полярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні Вед. «Веда» (в
перекладі з санскриту означає «знання») – це збірник текстів на честь
богів. До складу дашан астиків входили такі школи, які визнавали авторитет
Вед. Це ортодоксальні вчення: веданта, санкх'я, йога, ньяя, вайшешика,
шиманса. До складу дашани нестиків (неортодоксальні школи) входили вчення:
чарваків, буддизму, джайнізму. Одним з найдавніших ідеалістичних вчень був
брахманізм. Його прихильники вважали, що світ складається з невидимого,
непізнаного, незмінюваного духу «брахмана», що не має ні початку, ні кінця.
З точки зору представників цієї школи слід розрізняти душу і тіло.
Буддизм – це водночас і релігійне і філософське вчення. Воно виникло у VI
– V ст. до н.е. і в ході історичного розвитку стало однією з
найпопулярніших релігій разом з християнством та ісламом. Згідно з
легендою, засновником буддизму був Сіддхартха із роду Гаутами. Сіддхартха,
майбутній Будда. Шляхом внутрішнього споглядання він пізнав вічні істини:
1) Життя – це страждання.
2) Страждання має свою причину.
3) Корінь страждання – жадоба до життя.
4) Шляхів виходу із страждання — 8.
В основі буддійського вчення про природу речей лежить вчення про дхарми —
«носії своєї ознаки – частинки, або елементи». За вченням буддистів, дхарми
– це частинки, що являють собою ніби тканину світової речовини. Вони
проникають в усі явища психічного і матеріального світів і перебувають у
русі, кожну секунду спалахуючи і згасаючи. Кожний рух означає породження
нового спалаху і нового затухання. В буддійській філософії прийнято
порівнювати світло з потоком, який тече з самого початку, вічно змінюючись
і перероджуючись. Було розроблено кілька класифікацій дхарм-елементів.
Ранній буддизм вже знав про поділ буття на виявлене – сансара, і буття
невиявлене – нірвану. Буддизм утверджував єдність матеріального і
психічного світів.
Поряд з ідеалістичним напрямом розвитку філософії в Індії розвивалось і
стихійно-матері-алістичне вчення – чарвака.
Чарвака утверджує єдиною реальністю, що існує в світі, матерію. За основу
світу вона визнає наявність чотирьох елементів: земля, вода, вогонь,
повітря. Чарваки виступали з критикою релігії, зокрема буддизму.
9. Зародження філософії у стародавньому Китаї. OTTO
Перші філософські течії та школи виникли у найдавніших регіонах людської
цивілізації на початку VI ст. до. н.е. в Стародавній Індії, Стародавньому
Китаї та Греції.
Зміна традиційних общинних суспільних відносин на основі економічного
прогресу, поява грошей, суб'єктивної реальності, розвиток наукових знань,
насамперед в галузі астрономії, математики, медицини створили умови для
розвитку філософії в Стародавньому Китаї.
Найвпливовішим ідеалістичним напрямом, що виникає в VI–V ст, до н.е. і
зберігає своє значення аж до наших днів, було філософське вчення видатного
мислителя Конфуція, яке дістало назву конфуціанства. Першим етапом у
становленні конфуціанства була діяльність самого Конфуція. У його особі
конфуціанство становило етико-політичне вчення, в якому центральне місце
посідали питання природи людини, її етики і моралі, життя сім'ї та
управління державою. Проблеми космогонії, онтології, гносеології, логіки
були в стадії започаткування. Характерною рисою вчення Конфуція є
антропоцентризм. У центрі уваги його вчення перебувають проблеми людини.
Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за
походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якостей та
культури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є поняття «жень» –
гуманність; «сяо» – синівська повага до батьків; «юе» – музика; «лі» –
етикет. Важливе місце у конфуціанстві займає концепція «чжен мін» –
«виправлення» імен, тобто приведення речей у відповідність до їх назв.
Першою філософією матеріалістичного напряму в Китаї був даосизм. Його
засновником вважається Лао-цзи (VI—V ст. до н.е.). Даосизм наголошує на
діалектичній ідеї загальної рухомості і мінливості світу. Дао – це шлях,
надбуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне і безформне, невичерпне і
безкінечне у русі; воно – основа всього сущого.
Життя природи і людини підпорядковане не волі неба, як було прийнято
вважати в конфуціанстві, а всезагальному закону «дао». Згідно з цим
законом будь-яка річ, досягши певного ступеня розвитку, перетворюється на
свою протилежність.
Огляд розвитку філософських уявлень стародавніх цивілізацій дає змогу
зробити висновок про тривалість цього процесу. Філософська думка поволі
звільнялась від міфологічних уявлень. З самого початку процесу виникнення
філософії матеріалізм та ідеалізм з'являються одночасно. Пізнавальне
ставлення до світу підпорядковується життєвій практиці звільнення душі
від потоку перевтілень в Індії та завданню вдосконалення людської
поведінки в Китаї.
10.Антична філософія Греції, її характер та основні етапи розвитку."
