його поглядах помітна схильність розглядати все як таке, що розвивається.
Світ безперервно зароджується і вмирає, він ніколи не стоїть на місці.
Французькі матеріалісти висунули ряд цінних положень щодо суспільства,
зокрема підкреслили роль людських потреб як могутнього джерела розвитку.
Загальні інтереси обумовлюють зв'язки між людьми. К. Гельвецій вказував на
єдність особистих і громадських інтересів. Людина – продукт, але разом з
тим і суб'єкт суспільних відносин, який несе за них відпові-дальність. Вони
також наголошували на тому, що за допомогою розуму можна змінити людину.
Мислителі стверджували, що не існує такого способу правління, який можна
було б визнати ідеальним: концентрація влади веде до деспотії, безмежна
свобода – до анархії, розподіл влади послаблює її. Єдиний можливий засіб
поліпшення суспільства, і особливо моралі, – просвітництво, виховання.
23.І.Кант родоначальник німецької класичної філософії. Його вчення про
пізнання та єтичні погляди.
Фундатором німецької класичної філософії був Іммануїл Кант. У центрі
філософії Канта стоять проблеми теорії пізнання. Основне, чим відрізняється
підхід Канта до вирішення цих проблем, порівняно з попередніми
представниками різних філософських систем, полягає в тому, що він здійснив
перехід від метафізики субстанції до теорії суб'єкта. Головне, за Кантом,
не вивчення речей самих по собі, а дослідження самої пізнавальної
діяльності людини. Перш ніж пізнавати світ, вважає Кант, потрібно пізнати
своє пізнання, встановити його межі і можливості. Це був великий поворот
філософії до людини. Кант вважає, що людський розум пізнає не «речі в
собі», а явища речей, результат їхньої дії на органи відчуттів людини.
«Речі в собі» стають явищем завдяки апріорним формам споглядання (простір-
час) та апріорним формам мислення (якість, кількість, причинність,
реальність та ін.), тобто таким формам, які мають позадосвідне походження.
Наступна сходинка пізнання – це розум, який, за Кантом, завершує мислення і
при цьому, не створюючи нічого нового, він заплутується у невирішених
протиріччях – так званих «антиноміях» чистого розуму. Кант вважає, що таких
антиномій чотири, але вирішити їх неможливо, оскільки кожну з тез, що
складають антиномії, можна однаково логічно довести або спростувати. У
своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до
розробки діалектичної логіки, де протиріччя виступають як необхідна умова
розвитку знання.
У філософії Канта поєднані матеріалізм (визнання об'єктивного існування
«речей в собі») та ідеалізм (твердження про апріорні форми споглядання і
розсудку) з агностицизмом (заперечення пізнання об'єктивної дійсності).
Це своєрідний компроміс між матеріалізмом та ідеалізмом. Дуже глибокі
думки висловлює Кант і в інших сферах, зокрема в галузі етики. Він багато
пише про людину як частину природи, про людину як кінцеву мету пізнання,
а не як засіб для будь-яких цілей, тобто визнає самоцінність людини. Кант
ставив питання про співвідношення понять людина і особистість. Відомий
Кант і як творець вчення про надісторичну, незалежну від умов життя,
загальну для всіх людей мораль. Він створив вчення про так званий
категоричний імператив (закон, повеління), що існує в свідомості людей як
Вічний ідеал поведінки. Наявність такого імперативу надає людині свободу
і разом з тим в сукупності створює всезагальний моральний закон для
суспільства.
24.Філософське вчення Гегеля. Протиріччя між методом і системою у його
філософії.
Якщо в цілому характеризувати філософію Гегеля, то потрібно сказати, що це
найвідоміший філософ об'єктивного ідеалізму, який у рамках своєї об'єктивно-
ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Він
зробив спробу побудувати теоретичну систему, яка повинна була остаточно
вирішити проблему тотожності мислення і буття. Основні праці: «Наука
логіки», «Енциклопедія філософських наук», «Феноменологія духу», «Філософія
права», «Філософія історії» та ін. В коло його інтересів входили всі сфери
життя – природа, людина, її свобода, закономірності суспільного життя,
логіка, право тощо.
Заслуга Гегеля полягала також у тому, що він весь природний, історичний і
духовний світ вперше подав у вигляді процесу, тобто у вигляді руху, змін, у
перетвореннях, у розвитку. Але цей універсальний процес він відобразив
своєрідно – ідеалістично. Гегель вважав, що об'єктивно, незалежно від нас
існує абсолютний Дух, як самостійна, універсальна, духовна субстанція
світу. Цей абсолютний Дух. абсолютна ідея чи розум, постійно розвиваючись,
на певному його етапі породжує, «відпускає з себе своє інше» – природу, яка
в свою чергу, розвиваючись, породжує «суб'єктивний» Дух – людину,
мистецтво, релігію і найвищий прояв цього духу – філософію. Обґрунтовуючи
ідею розвитку, Гегель сформулював основні закони діалектики, показав
діалектику процесу пізнання, довів, що істина є процесом. Розробляючи
філософію історії, Гегель перший підкреслив, що основною проблемою вивчення
соціального буття людини є вивчення діалектики суб'єктивності побажань
кожної окремої людини і об'єктивності, закономірності створюваної людьми
системи суспільних відносин. Гегель критикував розуміння свободи як
відсутність всіляких перепон. Таке розуміння свободи є «свободою
порожнечі», говорив він. Гегель підходить до формули свободи як «пізнаної
необхідності».
