— взагалі всі фактори, які збільшують пропозицію грошей на ринку ОВДП, а
саме:
а) жорстка регламентованість, достатній ступінь керування з боку НБУ і
відносно невеликі обсяги валютного ринку України взагалі гнітюче діють на
прибутковість валютних спекуляцій, що призводить до відвернення
спекулятивного капіталу на ринок ОВДП;
б) одержання кредитів МВФ, оскільки ці кошти можуть бути реалізовані на
валютному ринку, а виручена гривнєва маса потім може бути спрямована на
погашення ОВДП;
в) наявність в НБУ стабілізаційного фонду UAH;
г) жорстке регулювання економіки, відсутність надійних і досить
прибуткових напрямків інвестування для значної частини господарюючих
суб'єктів.
(Врешті Мінфін може не дуже побоюватись зниження обсягів ринку при
розумному зниженні прибутковості.
Взагалі, зменшення гостроти потреби Мінфіну у готівці для погашення ОВДП
через будь-які причини дасть змогу йому повільно знизити прибутковість
ОВДП, навіть якщо це призведе до скорочення виручки від новорозмі-щених
траншів ОВДП);
- жорстка монетарна політика уряду в 1996 р.;
- слабкість банківської системи України.
Розподіл заборгованості по виплатах у 1996—1997 рр. (млн. UAH) за
підсумками 255 аукціонів ОВДП(96) демонструється графіком 6.
Графік 6.
[pic]
Як бачимо, І—II квартали 1997 р. досить напружені для МФ (на кінець
червня 1997р. — 1046 млн. грн., а ще попереду грудень 1997-го), навіть з
урахуванням того, що значна частина заборгованості (до 580 млн. грн.),
можливо, повинна бути виплачена (тобто не виплачена) рідному НБУ. Отже,
ризик інвестування в ОВДП носить політико-економічний характер.
Взагалі, схема рефінансування держборгу нагадує піраміду за типом АТ
"МММ", яка існує, доки держава має кредит довіри у інвесторів. Таким чином,
обвал піраміди взагалі може мати місце через такі причини: — непродумані
дії держави, що призвели до масового скидання ОВДП, як це вже було у
випадку з нерезидентами;
— різке посилення темпів інфляції або прибутковості валютних спекуляцій,
що не супроводжується адекватним зростанням прибутковості операцій із ОВДП;
— неправильна схема використання залучених коштів у сукупності з
невиконанням дохідної частини бюджету (коли залучені на ринку ОВДП кошти
просто використовуються на затуляння дірок у бюджеті, що мають в основі
структурні проблеми в економіці, а не використовуються для інвестицій у
виробництво тощо).
Внаслідок цих та інших причин держава може виявитися неспроможною
своєчасно погасити чергові випуски ОВДП (тобто "заморозити" виплати на
певний термін).
Втрати інвестора у цьому разі зведуться до неодержаного прибутку за
рахунок альтернативних напрямків інвестування та інфляційних втрат. Разом
із тим практично немає сумнівів у самому поверненні (хоч і з запізненням)
інвестованих сум.
Слід, однак, зазначити, що за відповідних умов такого роду піраміди
можуть існувати практично вічно (приклад — США). До речі, у Росії на
сьогоднішній день вже є досить-таки значний досвід реструктуризації
держборгу (як за термінами, так і за ставками прибутку і навіть за різними
фінансовими інструментами). Як свідчать успішні дії НБУ влітку 1996 року, в
Україні також можливе ефективне керування ситуацією на ринку.
Розширення ринку і збільшення рівня прибутковості з метою послаблення
тиску на інші сегменти фінансового ринку (грошовий і валютний) у сукупності
з популістською бюджетною політикою можуть втягнути уряд до "неграмотної"
побудови "піраміди". Разом із тим підтримка досягнутих обсягів ринку, а
також його постійне і повільне зростання є одним із важливих завдань будь-
якого уряду внаслідок дуже великого макроекономічного значення ринку
державних обов'язків. І уряд повинен робити все від нього залежне, щоб на
ринку не трапилися негативні зміни.
Таким чином, найважливішою гарантією реалізації прав та інтересів
інвесторів є пряма і суттєва зацікавленість емітента — Міністерства
фінансів.
ПРЯМІ БЮДЖЕТНІ ТРАНСФЕРТИ В СИСТЕМІ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН
Однією з центральних і, водночас, суперечливих проблем
внутрішньодержавних фінансових відносин є надання місцевим органам влади
коштів з централізованого бюджету. Хоча вагома підтримка місцевих органів
влади забезпечується їх участю у загальнонаціональних податках, проте її,
як правило, виявляється не досить для забезпечення адекватного фінансування
діяльності місцевої влади по виконанню своїх функцій згідно із
законодавством. Тому вона доповнюється прямими бюджетними трансфертами,
частка яких у доходах місцевих бюджетів у різних країнах становить від 10
до 30%. Спричинюють таке становище декілька факторів.
По-перше, найчастіше надання деяких суспільних благ, як от: освіта,
охорона здоров'я та навколишнього середовища тощо, ефективніше здійснювати
на локальному рівні, де їх виробництво максимально наближене до споживачів,
а тому й менші управлінські витрати і більш ефективний контроль за
використанням коштів. Видатки місцевих бюджеті на виробництво таких благ
мають, природно, покриватися відповідними трансфертами із централізованого
бюджету.
