фантазии, выдвигать предположения, делать открытия. Познавательная
деятельность невозможна без языка, в формах которого выражаются и
закрепляются результаты познания.
Эмоциональная сфера включает внутренние чувства человека, которые
следует отличать от внешних. Это чувства радо-сти, горя, любви,
сострадания, ненависти и др. К эмоциональной сфере относятся аффекты (гнев,
ужас, ярость), эмоциональ-ное состояние (настроение); оно может быть
подавленным или радостным, веселым или грустным; элементарные эмоции
(жажда, голод и т.п.). Эмоциональное состояние субъекта влияет на
познавательный процесс, на его отношение к объекту и, следовательно,
отражается на результатах познания.
Мотивационно-волевая сфера - это мотивы, интересы, потребности
субъекта, ориентирующие его в познавательной дея-тельности, а также воля,
представляющая собой способность к выбору цели и внутренним усилиям,
необходимым для ее дос-тижения. Воля связывает познавательную и
эмоциональные сферы, определяет активный характер познания, направляет его
на приобретение новых знаний:
К психической деятельности относится бессознательное - совокупность
психических явлений, не осознаваемых человеком (сновидения, гипнотические
состояния, инстинкты) Для теории познания особый интерес представляет
интуиция-способность непосредственного постижения истины путем прямого его
усмотрения без рационального обоснования.
В истории философии интуиция понималась по-разному. В некоторых
сенсуалистических теориях - как способность непо-средственного постижения
истины с помощью органов чувств. Это чувственная интуиция. Философы-
рационалисты - Де-карт, Локк, Лейбниц, Спиноза выдвинули учение об
интеллектуальной интуиции как непосредственном, усмотрении умом некоторых
положений, не требующих доказательств. К ним относятся аксиомы, постулаты и
т.п. Интуитивным считается также знание, к которому приходят внезапно,
когда какая-либо идея возникает без осознания мыслительного процесса, кото-
рый к ней привел.
Сознание является свойством особым образом организованной материи -
человеческого мозга, продуктом общественно-го развития, высшей формой
отражения действительности.
1. Сознание возникло на определенном этапе развития материи, на ее
основе, по своему происхождению вторично.
2. Сознание- свойство материального органа - мозга. Являясь
идеальным, оно функционирует на основе происходящих в мозгу физиологических
процессов и, значит, психическое определяется физическим, зависит от него,
вторично.
3. Возникающий в сознании образ предмета обусловлен в конечном счете
реально существующим материальным предметом. Отражение обусловлено
отражаемым, зависит от него, и, следовательно, вторично.
45. матеріальне та ідеальне. Свідомасть і мова.
Свідомість – це найвища, притаманна тільки людям і пов'язана з мовою
функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні
дійсності, в попередній уявній побудові дій і передбаченні їх результатів,
у розумному регулюванні і самоконтролі поведінки людини. Вона не тільки
відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.
Свідомість вивчають багато наук: філософія, соціологія, психологія,
мовознавство, педагогіка, кібернетика, інформатика. Протягом віків точаться
суперечки щодо її сутності. Богослови розглядають свідомість як іскру
божественного розуму. Ідеалісти вважають свідомість первинною щодо матерії,
вона, на їхню думку, незалежна від матерії, навпаки, остання є продуктом
першої. Матеріалістична філософія і психологія вважають свідомість функцією
мозку і відбиттям зовнішнього світу. Незважаючи на розбіжність думок, усі
філософи згодні, що свідомість – це реальність, і вона відіграє величезну
роль у житті людини та суспільства в цілому.
Головними ознаками свідомості є відображення світу, відношення,
цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює насамперед
форми людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка
свідомості як відношення полягає в її націленості на буття, на пізнання,
освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності.
Водночас об'єктом розгляду свідомості може бути вона сама та її носії,
тобто свідомість пов'язана з самосвідомістю. Вихідним пунктом людського
ставлення до світу є перетворення його відповідно до людських потреб, що
набирає форми цілепокладання – створення ідеальної моделі бажаного
майбутнього, визначення мети і засобів, розробки програми діяльності.
Свідомість не зводиться повністю до мислення, поняття, пізнання і знання,
вона охоплює як раціональне, так і чуттєве відображення дійсності, як
пізнавальне, так і емоційно-оціночне ставлення людини до світу. Всі ці
компоненти слід розглядати як елементи цілісного процесу предметно-
матеріального, теоретичного та духовно-практичного способів освоєння світу.
Основними елементами свідомості, які перебувають у діалектичному
взаємозв'язку, є: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля.
Розвиток свідомості – це, насамперед збагачення її новими знаннями про
навколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень,
глибину проникнення в об'єкт і ступінь ясності розуміння. Звідси
повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення
світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості.
Генетичною передумовою виникнення свідомості є загальна властивість усіх
наявних предметів і явищ як природних, так і соціальних, властивість
відображення.
