати шляхом розстрочення сплати суми
заборгованості строком на 120 місяців зі сплатою рівними частинами
щоквартально;
— суму податкових зобов'язань, що виникла з 1 січня 1996 р. до ЗО
листопада 1996 р. включно, реструктуризувати шляхом розстрочення сплати
суми заборгованості строком на 60 місяців зі сплатою рівними частинами
щомісячно.
Податкова реформа передбачає усунення причин, що гальмують розвиток
підприємницької діяльності всіх форм власності, заохочення інвестицій в
економіку України, реальне збалансування бюджету, зміцнення податкової та
бюджетної дисципліни.
Реформування податкової політики проходить досить складно. І це
невипадково. Цьому є об'єктивні та суб'єктивні причини. На нашу думку, нині
основним завданням є те, що кількісні показники податкової системи мають
поступитись якісним шляхом скорочення кількості податків, зборів і
обов'язкових платежів та запровадження системи врегульованих, науково
обгрунтованих, оптимальних форм і методів податкового впливу, регулювання
підприємницької діяльності через якісно нові, найвпливовіші, а головне,
ефективні та стимулюючі податкові важелі. Податкова політика має бути
жорсткою, але справедливою, стабільною, зрозумілою та привабливою. Вона має
виступати провідним стимулюючим фактором у стабілізації виробництва,
забезпечувати повне, якісне і своєчасне виконання доходів бюджетів усіх
рівнів.
Податкова реформа, яка проводиться в Україні, — це відкритий крок
держави до розуміння усіма суб'єктами підприємницької діяльності свого
обов'язку та відповідальності перед суспільством щодо податкових
зобов'язань. Зменшення податкового навантаження має сприяти легалізації
"тіньових" доходів і потоків фінансових ресурсів та збільшенню надходжень
до бюджету. Податки мають сплачувати усі суб'єкти підприємницької
діяльності, а не лише ті, де ведеться облік. Це — об'єктивний закон
економічного розвитку.
Проведення реформи — це робота не одного фінансового року. Можливо,
доцільніше приймати законодавчі акти з питань оподаткування і реформування
податкової системи поступово. Це унеможливило б негативні наслідки,
пов'язані з процесами реалізації податкової політики і формування ринкового
середовища.
ДЕЯКІ ОЦІНКИ ПРАКТИКИ ОБСЛУГОВУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ В УКРАЇНІ
Державні цінні папери (ДЦП) є фінансовим інструментом, який
використовується практично в усіх країнах. Випуск їх здійснюється урядами
відповідних держав головним чином для неемісійного (неінфляційного)
фінансування тимчасового або перманентного дефіциту державного бюджету.
Крім того, за допомогою емісії ДЦП може одночасно матися на увазі:
— використання ДЦП як ефективного інструменту макроекономічного
регулювання (регулювання кредитно-грошового обігу за допомогою операцій на
відкритому ринку шляхом впливу на банківську систему, вплив на рівень і
структуру інвестицій та заощаджень населення і суб'єктів господарювання,
формування базової ставки для інших оборотних фінансових інструментів
тощо);
— розвиток фондового ринку в цілому і торговельної системи для ринку ДЦП
зокрема;
— визначення реальної вартості обслуговування державного боргу (процентна
ставка прибутковості ДЦП визначається на ринку).
Конкретна "вага" вищезазначеного залежить від конкретних економічних і
політичних умов у країні, що досить чітко простежується на прикладі
пострадянських держав СНД, зокрема України та Росії.
Це робить ДЦП обов'язковим атрибутом економічного життя будь-якої
розвинутої держави і означає, що підтримка досягнутих обсягів ринку
(кількість ДЦП в обігу, помножена на їх курсову вартість), а також
(звичайно) його постійне і повільне зростання є одним із важливих завдань
уряду відповідної держави (наочний приклад — США). Внаслідок цього
надійність ДЦП вважається (і справді є такою) максимальною на фондовому
ринку конкретної країни. Інша справа, коли сама держава може стати
банкрутом через ряд обставин, зокрема через перекручене уявлення про
природу ДЦП, які є перш за все інструментом оперативного реагування на
дисбаланси надходжень і витрат держбюджету, що виникають, і не можуть
служити "паличкою-стукалочкою" для затуляння дірок у бюджеті, котрі мають
структурну природу, як у випадку з Україною та Росією.
У світі існує багато видів ДЦП. Однак, незважаючи на різноманітність
назв, вони мають практично однакову мету і умови випуску, при цьому основна
різниця між такими типами ДЦП — лише в термінах їх погашення.
Наприклад, деякі автори при перекладі найменувань ринкових цінних
паперів, що емітуються урядом США, ототожнюють короткострокові облігації з
казначейськими векселями.
Таке змішування понять різних типів ДЦП з юридичної точки зору може бути
обумовлене їх практично повною еквівалентністю в економічному значенні:
немає різниці, як назвати ДЦП, якщо вони реально є фінансовими
інструментами з фактично ідентичними властивостями до ринкового обігу та
інвестування, а також мають єдину мету емісії — фінансування держбюджету.