По-друге, існують такі локальні суспільні блага, що характеризуються так
званим спіл-овером, або зовнішнім ефектом. Ними можуть користуватися і
мешканці сусідніх територій, хоча і не несуть при цьому жодних видатків. Цю
явну несправедливість можна подолати шляхом спільного фінансування проектів
декількома територіями, але часто така можливість не може бути реалізована
або через брак у них коштів, або внаслідок небажання деяких з них брати
участь у фінансуванні (це явище аналогічне проблемі "безбілетників", що
виникає у відносинах індивід — колектив при виробництві благ колективного
споживання). Тому, враховуючи високу значущість таких локальних суспільних
благ, держава має забезпечувати фінансову підтримку тим місцевим органам
влади, які їх надають.
По-третє, між адміністративно-територіальними одиницями існують
об'єктивно обумовлені відмінності щодо можливостей залучення доходів до
місцевого бюджету, які зберігаються навіть при стовідсотковій ефективності
їх збирання і стовідсоткових відрахуваннях від суми загальнонаціональних
податків. Ці відмінності доходного потенціалу, породжені диференціацією
рівня економічного розвитку територій, структури економіки, демографічних
особливостей і т.п., можуть досягати разючого розмаху: у Польщі на початку
90-х років максимальний розрив між доходами гмін на душу населення сягав І
: 500'. Нездатність деяких осередків місцевої влади сформувати бюджет,
достатній для фінансування додатків, робить необхідною централізовану
допомогу нужденним адміністративним одиницям, оскільки одним із завдань
держави є забезпечення приблизно однакових умов життя громадян незалежно
від того, де вони мешкають.
По-четверте, в деяких випадках держава перекладає на місцевий рівень
функції, які законодавче (і навіть конституційне) закріплені як її сфера
відповідальності, — наприклад, утримання військових гарнізонів, органів
правопорядку або грошових виплат:; певним категоріям населення згідно із
національним законодавством, — .що має супроводжуватись стовідсотковим
відшкодуванням з національного бюджету понесених видатків.
Нарешті, по-п'яте, можуть виникати різні обставини, цю вимагають такої
експансії місцевих видатків. профінансувати яку місцеві бюджети просто не в
змозі, — наприклад, у разі стихійного лиха, структурної кризи, що вражає
регіони із сконцентрованими там неперспективними виробництвами тощо.
Подавати допомогу в цих випадках має знову ж таки Державний бюджет.
Таким чином, необхідність спеціальної бюджетної підтримки місцевих
органів влади у формі прямих бюджетних трансфертів (далі ПБТ) обумовлена,
насамперед, вимогами ефективної алокації та справедливості. Однак це,
звичайно, не виключає випадків, коли така допомога подається із суто
політичних причин, наприклад, щоб забезпечити лояльність місцевої
адміністративної еліти до центру, або коли вона є результатом позакулісних
домовленостей між місцевою та центральною бюрократією.
ОСНОВНІ ВИДИ ПРЯМИХ БЮДЖЕТНИХ ТРАНСФЕРТІВ МІСЦЕВИМ ОРГАНАМ ВЛАДИ
Традиційно прямі бюджетні трансферти поділяються на три види: дотації,
субвенції, субсидії. Проте лише останнім часом з'явилися спроби чітко
розмежувати ці види, спираючись на які можна дати такі визначення:
Бюджетна дотація — це, як правило, фіксована в сумі грошова допомога, що
при певних умовах подасться вищестоящим бюджетом місцевим з метою
забезпечення виконання ними своїх функцій без обмеження сфери використання
коштів на безповоротній основі і не вимагає вкладення коштів з боку
отримувача. Згідно з міжнародне визнаною термінологією, це є незв'язаний,
або загальний, або безумовний, або генеральний трансферт (грант) — англ.
general, non-conditional grant.
Бюджетна субвенція — це грошова допомога, що подається вищестоящим
бюджетом місцевим з метою забезпечення ними реалізації конкретних цілей і
може бути обумовлена вкладенням коштів з боку отримувача; при нецільовому
використанні кошти підлягають поверненню. Згідно з міжнародне визнаною
термінологією це є зв'язаний, або спеціальний, або умовний трансферт
(грант), який надається при певній участі у фінансуванні з боку отримувача,
— англ. Selective matching grant.
Бюджетна субсидія — це грошова допомога, що подається вищестоящим
бюджетом місцевим з метою забезпечення ними реалізації конкретних цілей,
але без необхідності вкладення коштів з боку отримувача. При нецільовому
використанні кошти підлягають поверненню. Згідно з міжнародне визнаною
термінологією це є зв'язаний, або спеціальний, або умовний трансферт
(грант), що не вимагає участі у фінансуванні з боку отримувача.
Дані вище визначення за змістом покладені нами в основу класифікації ПБТ
у зарубіжних країнах. Обмовка "за змістом" має тут принципове значення,
оскільки в різних країнах один і той же вид ПБТ може називатися по-різному.
Так, у деяких країнах бюджетні дотації складаються з кількох різних
трансфертів, що надаються за певних умов місцевим колективам: у Росії — це
бюджетна дотація, федеральний трансферт; у Франції — глобальна дотація на
функціонування, дотація на компенсацію податкових пільг та зниження ставок
оподаткування, фонд компенсації ПДВ. У деяких країнах — це один трансферт,
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28
