яких випадках і які види ПБТ можуть отримувати місцеві колективи, яка
процедура надання їх, контролю за використанням тощо.
2. Слід ширше використовувати весь спектр видів ПБТ, що практикується у
світі. Крім бюджетних дотацій, позитивне значення ми.-- б мати застосування
насамперед бюджетних субвенцій із закритою датою. При цьому зовсім не
обов'язково це приведе до збільшення видатків централізованого бюджету,
якщо кошти на народне господарство, що проходять через міністерства,
передати частково на місця як фінансову базу для субвенцій. Це дозволить
забезпечити їх цільове використання з урахуванням місцевих інтересів. На
перших порах співвідношення між незв'язаними та зв'язаними ПБТ може бути на
користь перших. В міру підвищення дієвості системи місцевого самоврядування
частка бюджетних дотацій поступово може підвищуватися.
3. Джерелом бюджетних дотацій, що залишатимуться вагомим елементом ПБТ,
доцільно зробити не бюджетні асигнування, як це практикується нині, а пул
(набір) національних податків, надходження від яких характеризується
найбільшою стабільністю — ПДВ та прибутковий податок з громадян.
4. Серед механізмів розподілу бюджетних дотацій перевагу слід віддати
структурній формулі, яка б включала в себе компонент вирівнювання. Згідно з
рекомендаціями фахівців Світового банку, на першому етапі (до 5 років)
можна обмежитись лише вирівнюванням за бюджетними доходами, а після
нагромадження достатнього досвіду вирівнювання — вирівнюванням за
бюджетними видатками, що має здійснюватися також на нормативній основі.
Основні компоненти формули, їх ваги повинні бути предметом щорічних
уточнень, які мають проводити Міністерство фінансів з радою регіонів (на
рівні областей — фінансове управління та асоціації місцевих рад). Це
необхідно тому, що соціальна-економічна ситуація в країні у цілому та в
окремих регіонах може змінюватися дуже швидко.
5. Механізм горизонтального вирівнювання, на наш погляд, поки що вводити
недоцільно внаслідок абсолютної недостатності фінансових ресурсів навіть у
розвинутих регіонах. Такий механізм слід вводити в дію після більш-менш
.тривалого періоду стабілізації економіки країни. Крім того,
міжрегіональний перерозподіл може викликати у даний момент і небажані
політичні наслідки через невдоволення еліти регіонів, які мають робити, до
них внески.
ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА: НЕОБХІДНІСТЬ ЗБАЛАНСОВАНОГО БЮДЖЕТУ
Під фіскальною політикою розуміємо процес змін у системі оподаткування та
урядових видатках. Для того, щоб : а) зменшити коливання ділових циклів б)
сприяти швидкому зростанню економіки з високою зайнятістю та без високої
неконтрольованої інфляції.
Гостра дискусія навколо питань фіскальної політики в Україні багато в
чому нагадує подібну ситуацію в країнах Латинської Америки наприкінці 1980-
х рр., коли назрілі зміни — скорочення дефіциту бюджету, впорядкування
урядових видатків, податкова реформа — сприймалися неоднозначно, а
інфляційна інерція та масове ухиляння від сплати податків ускладнювали будь-
які практичні кроки. Процес радикального реформування економік
латиноамериканських країн свідчить: 1) без досягнення збалансованого
бюджету неможливо забезпечити тривалу макроекономічну стабілізацію, 2) при
скороченні дефіциту бюджету проведенню податкової реформи повинно
передувати впорядкування урядових видатків, 3) зниження ставок
оподаткування сприяє зростанню бюджетних надходжень за умов розширення
податкової бази та посилення відповідальності за ухиляння від сплати
податків.
1 Переваги збалансованого бюджету Макроекономічні показники чотирьох
найбільших країн Латинської Америки — Аргентини, Бразилії, Мексики та Чилі
— переконують у справедливості відомих теоретичних аргументів на користь
збалансованого бюджету: припинення інфляції, збільшення приватних
інвестицій, поліпшення сальдо поточного рахунка, прискорення темпів
економічного зростання (таблиця 23).
Істотне скорочення або (ще краще) досягнення додатного сальдо бюджету не
лише обмежує потребу в емісійних кредитах центрального банку, а й формує
сподівання цінової та грошової стабільності (результат, необхідний для
подолання інфляційної інерції). Важливо зауважити, що існує і зворотний
зв'язок — гальмування інфляції збільшує надходження до бюджету (ефект
Олівери — Танзі). Загалом це дає змогу знизити процентні ставки. В
Аргентині динаміка процентних ставок майже ідеально повторює зміни в стані
бюджету: якщо в 1991 — 1993 рр. поліпшення сальдо бюджету мало наслідком
стрімке зниження процентних ставок, то в 1994 — 1995 рр. деяке погіршення
цього показника поєднується із вищими процентними ставками, навіть
незважаючи на подальше зниження інфляції. У Мексиці реалії збалансованого
бюджету сприяли одночасному зниженню інфляції та процентних ставок протягом
1990 — 1993 рр., однак експансійна політика з початку 1994 р. (у серпні
цього року відбувалися президентські вибори) спричинила стрімке падіння
мексиканського песо, поновлення інфляції та зростання процентних ставок у
наступному, 1995 р.