Основне протиріччя філософії Гегеля – протиріччя між діалектичним методом
і метафізичною системою. Непослідовність його діалектики полягає в тому, що
вся вона була звернена в минуле і не поширювалась на пояснення сучасного і
майбутнього. Гегель скрізь установив абсолютні межі розвитку: в логіці
такою межею є абсолютна істина; у природі – людський дух; у філософії права
– конституційна монархія; в історії філософії– його власна філософська
система. Гегель вважав, що розвиток історії завершується, досягши рівня
Прусської імперії, після чого історія вже не розвивається в просторі і
часі. Відтак, філософія Гегеля була консервативною, вона не давала
перспектив для необхідності появи нових формацій, і через це класики
марксизму назвали її «кінцем німецької класичної філософії».
25. Антропологічний матеріалізм фейербаха. ОТТ
Глибоким критиком ідеалістичної системи Гегеля став Л. Фейєрбах його
сучасник, учень, який, однак, не став послідовником свого вчителя. З Л.
Фейєрбаха починається період нового злету, піднесення матеріалізму. У світі
немає нічого, крім природи, вона ніким не створена і є причиною самої себе.
Природа є також основою походження людини, а релігія – це хибна,
перекручена свідомість. Він не просто відкидав релігію з порогу, як це
робили багато його попередників, а дав психологічний аналіз її існування.
Такі думки Феиєрбаха – це ніби справжній матеріалізм і атеїзм. Але його
філософія не була послідовно матеріалістичною. В розумінні природи Фейєрбах
– матеріаліст, а в розумінні історії людства – ідеаліст.
Великі зміни в історії суспільства, вважав філософ, пояснюються змінами
форм релігії. Будучи глибоким критиком релігії, що існувала на той час,
Фейєрбах намагався створити свою нову релігію, в якій замість культу Бога
буде панувати культ людини і любові. Крім цього, матеріалізму Феиєрбаха
були притаманні такі риси, як метафізичність, механіцизм, він мав
споглядальний характер. У центрі філософії Фейєрбаха стояла людина, тому
його філософія була антропологічною і глибоко гуманістичною. Але людину він
розумів однобоко, тільки як частину природи, як біологічну істоту, яка
повністю залежить від природи, «панує» над природою «шляхом покори її», в
той час як її слід розглядати як єдність біологічного і соціокультурного.
26-28. Про марксизм
Общая философия --- диалектический материализм, в рамках которого развита
теория исторического процесса--- исторический материализм. Основными
системообразующими принципами являются следующие :
- принцип единства и целостности бытия как развивающейся
универсальной системы, включая все формы действительности от объективной
(материя) до субъективной (мышление).
- принцип материальности мира, утверждение, что материя первична по
отношению к сознанию, отражается в нем и определяет его содержание;
- принцип познаваемости мира, мера его познанности, определяющей
степень соответствия наших знаний объективной реальности, является
практика;
- принцип развития. Весь мир находится в непрерывном, постоянном
диалектическом развитии, источник которого --- возникновение и разрешение
противоречий;
- принцип преобразования мира в целях достижения свободы личности на
основе преобразования жизни общества и достижения равенства и братства.
Диалектический материализм впервые распространяет мат понимание не
только на природу, но и на общество. Отсюда теория прибавочной стоимости и
теория исторического процесса.
Теория познания. Общественно-экономическая практика есть основа,цель
и критерий познания. Практика порождает теорию, теория служит практике
Практика есть единство субъективного и объективного, сознания и бытия,
опредмечивания и рапредмечивания. Для Маркса объект --- это предмет
приложения человеческих сил, то есть субъекта (чел, общ,
гос).Действительность берется не созерцательно, а в форме приложения
человеческой чувственной деятельности. Основные виды практики: обработка
природы людьми(материально-производственная деятельность) и обработка людей
людьми(социально-преобразующая деятельность). Вся общественная жизнь
является практической. Практика связала теорию исторического процесса с
гносеологией, была и в онтологии. Так как сущность сознания есть отражение
в нем материальной жизни и условий, то процесс целеполагания у человека
есть процесс отражения окружающего мира в форме образа предстоящей
практической деятельности.
Исторический материализм. Идея внести материализм в понимание
общества есть основа всех общественных наук типа социологии. Исходный
пункт: основа любого человеческого общества --- добывание средств к жизни.
Отсюда базисом являются те отношения, в которые люди вступают при
производстве своей жизни, который облекается надстройкой - политикой
юридической, общественной и др. Каждая система произ отнош возникает на
определенном этапе развития производственных сил. когда есть соответствие,
то производственные силы имеют большие возможности для развития (предметы
производства, знания и опыт, человек). Когда пр отн отстают, то это почва
для социальных революций. Надстройка-совокупность духовных образований
(теории, учения, религия, искусство), отношений между людьми- идеология и
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30