46.Проблемма пізнаваності світу. Сутність агностицизму.
Практика (від грек. – діяння) – є матеріальна, чуттєво-спрямована
діяльність людини по освоєнню і перетворенню природних та та соціальних
об’єктів.Пізнання носить суспільний характер, який зумовлюється працею і
мовою. Пізнання відображає реальну дійсність не прямо, а опосередковано –
через матеріально-практичну діяльність. Практика породжує потребу в нових
матеріалах, джерелах енергії і т. п., і це стимулює розвиток пізнання.
Отже, історичний розвиток практики є рушійною силою пізнання. Та частина
філософії, яка займається пізнанням, називається гносеологією. Як відомо,
питання про можливість пізнання світу є зворотною стороною основного
питання філософії – про відношення мислення до буття, свідомості до
матерії, до природи. Наукова філософія вважає, що світ можна пізнати таким,
яким він є, що в реальній дійсності немає нічого такого, чого не міг би
рано чи пізно збагнути розум людини. Напрям у філософії, що заперечує або
піддає сумніву можливість пізнання природи, суспільства, називається
агностицизмом. Таке твердження агностиків обґрунтовується головним чином
посиланням на наявну різницю між тим, яким наш світ здається і яким він є
насправді.
Пізнання як процес являє собою діалектичну єдність суб'єктивного й
об'єктивного. Суб'єктом пізнання є не свідомість сама по собі, а
матеріальна істота, яка має свідомість – суспільна людина.
Об'єктом пізнання є фрагменти об'єктивної реальності, які потрапили в коло
практичної і пізнавальної діяльності людини. З розвитком суспільства
об'єктом пізнання стає й саме пізнання, мислення людини. Процес пізнання
має суспільно-історичний характер. Усі людські пізнавальні здібності, і
насамперед мислення, не дані людині від природи, вони сформувалися на
основі праці, суспільного виробництва. Окрема людина навчається мислити
разом із засвоєнням мови й набутих людством знань.
47.Структура пізнавального процессу. Діалектика чуттєвого і раціонального в
процессі пізнання.
Многообразные отношения человека к миру включают познавательное отношение,
познание, представляющее собой ак-тивную деятельность людей, направленную
на -приобретение знаний. Знания - это результат познавательной
деятельности, выраженный в идеальных образах (представлениях, понятиях,
теория) и закрепленный в знаках естественных 'ли искусст-венных языков.
Существуют различные виды познания: обыденное, основанное на
повседневном опыте и здравом смысле, художествен-ное, характеризующееся
чувственно-образным отображением действительности, научное, основными
чертами которого яв-ляются системность и обоснованность, применение
специально разработанных методов исследования. Наука - это сфера ис-
следовательской деятельности, направленной на производство знаний о
природе, обществе, человеке.
Объект научного познания: Научное познание имеет дело не только с
наблюдаемыми, но и с ненаблюдаемыми объектами (элементарная частица, ген и
т.п.). Оно характеризуется последовательностью и систематичностью,
стремлением обосновать свои положения законами, специальными способами
проверки (научный эксперимент).
Его цель - открытие законов природы, общества, мышления, познание
сущности явлений, создание научных теорий. Сред-ства: Научное познание
использует научную аппаратуру, специальные методы исследования, создает и
использует искусст-венные языки, специальную научную терминологию.
В научном познании принято выделять два уровня: эмпирический и
теоретический. Они различаются по объекту, видам знания и методам познания.
На эмпирическом уровне объект исследуется со стороны, доступной
наблюдению и экспериментированию. Полученный эм-пирический материал
обобщается и систематизируется.
Теоретический объект представляет собой мысленную реконструкцию
эмпирического объекта. Это абстракция, логиче-ская модель реального
объекта, выраженная, как правило, на специальное языке науки: научными
терминами, знаками ис-кусственного языка.
Различия по видам знания заключаются в следующем. На эмпирическом
уровне содержанием знания являются научные факты и сформулированные на их
основе эмпирические законы. Содержанием теоретического уровня являются
научные по-нятия, категории, законы науки. Развитое научное знание
выражается в форме научной теории.
Эмпирический и теоретический уровни различаются также по методам,
которые делятся на эмпирические (наблюдение, описание, сравнение,
измерение, эксперимент), с помощью которых осуществляется накопление,
фиксация, обобщение и сис-тематизация опытных данных, их статистическая и
индуктивная обработка, и теоретические (аналогия и моделирование,
формализация, идеализация); с их помощью формируются законы науки, теории.
В соответствий с двумя уровнями научного познание различают
эмпирические и теоретические методы. К первым относят наблюдение,
сравнение, измерение и эксперимент, ко вторым - идеализацию, формализацию и
др.
Эмпирические методы.
Наблюдение - это целенаправленное систематическое восприятие объекта,
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30