У Бразилії зв'язок між сальдо бюджету, інфляцією та процентними ставками
не такий промовистий, однак визначальну роль фіскальної рестрикції в
успішному проведенні антиінфляційного плану "Real" (липень 1994 р.) важко
заперечити. У минулому в цій країні не раз виявлялося, що навіть екc-
Таблиця 23. Макроекономічні показники країн Латинської Америки (у %),
1990 -1995 рр.
|Країна|Показник |1990 |1991 |1992 |1993|1994|1995 |
| |Сальдо |-0,4 |-1,3 |0,4 |1,2 |-0,1|-0,5 |
| |бюджету | | | | | | |
| |Інфляція | |72,0 |24,6 |10,6|4,3 |3,3 |
| |Процентні | |71,0 |15,0 |6,0 |8,0 |11,0 |
| |ставки | | | | | | |
|Аргент|Інвестиції |14,0 |14,6 |16,7 |18,2|19,2|17,8 |
|ина | | | | | | | |
| |Зростання ВВП|0,1 |8,9 |8,7 |6,0 |7,4 |-0,7 |
| |Поточний |6,6 |-0,4 |-2,9 |-2,9|-3,6|-8,8 |
| |рахунок | | | | | | |
| |Сальдо |-6,2 |-0,5 |-3,9 |0,3 |1,3 |-5,0 |
| |бюджету | | | | | | |
|Бразил|Інфляція | |459,0|1229,|2491|941,|23,2 |
|ія | | | |0 |,0 |0 | |
| |Процентні |1082,|2494,|1489,|5756|56,4|39,0 |
| |ставки |8 |3 |0 |,8 | | |
| |Інвестиції |22,9 |19,3 |19,5 |20,0|20,8| |
| |Зростання ВВП|-4,6 |0,3 |-0,8 |4,2 |5,8 |4,2 |
| |Поточний | |-2,5 |0,1 |0 |-0,3| |
| |рахунок | | | | | | |
|Мексик|Сальдо |-2,8 |-0,2 |1,5 |0,4 |-0,8|-0,7 |
|а |бюджету | | | | | | |
| |Інфляція |26,5 |22,7 |15,5 |9,7 |6,9 |35,0 |
| |Процентні |37,4 |23,6 |18,9 |17,4|16,5|50,5 |
| |ставки | | | | | | |
| |Інвестиції |22,8 |23,4 |24,4 |23,2|23,5|19,4 |
| |Зростання ВВП|4,5 |3,6 |2,8 |0,7 |3,5 |-6,9 |
| |Поточний |-1,1 |-1,7 |-2,4 |-2,0|-2,3|0,0 |
| |рахунок | | | | | | |
|Чилі |Сальдо |0,8 |1,2 |2,2 |1,9 |1,6 |2,6 |
| |бюджету | | | | | | |
| |Інфляція |26,6 |22,0 |15,6 |12,1|12,0|7,9 |
| |Процентні |48,8 |28,6 |23,9 |24,3|20,3|18,2 |
| |ставки | | | | | | |
| |Інвестиції |26,3 |24,5 |26,8 |26,8|26,8|27,4 |
| |Зростання ВВП|3,3 |7,3 |10,7 |6,7 |4,2 |8,5 |
| |Поточний |-5,8 |0,9 |-4,5 |-11,|-2,9|0,6 |
| |рахунок | | | |4 | | |
стремально високі процентні ставки неспроможні приборкати інфляцію, якщо
нічого не робилося для скорочення дефіциту бюджету. Приміром, від початку
1989 р. реальні процентні ставки були високими (план "Verao"), однак
значний дефіцит бюджету (18,6% від ВВП) звів нанівець боротьбу з інфляцією
— у листопаді—грудні 1989 р. її місячні темпи перевищили 40%. Отже,
погіршення сальдо бюджету в 1995 р. нагадує про можливість повторення
мексиканського "сценарію".
Досвід Аргентини, Бразилії, Мексики та Чилі не заперечує висновку про
"пригнічування" приватних інвестицій видатками уряду (інструментальне цей
вплив здійснюється через механізм реальних процентних ставок). В Аргентині
у 1991 — 1994 рр. обсяги інвестицій зростали в середньому на 8% щорічно, у
повній відповідності до успіхів у досягненні збалансованого бюджету. І
навпаки, рівень інвестицій знизився у 1995 р., що можна пояснити
збільшенням дефіциту бюджету. Не випадково наступного, 1996 р. досягнення
збалансованого бюджету розглядалося як основний елемент фіскальної
політики. У Мексиці комбінована дія навіть досить незначного дефіциту
бюджету, інфляції та високих процентних ставок знизила рівень інвестицій у
1995 р. до рекордно низької позначки — 19,4% від ВВП (це на 5% менше, ніж у
1992 р., коли перевищення доходів бюджету над його видатками було
найпромовистішим).
Збільшення інвестицій (1) робить менш прозорим очікуваний негативний
зв'язок між дефіцитом бюджету (G—T) та сальдо поточного рахунка (СЛ)':
(S-1)-(G-T)=СА, (1)
де G — видатки бюджету, Т — бюджетні надходження, а S — обсяги заощаджень.
Зрозуміло, що скорочення дефіциту бюджету поліпшує сальдо поточного
рахунка, приймаючи незмінними рівні приватних заощаджень та інвестицій.
Якщо ж інвестиції зростають, то не виключено, що відповідне збільшення
імпорту основних засобів, сировини та напівфабрикатів погіршить сальдо
поточного рахунка, принаймні в короткочасному плані. З іншого боку, у
віддаленішій перспективі прискорення темпів економічного зростання —
логічний наслідок зростання обсягів інвестицій — та подальше збільшення
заощаджень повинні поліпшити сальдо поточного рахунка. Саме такий перебіг
подій спостерігається в економіці Чилі.
Розвиток чилійської економіки переконує у перевагах тривалого
перевищення доходів бюджету над видатками (зауважимо, що такий результат
характерний для країн Південно-Східної Азії). На думку спеціалістів МВФ,
додатне сальдо бюджету додатково дає змогу: збільшити кредитні ресурси у
банківському секторі; нейтралізувати негативні макроекономічні шоки;
підвищити довіру до національної економіки; забезпечити добробут майбутніх
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28