Духовная Европа имеет место рождения", - сказал Э. Гуссерль, немецкий
философ, живший и работавший в конце XIX- начале XX века. Это место -
Греция VII-VI столетий до Рождества Христова. Эту же мысль в той или иной
форме высказывает большинство философов самых различных направлений. "Греки
навсегда останутся нашими учителями",- писал К. Маркс. Древняя греческая
философия - общепринятый духовный исток современной философии, всей
европейской культуры. Поэтому истоки самой греческой философии также
являются предметом пристального внимания. Возникновение философии - сложное
взаимодействие изменившихся социальных и индивидуальных потребностей и
возможностей их реализации. Взаимодействие мифологических представлений и
зарождающегося научного знания, с одной стороны, особой социальной
атмосферы, с другой, и привело к возникновению философии - качественно
нового явления, отличного от древнего мифа, предфилософских представлений,
житейской мудрости и эмпирических наблюдений. Формирование греческой
философии связано с именами Фалеса, Анаксимена, Анаксимандра, Гераклита,
Эмпедокла, Анаксагора, с философами Элейской школы.Греческая философия
выступала, как нерасчлененная, всеобъемлющая наука, как наука наук,
включающая в себя вследствие неразвитости научного мышления все области
знания.История древнегреческой философии - это история борьбы
первоначального, наивного материализма против различных идеалистических
учений. На протяжении VI-IX вв. до нашей эры в Греции происходил бурный
расцвет культуры и философии. За этот период были созданы новое
немифическое мировоззрение, новая картина мира, центральным элементом
которой стало учение о космосе. В центре внимания первых греческих
философов стоит проблема первоначала.Одни философы (натурфилософы)
считали, что основой вещей является чувственно воспринимаемые
элементы кислород, огонь, вода, земля и определенное вещество - апейрон;
другие (пифагорейцы) видели ее в математических атомах; третьи (элеаты)
усматривали основу мира в едином, незримом бытии; четвертые
(Демокрит) считали такой основой неделимые атомы; пятые (школа
Платона) - земной шар лишь тень, результат воплощения царства чистой
мысли.Разумеется, все эти философские направления были во многих
отношениях наивными и противоречивыми друг другу. Не порвав еще до конца
с мифологией, они отводили богам, сверхестественным силам второстепенное,
а то и третьестепенное место, пытались познать мир из него самого.На
первых порах древнегерческие философы не осознавали, что основной вопрос
философии может иметь разное значение, но уже в V в. до н.э. (Платон,
Демокрит) четко обозначились две противоборствующие линии, борьба между
которыми проходит через всю дальнейшую историю философии.Три периода в
развитии античной философии:В истории греческой философской мысли, начиная
с Гегеля, принято выделять три основных периода. Первый период -
формирование греческой философии (VI в. до н.э.), философия, так
называемых, "досократиков". Второй период - расцвет греческой философской
мысли (V-VI вв. до н.э.), в центре его находится философия Сократа и его
последователей, философия Платона и Аристотеля. Третий период - закат и,
затем, упадок (III в. до н.э.-V в. до н.э.), греко-римская философия.
Первый период - VI век до н.э. Это философия периода образования
рабовладельческого общества. Первоначальный, наивный материализм, который
был одновременно стихийно-диалектическим взглядом на мир, представлен на
этом этапе милетской школой и Гераклитом. Материалистические школы -
милетская и эфесская - боролись с идеалистическими и антидиалектическими
взглядами пифагорейской и элейской школ. Философы милетской школы Фалес,
Анаксимен, Анаксимандр - исходили из признания единого, вечно движущегося
материального первоначала. Представители пифагорейской школы развивали
мистическое учение о "гармонии" в природе и в обществе, исключающей борьбу
противоположностей. Элейцы (Ксенофан, Парменид, Зенон, Мелисс)
представлению об изменчивости и многообразии природы противопоставили
учение о неподвижном и неизменном бытии. Элейская школа положила начало
идеализму.Второй период - V век до н.э. На этом этапе предмет философии
расширился и углубился. Вопрос о строении материи встал в центре внимания
всех материалистических школ, связанных с именами Анаксимена, Эмпедокла и
Демокрита.Третий период - философия периода кризиса и упадка
рабовладельческого общества. Материалистическая линия античной философии
была продолжена в этот период Эпикуром и его школой. Эпикур - материалист,
атеист и просветитель - возрождает атомистическое учение Демокрита и
защищает его от нападок мистиков и теологов. Эпикур вносит в это учение ряд
изменений.
11. Космоцентризм ранней древнегреческой Ф.
На протяжении VI-IV вв. до н.э. в Греции происходил бурный расцвет
культуры и Ф. За этот период были созданы новое немиф. мировоззрение, новая
картина мира, центральным элементом к-рой стало учение о космосе. Космос
охватывает Землю, человека, небесные светила и сам небесный свод. Он
замкнут, имеет сферическую форму и в нем происходит постоянный круговорот -
все возникает, течет и изменяется. Из чего возникает, к чему возвращается
никто не знает. Одни греческие ф-ы (натурф-ы) считают, что основой вещей
является чувственно воспринимаемые элементы кислород, огонь, вода, земля и
определенное вещество – апейрон; другие (пифагорейцы) видели ее в
математических атомах; третьи (элеаты) усматривали основу мира в
едином, незримом бытии; четвертые считали такой основой (Демокрит)
неделимые атомы; пятые (школа Платона) - земной шар лишь тень, результат
воплощения царства чистой мысли. Разумеется все эти Ф. направления были
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30