Абсолютна надійність зобов'язань держави в розвинутих країнах робить
несуттєвою різницю в наданих юридичних правах і гарантіях для інвесторів. У
цілому, як здається, тенденція до взаємозамінності, зближення,
універсалізації характеристик інструментів, які ще не так давно досить
сильно відрізнялися, — характерна риса сучасного фінансового (в тому числі
фондового) ринку.
Необхідно, як уявляється, враховувати і особливості перекладу, а також
міждержавну різницю в термінології, що іноді не робиться, в результаті чого
і виникають труднощі. У цілому характерними рисами всіх ДЦП є:
— максимально можлива (юридичне і практично) гарантія інвестицій; —
практично абсолютна ліквідність;
— конкурентоздатна прибутковість з урахуванням мінімального порівняно з
іншими фінансовими інструментами ризику.
Вперше фінансування дефіциту держбюджету шляхом державної позики було
здійснено урядом України у 1995 р. (постанови Кабінету Міністрів № 586 від
23.08.94 р. та № 994 від 11.12.94 р.). До цього часу ринок аналогічних ДЦП
Росії — ДКО — існував і розвивався величезними темпами вже майже 2 роки.
У відповідності з цими постановами строки обігу облігацій внутрішньої
державної позики (ОВДП) були визначені в 91, 182, 273 і 364 дні. Облігації
— купонні, на пред'явника, номіналом 100 млн. крб. Прибутковість — 140%
річних.
Ці постанови визначили ряд параметрів емісії ОВДП, які використовувались і
в подальшому: вони емітуються у вигляді електронних записів на рахунках
системи електронного обліку обігу ДЦП. Система оформлення та розміщення
випуску в цілому залишається аналогічною тій, яка вже використовується в
Росії. Емітує ОВДП Мінфін України (МФ), він же виступає від імені Кабміну
України гарантом своєчасності погашення ОВДП. Генеральним агентом по
розміщенню та обліку прав власності на ОВДП є НБУ. В ньому зберігається
глобальний сертифікат на весь випуск, ним же (через комерційні банки)
здійснюється обслуговування випуску. Емісія визнавалася здійсненою вже при
20% розміщення. Причому НБУ міг, за спеціальною домовленістю з Мінфіном,
скупити ту частину випуску, яка залишилася, для подальшого перепродажу.
З урахуванням конкретної кон'юнктури ринку міжбанківських кредитів,
депозитних ставок, облікової ставки НБУ та щомісячних темпів інфляції була
очевидною непривабливість низького рівня прибутковості ОВДП, через що
реальне розміщення ОВДП(95) почалося лише у березні 1995 р., коли
відповідні ставки значно впали, а головне — в цілому намітилася загальна
тенденція до їх подальшого зниження.
Крім того, усвідомлення невтішної перспективи змусило НБУ ще до моменту
здійснення емісії задуматися над диверсифікацією випуску за термінами
(постанова Кабміну № 994) і за суб'єктами (передбачалась реалізація
облігацій фізичним особам і нерезидентам). Однак, як відомо, ці наміри
повністю не реалізовані й досі.
Загалом обсяг розміщення ОВДП(95) (за середньозваженою ціною аукціонів)
становив майже 34 трлн. крб., причому на 91-денні випуски припадало понад
26 трлн. крб. (78%). Але не це головне. Головне полягає в тому, що всі
суб'єкти ринку нормативне і практично "опрацювали" досить чіткий механізм
ринку (раніше відомий лише теоретично та практично щодо російських ДКО) як
у частині здійснення емісії, так і в частині управління своїми портфелями
ОВДП залежно від кон'юнктури цього і всіх інших сегментів фінансового ринку
України.
Успішна робота з ОВДП(95) дала змогу МФ і НБУ, а також іншим учасникам
ринку (комерційним банкам та іншим господарюючим суб'єктам) накопичити
достатній досвід роботи на ньому, що й спричинилося у 1996 р. до
розгортання захоплюючих сюжетів боротьби за "золотого тільця" між емітентом
і операторами ринку. Спробуємо проаналізувати ці події.
Основними ціноутворюючими факторами на ринку ОВДП є: — динаміка поточних
виплат за ОВДП із боку МФ; — ставка рефінансування НБУ;
— поточна ситуація на валютному та грошово-кредитному ринках, а також
тенденції на них;
— раціональні очікування господарюючих суб'єктів щодо темпів інфляції і
динаміки процентної ставки на міжбанківському кредитному ринку, а також
депозитних ставок;
— кредитно-грошова політика держави (обсяги грошової емісії). Крім цих
основних, в окремі періоди функціонування ринку значний вплив на нього мали
й інші фактори, зокрема: — одержання (або неодержання) чергових кредитів
від МВФ, а також
кредитів і фінансової допомоги від інших міжнародних організацій та
іноземних держав;
— необхідність для уряду дотримуватися вимог організацій-кредиторів
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28
